Він намагався якось потягнути час.
Гаразд, це мене цілком влаштовує,сказав він.Я збирався йти в Бріджвотер, і якби ви не затримали мене, зараз я був би вже в дорозі.
От ви й підете туди. У тюрму.
Ба! Ви, напевне, жартуєте?
Там знайдеться шибениця й для вас, якщо ви вважаєте це за краще. Питання тільки в томузараз вас повісити чи пізніше.
Грубі руки схопили Блада, а його чудовий ланцет лишався без ужитку на столі, у сумці з інструментами. Він вивернувся з рук драгунів, бо мав неабияку силу і спритність, але ті знову його схопили й завалили на долівка. Притиснувши його до підлоги, вони звязали йому руки за спиною, а потім грубо поставили знову на ноги.
Виведіть його!коротко відрубав Гобарт і повернувся до решти драгунів, що чекали нових розпоряджень:Обшукати будинок від горища до льоху й доповісти мені. Я буду тут.
Солдати потяглися до дверей, що вели всередину. Охоронці виштовхнули Блада на подвіря, де вже чекали Пітт і Бейнс. З порога Блад озирнувся на капітана Гобарта, і блакитні очі лікаря спалахнули вогнем. З його тремтливих губів ладна була злетіти погроза, що він вчинить із капітаном, якщо йому пощастить виплутатися із цієї історії. Проте він вчасно згадав, що висловити погрозу означало б остаточно втратити шанси на збереження життя і здійснення свого наміру. Сьогодні підлеглі короля були господарями Заходу, де вони поводилися, як у завойованій країні. І звичайний кавалерійський капітан розпоряджався тут життям і смертю людей.
Блада і його товаришів у нещасті швидко привязали до стремен сідел. Пролунала різка команда, і маленький загін рушив до Бріджвотера. І саме в цей час остаточно підтвердилося страшне припущення Блада, що для драгунів Захід став завойованою ворожою країною. З будинку долинув тріск і гуркіт від падіння меблів, регіт і горлання вояків, для яких полювання на бунтівників було тільки приводом для грабунків і насильства. Цей шум пройняв розпачливий жіночий крик.
Бейнс зупинився і повернув спотворене жахом, бліде як смерть обличчя до маєтку. Але тієї ж миті мотузку, якою він був привязаний до стремена, шарпнули й звалили його з ніг. Полонений кілька ярдів безпорадно волікся по землі, поки солдат не зупинив коня і не вдарив нещасного плазом шаблі, криючи його брутального лайкою.
Того чудового і запашного ранку полонений Блад, ідучи між деревами, на яких рясніли яблука, раптом подумав, що людинаяк він уже давно підозрювавце наймерзенніше Боже створіння і що тільки дурень може обрати собі професію зцілителя істот, яких найкраще знищити.
Розділ III. Верховний суддя
Тільки за два місяцідевятнадцятого вересня, якщо ви бажаєте знати точну дату,Пітер Блад постав перед судом за звинуваченням у державній зраді. Ми знаємо, що зрадником він не був, але можете не сумніватися, що на той час, коли йому висунули обвинувачення, він був уже здатний на такий злочин. Два місяці увязнення в таких жахливих умовах, що їх неможливо навіть описати, породили в душі Блада невгамовну ненависть до короля Якова і його сатрапів. Те, що за цих умов він таки не збожеволів, свідчить про неабияку силу його духу. Та хай там яким жахливим було становище цього абсолютно невинного вязня, Блад ще мав підстави дякувати своїй долі насамперед за те, що його взагалі викликали до суду, потім за те, що суд відбувся саме девятнадцятого вересня і ні на день раніше. Бо в затримці, яка так дратувала арештованого, крилась єдина для нього можливість уникнути шибениці, хоч сам він ще не збагнув цього.
Якби не милість фортуни, він був би один із тих, кого на другий день після бою витягли з переповненої Бріджвотерської тюрми й без суду, за наказом полковника Кірка, який жадав крові, повісили на базарній площі. З жорстокою швидкістю командир Танжерського полку вчинив би те саме і з усіма іншими вязнямикількість не мала значення,коли б не рішуче втручання єпископа Мюсського, який поклав край цим беззаконним стратам.
Та хай навіть так, першого тижня після Седжмурської битви Кірк і Февершем, улаштувавши комедію якогось судового розгляду, стратили понад сто людей. Переможцям не бракувало жертв для шибениць, якими вкрилась уся округа, їх мало бентежило, де і за яких обставин схопили тих людей і скільки серед них було невинних жертв. Кінець кінцем, чого варте життя якогось телепня? У катів була гаряча пора, в дію пішли мотузки, сокири й казани з киплячою смолою... Але я утримаюсь від опису подробиць того огидного видовища, бо, зрештою, нас більше цікавить доля Пітера Блада, ніж доля повстанців, прихильників Монмута.
Блад вижив, щоб опинитися в одному із цих меланхолічних натовпів увязнених, закутих попарно, та пройти з Бріджвотера в Тонтон. Тих, що були тяжко поранені і не могли йти, солдати грубо кидали на переповнені візки. Їхні незабинтовані рани гноїлися, і багатьом вязням пощастило вмерти дорогою. Коли Блад став наполягати, щоб йому дозволили полегшити страждання бідолашних, конвоїри порадили йому облишити дурниці та пригрозили відшмагати нагаями. Можна сказати напевно, що коли він і каявся зараз у чомусь, то тільки в одному: що не брав участі в повстанні. Звичайно, така думка була нелогічною, але навряд чи можна було сподіватися на логічне мислення від людини в його становищі.
Під час цього страшного переходу Бладовим супутником у кайданах був той самий Джеремі Пітт, поява якого два місяці тому поклала початок його теперішнім стражданням. Молодий шкіпер став найближчим товаришем Блада після їхнього арешту. Випадково їх разом закували в кайдани ще в переповненій тюрмі, де вони задихалися від спеки й смороду в липні, серпні й вересні.
Крізь стіни вязниці з навколишнього світу просочувалися уривки новин. Деякі з цих новин, можливо навмисне, поширювались серед вязнів. Серед них була й чутка про страту Монмута. Вона завдала глибокого смутку тим, хто зносив усі страждання заради герцога й віри, боротися за яку той закликав. Багато хто рішуче відмовлявся вірити цій звістці. Поширилась безглузда вигадка про те, що замість Монмута на плаху пішов хтось інший, схожий на нього, а сам Монмут залишився живий і прийде знову, овіяний славою, щоб поставити Сіон і піти війною на Вавилон.
Блад слухав цю останню історію з такою ж байдужістю, з якою сприйняв і звістку про Монмутову смерть. Проте одна ганебна деталь цієї плітки не тільки не залишила його байдужим, але й посилила ненависть до короля Якова. Його величність погодився зустрітися з Монмутом. Якщо він не збирався помилувати герцога, то цей учинок з боку короля був неймовірно огидний і відворотний: адже в такому разі єдиною метою цієї зустрічі було підступне бажання потішитися з каяття свого нещасного племінника.
Пізніше вони дізналися, що лорд Ґрей, який був перший помічник герцога, а можливо, навіть і головний вождь повстання, купив собі помилування за сорок тисяч фунтів стерлінгів. Пітер Блад уважав, що цього й слід було чекати. Він не міг далі стримати свого презирства до короля Якова.
Яка мерзенна істота сидить на троні! Якби я знав раніше про нього стільки, скільки знаю сьогодні, то, безумовно, у драгунів було б значно більше підстав для мого арешту,заявив він і враз поцікавився:А як ви думаєте, де тепер лорд Ґілдой?
Молодий Пітт, до якого він звернувся, повернув обличчя, з якого за два місяці увязнення румяна морська засмага майже геть зникла. Його круглі сірі очі допитливо глянули на лікаря.
Звичайно, востаннє ми бачили лорда в Оґлторпі,сказав Блад.Цікаво, де ж тепер інші заарештовані дворянисправжні лідери цього жахливого повстання? Думаю, що їхня відсутність пояснюється саме так, як і відсутність Ґрея. Вони багаті люди і можуть відкупитися. Шибениці чекають на тих бідолах, що пішли за аристократами, а самі аристократи, які мали честь очолити повстання, звичайно, на волі. Курйозна й повчальна історія. Присягаюся честю, ми живемо в несолідному світі!
З почуттям глибокої зневаги до всього він засміявся і з тим самим почуттям пізніше ступив до великого залу Тонтонського замку, аби постати перед судом. Разом із Бладом туди доправили Пітта і Бейнса. Суд мав розпочатися з розгляду їхньоїоднієї на трьохсправи.
Увесь зал до самих галерей, заповнених переважно жінками, був задрапований багряною тканиноюв угоду марнославству верховного судді барона Джефрейса, який цілком природно надавав перевагу червоному кольору, бо він найкраще відображав його власну кровожерливість.
На чільному місці залу, на підвищенні, сиділи пять уповноважених лордів-суддів у яскраво-червоних мантіях і важких темних перуках, верховний суддя барон Джефрейс сидів посередині.
Підсудних привели під охороною. Судовий пристав закликав до тиші під страхом тюремного увязнення, і гомін поступово вщух. Блад із цікавістю роздивлявся дванадцятьох присяжних засідателів, які дали клятву бути «милостивими і справедливими», але їхній зовнішній вигляд свідчив про те, що вони не могли думати ні про милість, ні про справедливість. Перелякані, приголомшені й жалюгідні, вони скидалися на кишенькових злодіїв, спійманих на гарячому. В душі кожного з них веління власної совісті тамував страх перед мечем жорстокого верховного судді.
Потім спокійний, зосереджений погляд Блада перемістився на членів суду і найдовше затримався на голові, лордові Джефрейсі, чия страшна слава бігла попереду нього й дісталася із Дочестера раніше, ніж приїхав він сам.
Це був високий, худий чоловік років сорока, з довгастим вродливим лицем. Синюватість під очима і набряклі повіки свідчили про страждання або про безсоння і посилювали блиск очей та їхній лагідний смуток. На блідому обличчі різко виділялися плями сухотного румянцю і яскраві повні губи. В лінії губів судді крилося щось невловиме, що псувало красу його виду.
Як медик, добре знаючи ту страшну хворобу, що мучила лорда, Блад з інтересом розглядав людину, яка, попри близький кінець, а можливо, саме через це, вела розпутне і розбещене життя.
Пітер Блад, підведіть руку!
Суворий голос судового клерка повернув Блада до дійсності. Пітер машинально виконав наказ, і клерк узявся монотонно читати багатослівний обвинувальний акт, у якому Пітера Блада обвинувачували в зраді свого верховного і законного володаря Якова II, Божою милістю короля Англії, Шотландії, Франції та Ірландії. З цього акту Блад довідався, що він, не маючи в серці Бога, був спокушений дияволом, забув про свій обовязок любити й шанувати короля і порушив мир і спокій у королівстві, розпалюючи війну та заколот із метою позбавити короля корони, титулу й честі. І ще про багато інших злочинів довідався Блад із документа, в кінці якого було запропоновано відповісти: винен він чи не винен?
Відповідаючи, він сказав більше, ніж від нього вимагали:
Я абсолютно не винний.
Гостролиций чоловічок, що сидів перед столом суддів праворуч від Блада, аж підскочив на своєму місці. Це був військовий прокурор Полліксфен.
Винні чи не винні?загорлав цей запальний джентльмен.Відповідайте тими самими словами, якими вас запитують!
Тими самими словами?перепитав Блад.Он як! Не винний.І, звертаючись до суду, вів далі:Якщо ваша ласка, то я не вчинив абсолютно нічого, що могло б підтвердити хоч слово із цього обвинувального акту. Я завинив лише в тому, що мені бракувало терпіння за час мого двомісячного перебування в смердючій вязниці, де моє здоровя і навіть життя наражалися на страшну небезпеку...
Розпалившись, Блад міг би ще багато чого додати, але цієї миті верховний суддя перебив його лагідним, навіть жалібним голосом:
Послухайте, Бладе, ми повинні дотримуватися звичайних, загальновизнаних судових норм, і я мушу перервати вас. Ви, мабуть, не обізнані з судовою процедурою?
Не тільки не обізнаний, але навіть до цього часу був щасливий у своєму незнанні. Я б із радістю відмовся від такої обізнаності.
Квола посмішка на мить промайнула на сумному обличчі судді.
Вірю вам. Вас уважно вислухають, коли ви виступатимете на свій захист. Але говорити будь-що зараз і недоречно, і незаконно.
Підбадьорений очевидним співчуттям і увагою судді, Блад відповів, як того вимагали від нього, що він згоден постати перед судом Бога і країни. Після цього клерк, помолившись, щоб Бог допоміг ухвалити справедливий вирок, викликав Ендрю Бейнса, наказав йому підвести руку й відповісти на обвинувачення.
Від Бейнса, який не визнав себе винним, клерк перейшов до Пітта. Той сміливо визнав свою провину. Головний суддя заворушився.
Ну, це вже краще,сказав він, і його чотири «червоні» брати кивнули.Якби всі були такими впертими, як двоє його товаришів-повстанців, то ми ніколи не завершили б своєї справи.
Після такого лиховісного зауваження, висловленого холодним, байдужим голосом, від якого здригнулися всі присутні, підвівся Полліксфен. Багатослівно виклавши суть злочину, скоєного всіма трьома підсудними, він докладніше зупинився на обвинуваченні Пітера Блада, справу якого розглядали першою.
Єдиним свідком з королівської сторони був капітан Гобарт. Він жваво змалював обстановку, в якій знайшов і арештував трьох підсудних разом із лордом Ґілдоєм. Згідно з наказом полковника, він одразу повісив би Пітта, але від цього його утримала брехня підсудного Блада, ніби Піттпер і особа, яка заслуговує на увагу.
Коли капітан виклав свої свідчення, лорд Джефрейс подивився на Пітера Блада.
Чи є в підсудного Блада запитання до свідка?
Ні, сер. Він правильно розповів, як усе було.
Я радий, що ви визнали все без жодного зволікання, звичайного для людей вашого сорту. І скажу вам щиро, що викрути тут вам не допомогли б. Бо, зрештою, ми завжди добємося правди. Будьте певні.
Бейнс і Пітт також визнали правдивість свідчень капітана, після чого верховний суддя зітхнув із полегшенням:
Коли це так, то, заради Бога, не будемо зволікати. Попереду ще багато справ.Тепер у його голосі від лагідності не залишилося й сліду. Губи скривилися в презирливу посмішку. Тон став різким і грубим.Я вважаю, пане Полліксфен, що оскільки факт підлої зради цих трьох негідників доведений і навіть визнаний ними, то нам більше нема про що говорити.
Але тут пролунав рішучий і навіть якийсь глузливий голос Пітера Блада:
З дозволу вашої високості, сер, ще треба говорити й говорити.
Вражений такою зухвалістю, Джефрейс здивовано глянув на підсудного, і поступово вираз подиву на його лиці змінився виразом тупого гніву. На яскраво-червоних губах судді зявилася неприємна злісна посмішка, що враз спотворила все обличчя.
Що... що, негіднику? Ти хочеш, щоб ми марнували час на вислуховування твоїх нікому не потрібних словесних викрутасів?
Я хотів би, щоб ви і пани присяжні засідателі дозволили мені виступити на свій захист. Ви обіцяли вислухати мене, ваша честь.
Ну що ж, тебе вислухають, негіднику. Вислухають...
Голос судді скреготнув, як терпуг. Йому стало важко говорити, і на якусь мить його скорчило. Тендітною мертвотно-блідою рукою, на якій блакитними лініями позначалися вени, він дістав хусточку та приклав її до губів, а потім до лоба. Дивлячись на суддю очима спеціаліста, Пітер Блад зрозумів, що того зараз корчить приступ руйнівної хвороби.
Вас вислухають,вів далі суддя.Але який може бути захист після зізнання?
Розсудіть самі, ваша честь.
Власне, для цього я тут і сиджу.
І ви також розсудіть, панове,Блад перевів погляд із судді на присяжних. Вони нерішуче засовалися під сміливим поглядом його блакитних очей. Напередодні суду лорд Джефрейс звернувся до них із такою промовою, яка вибила з них рештки мужності. Навіть якби вони самі були вязнями, обвинувачуваними в зраді, то й тоді він не міг би поводитися з ними крутіше.
Пітер Блад сміливо виступив, тримаючись прямо і впевнено. Він щойно поголився, і його парик, хоч і без завивки, був охайно зачесаний.
Капітан Гобарт справді знайшов мене в садибі Оґлторп у понеділок вранці після Седжмурської битви,почав Блад.Але він не сказав, що я там робив.
Тут суддя перервав його знову:
Ну а що ж ти міг робити в товаристві бунтівників, двоє з якихлорд Ґілдой і Піттуже визнали свою провину?
Саме це я прошу дозволити мені розповісти вам.
Будь ласка, розкажи, але, заради Бога, якнайкоротше, бо коли б мені довелося вислухувати всіх собак-зрадників, то я просидів би тут до весни.
Я був там, ваша честь, як лікар, щоб допомогти пораненому лордові Ґілдою.
Що таке? Ти хочеш сказати нам, що ти лікар?
Я закінчив Трініті-коледж у Дубліні.
Боже праведний!вигукнув лорд Джефрейс різким голосом, звертаючись до присяжних.Який мерзотник! Ви ж чули, як свідок сказав, що кілька років тому він зустрічав його в Танжері як офіцера французької армії. Ви чули також, як підсудний визнав, що свідок говорив правду.
Я й зараз не заперечую, що він говорив правду. Але правда й те, що я скажу вам. Кілька років я був солдатом, але ще до цього я був лікарем, і від січня цього року знову став ним, влаштувавшись на життя у Бріджвотері; це може підтвердити сотня свідків.
Немає ніякої потреби гаяти на це час! Я винесу вирок на підставі твоїх власних слів, мерзотнику. Я ще раз запитую тебе: як сталося, що той, хто видає себе за лікаря, який мирно займається практикою в Бріджвотері, опинився в армії Монмута?
Я ніколи не був у тій армії. Жоден свідок не говорив такого і, насмілюсь заявити, не скаже. Мене ніколи не цікавило те повстання, і я вважаю цю авантюру цілковитим безглуздям. Насмілюсь запитати вашу честь,тут ірландський акцент Блада помітно посилився,що міг робити я, католик, в армії протестантів?
Католик?Суддя якусь мить похмуро розглядав Пітера Блада.Ти скоріше лицемірний ханжа-протестант. Скажу тобі, чоловіче, що я відчуваю пресвітеріанський запах за сорок миль.
Тоді наважусь поцікавитись, чому ж ви, ваша честь, своїм надзвичайним нюхом не чуєте католика за чотири кроки?
По галереях легкою хвилею прокотився сміх, але лютого погляду судді й окрику судового пристава було досить, щоб він негайно урвався.
Трохи нахилившись уперед, лорд Джефрейс підніс тендітну білу руку, пальці якої все ще стискали носову хусточку, і погрозливо мовив, постукуючи пальцем по столі в такт словам:
Не час тепер розглядати твою релігійну приналежність, чоловіче. Але закарбуй собі на носі те, що я зараз тобі скажу: немає такої релігії, яка б дозволяла брехати, прикриваючись нею. У тебе, як і в кожного, є безсмертна душа, і ніщо у світі з нею не зрівняється. Не забувай, що всесильний Господь Бог, перед чиїм судом і ти, і всі ми станемо в нашу останню годину, покарає тебе за найменшу брехню і кине у вічний вогонь, у безодню, де палає сірка, якщо ти хоч трохи ухилишся від правди. Бога не обдуриш! Тому я закликаю тебе говорити правду: як сталося, що тебе схопили разом із бунтівниками?
Якусь мить Пітер Блад дивився на суддю здивовано й збентежено. Яка неймовірно жахлива людина цей суддя! Нарешті він опанував себе і відповів:
Того ранку мене покликали до пораненого лорда Ґілдоя, і я вважав, що за обовязком, накладеним на мене професією, я мушу надати йому допомогу.
Ти вважав?
Вигляд судді був страшний: на зблідлому обличчі його губи червоніли, як кров, якої він так жадав. Злісно посміхнувшись, він упявся поглядом у Блада, але схаменувся, зітхнув і, знову набравши лагідного та скорботного вигляду, сказав:
Як ти безжалісно марнуєш наш час! Але я наберусь терпіння. Добре. Хто покликав тебе?
Пітт. Він може підтвердити.
О, звісно, Пітт може підтвердити. Зрадник, який уже визнав свою провину. І це твій свідок?
Бейнс також може засвідчити мої слова.
Бідолаха Бейнс має ще відповісти за себе, і не сумніваюся, що на тебе в нього забракне часу, бо він намагатиметься врятувати від зашморгу свою власну шию. Так, так! І це всі твої свідки?
Ні, ваша честь. Можна викликати з Бріджвотера ще й інших, які бачили, як я виїхав того ранку з Піттом на крупі його коня.
Джефрейс посміхнувся.
У цьому немає потреби. Я не збираюся витрачати так багато часу на тебе. Скажи лише одне: коли Пітт, якщо вірити тобі, приїхав по тебе, ти ж знав, що він прихильник Монмута, як він це сам зараз визнав?
Знав, ваша честь.
Знав! Ага!Верховний суддя подивився на присяжних засідателів, які знітилися від страху, і коротко, вїдливо засміявся.І все ж, не зважаючи на це, ти поїхав із ним?
Я вважав своїм священним обовязком надати допомогу пораненому.
Священним обовязком, кажеш?І в очах судді знову спалахнула лють.Боже милостивий! Як тільки ми живемо серед таких гадів? Твій священний обовязок, негіднику,служити Богу і королю. Але не будемо марнувати слова. Пітт сказав тобі, кому саме ти мав надати допомогу?
Так, лордові Ґілдою.
І ти знав, що лорд Ґілдой був поранений у бою, знав, на чиєму боці він бився?
Знав.
І все ж, вважаючи себе лояльним підданим короля, у чому ти хочеш нас запевнити, ти поїхав до пораненого?
На мить Пітер Блад втратив терпіння.
Моя справалікувати рани, а не вивчати політичні погляди пораненого,сказав він різко.
Схвальний гомін прокотився галереями й навіть серед присяжних засідателів. Але це ще більше розлютило верховного суддю.
Господи Ісусе! Чи бачив світ ще коли-небудь такого безсоромного негідника, як оцей?Із білим мов крейда обличчям суддя повернувся до членів суду.Я сподіваюся, панове присяжні, що ви звернете увагу на поведінку цього підлого зрадника. Не можна не помітити заклятості людей такого типу, як він. Він сам, своїми власними устами, визнав провину, якої досить, щоб повісити його десять разів... Але це ще не все. Говори, мерзотнику: з якою метою ти морочив голову капітанові Гобарту брехнею про високий сан зрадника Пітта?
Щоб урятувати його від повішення без суду, яке йому загрожувало.
А яке тобі діло до того, чи повісять цього негідника, чи ні?
Справедливістьсправа кожного вірнопідданого, бо несправедливість, вчинена людиною, яка перебуває на королівській службі, якоюсь мірою безчестить самого короля.
Це був тонкий і гострий випад на адресу присяжних; він розкривав гнучкість і гостроту розуму Блада і міру його самовладання, що особливо посилювались у хвилини великої небезпеки. На будь-який інший склад суду його слова справили б те враження, на яке він і сподівався. Можливо, вони вплинули б навіть на цих слабкодухих овечок. Але тут знову втрутився Джефрейс.
Він став дихати важко й шумно, потім рвучко підвівся.
Володарю небесний!закричав Джефрейс.Чи доводилось вам бачити такого безсоромного мерзотника? Але щодо тебе все вирішено. Я бачу тебе, падлюко, вже з мотузкою на шиї.
Закінчивши цю зловтішну тираду, суддя знову впав у крісло й заспокоївся. Судова комедія добігла кінця. На блідому обличчі судді не виявлялося жодної ознаки душевного хвилювання. Його знову охопила тиха меланхолія. Коли ж за хвилину він заговорив, голос його був лагідним, майже ніжним, але кожне слово чітко лунало в принишклому залі.
Не в моїй вдачі кривдити когось, а тим більше втішатися чиєюсь загибеллю. Тільки з жалю до тебе я вдався до цих слів, бо хотів, щоб ти подбав про свою безсмертну душу, а не віддавав її на поталу, вперто чіпляючись за брехню й викрутаси. Але я бачу, що всі мої зусилля, все моє співчуття і милосердя марні, тому мені більше нема про що з тобою говорити.І, повернувши до присяжних засідателів своє сумне вродливе обличчя, він додав:Панове! Як представник закону, я зобовязаний нагадати вам, що той, хто хоч і не брав безпосередньої участі в повстанні проти короля, але свідомо приймає бунтівника, дає притулок або лікує його, є таким самим зрадником, як і той, хто виступив зі зброєю в руках. Моя присяга і власне сумління зобовязують мене розяснити вам суть закону, а ваші присяги і ваше сумління зобовязують вас ухвалити справедливий вирок.
Після цього суддя почав промову, в якій намагався довести, що Бейнс і Блад обидва винні в зраді: першийтому, що переховував зрадників, другийнадавав зрадникові медичну допомогу. Він пересипав свою промову улесливими посиланнями на свого законного государя й повелителя, якого Бог поставив над усіма, і лайкою на адресу протестантів і Монмута, про якого він мав сміливість твердити, що найбідніший законнонароджений підданий королівства має більше прав на престол, ніж цей байстрюк-герцог.
Господи! Яке гаддя завелося в нашому суспільстві!шалено вигукнув суддя і впав у крісло, знесилений таким енергійним виступом. Якусь мить він сидів нерухомо, приклавши хусточку до рота, потім знову якось неспокійно засовався в кріслі, і знову його обличчя спотворив біль. Він ледве зміг кивнути членам суду, щоб ті вийшли для ухвалення вироку.
Пітер Блад слухав нестримну блюзнірську і майже нецензурну промову Джефрейса з байдужістю, яка пізніше, коли він згадував про все це, дивувала його самого. Він був так вражений поведінкою цієї людини, протиріччям між його духом і тілом, методами залякування та примусу стосовно присяжних засідателів, що майже забув про небезпеку, яка загрожувала його власному життю.
Присяжні засідателі незабаром повернулися. Усі троє підсудних були визнані винними.
Пітер Блад обвів поглядом зал суду, задрапірований червоною матерією. На якусь мить море облич захиталося й розпливлося перед його очима. Потім він знову опанував себе і почув, як його запитували: що він може заперечити смертному вироку після того, як його визнали винним у державній зраді.
Він засміявся, і його сміх моторошно пролунав серед мертвої тиші суду. Вся ця комедія була таким безглуздям, таким знущанням над справедливістю! І все це витівав той блазень у яскраво-червоній мантії, що сам був посміховиськом, слухняним знаряддям злобного і мстивого короля. Але навіть і на цього блазня вплинув сміх Блада.
Ти ще смієшсяіз зашморгом на шиї смієшся просто на порозі вічності!
І тут Блад використав нагоду, щоб помститися:
Присягаюся честю, у мене більше підстав для цього, ніжу вас. І ось що я скажу вам, перш ніж буде затверджений мій вирок. Ви бачите мененевинну людину, чий єдиний злочин полягає в милосерді,із зашморгом на шиї. Ви юрист і говорите зі знанням справи про те, що чекає на мене. Я ж, як лікар, можу сказати, теж зі знанням справи, що уготовано вам, ваша честь. І запевняю, що навіть зараз я не помінявся б із вами місцем, не поміняв би зашморг, який ви накидаєте мені на шию, на той камінь, який ви носите в собі. Смерть, на яку ви засуджуєте мене,легкий жарт порівняно зі смертю, на яку приречена ваша честь Усевишнім суддею, імям якого ви так часто прикриваєтесь.
Верховний суддя сидів нерухомо, неприродно виструнчившись, обличчя його сполотніло, губи скривилися. На кілька секунд після того, як Пітер Блад скінчив говорити, зал суду, немов паралізований, принишк, запала абсолютна тиша. Ті, хто знав Джефрейса, вважали це затишшям перед бурею і готувалися до вибуху. Але вибуху не дочекались.
Поволі, ледве помітно, на зблідлому обличчі судді знову заграв румянець. Джефрейс немов виходив зі стану заціпеніння. Ось його постать у яскраво-червоній мантії подалася вперед, і він заговорив. Приголомшеним голосом і стисло, набагато коротше, ніж звичайно в таких випадках, абсолютно механічно, як людина, думки якої зайняті чимсь іншим, він виголосив смертний вирок, жодним словом не згадавши про те, що сказав Пітер Блад. Прочитавши вирок, Джефрейс знесилено сповз у крісло. Очі його напівзаплющилися, а чоло вкрилося краплинами поту.
Увязнених вивели.
Полліксфензапеклий віг у душі, попри посаду прокурора,прошепотів на вухо своєму колезіадвокатові (хоча той шепіт був почутий одним із присяжних засідателів):
Богом присягаюся, той смаглявий негідник добре налякав верховного суддю. Шкода, що його мають повісити. Людина, здатна залякати Джефрейса, забрела б далеко.
Розділ IV. Людина як товар
Містер Полліксфен водночас і помилявся, і не помилявсяявище набагато частіше, ніж це зазвичай трапляється.
Він мав рацію, висловивши думку, що людина з характером Блада, людина, здатна своєю витримкою і своїми словами злякати страшного Джефрейса, пішла б у житті далеко. І водночас він помилявсяхоч це йому і не ставиться у провинуу своєму припущенні, ніби Пітера Блада мають повісити.
Уже сказано, що, хай би яке велике лихо спіткало Блада в результаті його поїздки в Оґлторп, він іще мавхоч і сам того не знавдякувати долі, по-перше, за те, що його таки судили, і, по-друге, за те, що суд відбувся девятнадцятого вересня. До вісімнадцятого вересня вироки, ухвалені судом, виконували негайно. Але саме вранці девятнадцятого вересня до Тонтона прибув курєр від лорда Сандерленда, державного секретаря, з листом на імя лорда Джефрейса, в якому повідомлялося, що його величність король милостиво звелів відправити тисячу сто бунтівників у свої південні колонії на Ямайці, Барбадосі й на Підвітряних островах.
Не слід вважати, що цей наказ диктувався якимось почуттям гуманності. Лорд Черчилль, один із сановників Якова II, мав рацію, коли сказав, що серце короля таке ж чутливе, як і камінь. Просто король зрозумів, що масовими стратами нерозумно марнується цінний товар. І це тоді, коли на плантаціях бракувало робочих рук і здорового, витривалого чоловіка можна було продати за 1015 фунтів стерлінгів. Багато сановників при дворі короля тією чи іншою мірою мали підстави розраховувати на щедрість його величності, а бунтівники саме й були тим дешевим і надійним матеріалом, яким можна було задовольнити ці претензії. Для цього слід було тільки відібрати певну кількість засуджених і віддати їх придворним у їхнє цілковите розпорядження.