Мосьє баронпривітався Блад.Мені з вами необхідно поговорити відверто, хоч це й дуже неприємно для вас. Серед моїх людей не сьогоднізавтра вибухне бунт.
Де Рівароль зневажливо й гордовито звів брови.
Капітан, я теж буду говорити відверто, і ви теж повинні потерпіти. Якщо вибухне бунт, то вся відповідальність за це ляже на вас і ваших офіцерів. Крім того, ви даремно намагаєтесь розмовляти зі мною тоном союзника. Від самого початку нашого знайомства я дав вам ясно зрозуміти, що ви тільки мій підлеглий. Коли ви нарешті це добре зрозумієте, то не станете марнувати час на пусті балачки.
Блад насилу стримався. Одного прекрасного дня він уже відчув, що заради людства повинен перерізати горлянку цьому зарозумілому півнику.
Ви можете визначати моє становище так, як вам заманеться. Пусті балачки мене теж мало цікавлять, але я мушу нагадати, що від назви речі не змінюються. Мене цікавлять факти, і зокрема той факт, що ми з вами звязані певною угодоюугодою, яка чітко визначає умови розподілу трофеїв. Мої люди незадоволень Вони вимагають своєї частки.
Чим же вони незадоволені?поцікавився барон.
Вашою чесністю, мосьє де Рівароль.
Удар в обличчя навряд чи подіяв би на барона сильніше. Задихаючись, він підхопився з-за столу, в очах спалахнув вогонь, а обличчя стало просто білим. Клерки так і заклякли за столомвони з жахом чекали, що буде далі.
На довгу мить запала тиша. Потім цей великий муж з ледве стримуваним гнівом вигукнув:
Ви настільки зважилися, що готові взяти під сумнів мою чесність!? Ви й ваші розбійники? Начувайся ж, розбійнику! За ці слова доведеться відповісти, хоча дуель з вами була б для мене просто безчестям! Тьху!
Не забувайте, бароне,спокійно промовив Блад,я говорю не від себе особисто, а від імені своїх людей. Вони незадоволені й погрожують задовольнити свої вимоги силоюзрозуміло, у разі вашої відмови.
Силою?перепитав де Рівароль, тремтячи від люті.Хай тільки спробують, і...
Тепер ви дієте необачно. Мої люди знають свої права, як знаєте їх і ви. Вони вимагають почути від вас, коли ви розподілятимете трофеї і коли вони одержать свою пяту частку згідно з нашою угодою.
Боже, дай мені терпіння! Як ми можемо ділити здобич, коли вона ще повністю не зібрана?
Мої люди мають підстави вважати, що трофеї вже зібрані. До того ж вони зі справедливим недовірям ставляться до факту, що вся здобич уже захована на ваших кораблях і в цілковитому вашому розпорядженні: у такому разі важко буде встановити справжню її вартість.
О сили небесні! Так усе ж записано ось у цих бухгалтерських книгах, кожен може їх переглянути.
Вони не будуть читати рахунки в книгах. Мало хто з них уміє це робити. Вони хочуть подивитися саме на скарби. Вони знаютьви, бароне, примушуєте мене бути різким,що ваші підрахунки фальшиві. З ваших книг видно, що вартість трофеїв у Картахені становить близько десяти мільйонів ліврів. А мої людивони дуже обізнані на такомувважають, що вартість трофеїв перевищує сорок мільйонів ліврів. Отож вони наполягають, щоб їм показали і в їхній присутності зважили всі цінності, як це заведено серед «берегового братства».
Я нічого не знаю про піратські звичаї,зневажливо відповів де Рівароль.
Проте ви їх швидко опанували, бароне.
Що ви маєте на увазі, брудні розбійники!? Якомандувач армії солдатів, а не грабіжників!
О, звичайно!В очах Блада світилася неприхована іронія.Тим не менш, хай би ким ви були, я попереджаю: якщо ви не поступитесь вимогам моїх людей, які я вважаю цілком справедливими, то матимете неприємності. Я не здивуюсь, якщо ви взагалі залишитесь у Картахені й ніколи не зможете відправити до Франції жодного песо.
A-а, бісове кодло! Ви ще й погрожуєте мені?
Що ви, бароне, як це можна! Я просто застерігаю вас, що можуть бути неприємності, яких за бажання дуже просто уникнути. Ви навіть не уявляєте, на якому вулкані зараз опинились. Ви не знаєте піратських звичаїв; якщо ви будете опиратися, Картахена захлинеться в крові, і, хай би які були наслідки цього, гадаю, король Франції не матиме від цього жодної користі.
Слова капітана Блада змусили де Рівароля перевести суперечку на менш гучний тон. Тривала вона вже недовго і нарешті закінчилась вимушеною згодою де Рівароля задовольнити вимоги піратів. На таку поступку він пішов тільки тому, що Блад легко довів, що будь-яке зволікання з розподілом трофеїв загрожує справжньою небезпекою. Збройна сутичка могла, звичайно, закінчитись і поразкою піратів, але могло статися й навпаки. Та навіть якби де Ріваролю й пощастило впоратися з піратами, то ця перемога обійшлася б йому надто дорого: у нього б не лишилося достатньої кількості людей, щоб утримати захоплене.
Кінець кінцем, де Рівароль пообіцяв негайно зробити необхідні розпорядження і, якщо капітан Блад зявиться завтра вранці зі своїми офіцерами на «Вікторєз», їм нададуть і переважать у їхній присутності всі цінності, після чого чесно передадуть одну пяту частку трофеїв, яку вони зможуть переправити на свої кораблі.
Серед корсарів тієї ночі панували веселощі, трохи спянілі буканьєри наперед смакували майбутній розподіл здобичі та реготали над раптовою поступливістю бундючного де Рівароля. Але наступного ранку, ледве над Картахеною зайнявся світанок, причини такої поведінки барона стали зрозумілими. У гавані на якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет», а «Лахезіс» та «Атропо» обсихали на березі, куди їх витягли для ремонту пошкоджень, заподіяних артилерією міста. Жодного французького корабля на рейді не було. Під прикриттям ночі де Рівароль крадькома вислизнув з гавані, і тільки три крихітних, ледь помітних вітрильця на заході нагадували про французів і їхнього командувача. Підступний барон утік, захопивши із собою все багатство, солдатів і моряків, з якими він прибув із Франції. У Картахені з порожніми руками залишилися не тільки обдурені ним пірати, а й де Кюссі разом із добровольцями та неграми з Еспаньйолиїх барон теж обдурив.
Дика лють обєднала піратів із людьми де Кюссі. І жителі приреченої долею Картахени, передчуваючи, що це може вилитися в нові грабунки, переживали ще більший жах, ніж той, що їм уже довелося зазнати від дня прибуття ескадри де Рівароля.
Тільки капітан Блад зовні лишався спокійним, ціною великих зусиль стримуючи обурення, що обпікало йому груди. Він пообіцяв собі, що, перш ніж розпрощатися з де Ріваролем, він цілком зведе з ним рахунки за всі образи й кривди, яких зазнав від цього негідника.
Ми повинні догнати його,заявив Блад.Догнати й покарати.
Спочатку всі схвалили цей заклик. Потім зауважили, що в море можуть вийти лише два кораблі, та й ті неспроможні взяти на борт усіх бажаючих, через нестачу продовольчих запасів для тривалого плавання. Команди «Лахезіс» і «Атропо» і їхні капітани Волверстон та Ібервіль відмовились брати участь у погоні за де Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще чимало прихованих цінностей. Тому вони визнали за краще лагодити свої кораблі та водночас грабувати. А Блад, Хаґторп і ті, хто піде з ними, можуть діяти на власний розсуд.
Лише тепер Блад зрозумів усю безглуздість своєї пропозиції та поспішив відмовитися від неї, хоч цим трохи не викликав бійки між двома групами, на які поділилися пірати, обговорюючи перспективи того, що він пропонував. А тим часом ці французькі вітрила на обрії дедалі меншали. Блад був у відчаї. Якщо він піде зараз, тільки небо знає, що станеться з містомвін знав своїх людей, знав їхні характери. Якщо ж він залишиться, то вони разом із командою Хаґторпа зіллються з піратами інших кораблів і неминуче почнуть дико грабувати місто. Та поки Блад роздумував, його люди разом з людьми Хаґторпа, розлючені підступним Ріваролем і сповнені бажання наздогнати його, усе вирішили за своїх командирів. Наздогнавши французькі кораблі, можна було не тільки покарати підступного ошуканця, який так нахабно порушив угоду і зараз був не союзником, а ворогом, а й захопити не одну пяту, а всі багатства, вивезені з Картахени.
Блад усе ще вагався, бючись над суперечливими роздумами, але пірати майже силоміць привезли його на борт «Арабелли».
За годину, тільки-но наповнили водою бочки і перевезли їх на борт, «Арабелла» й «Елізабет» вирушили в люту погоню.
«Ми вже вийшли у чисте море,пише Пітт у судновому журналі,курс Арабелли вже було прокладено, і я пішов розшукати капітана, знаючи, як боляче переживає він усі ці події. Знайшов я його в каюті. Він сидів сам, обхопивши руками голову і дивлячись невидющими очима кудись у простір».
Що з тобою, Пітере?вигукнув юний моряк із Сомерсетшира.Боже праведний, що тебе так мучить? Звичайно, ти думаєш про Рівароля!
Ні,відповів Блад хрипко. Йому хотілося поговорити з ким-небудь одверто. Треба було вилити все, що бентежило його душу,інакше можна було б дійти до божевілля. А Пітт, кінець кінцем, був його друг, любив його і, безсумнівно, заслуговував на його довіря.Якби вона знала! Якби вона тільки знала! О Боже! Я думав, що покінчив із піратством, був певен, що покінчив із ним назавжди. Цей негідник втягнув мене в авантюру, гіршу від будь-якого піратського рейду, в якому я будь-коли брав участь. Подумай про Картахену! Подумай про те, на яке пекло наші дияволи перетворили зараз місто! Відповідальність за все це лежить тільки на мені!
Ні, Пітере, відповідальність лежить цілком на совісті Рівароля. Чи на тому, що в нього замість совісті. Це він, підлий розбійник, винен у всьому, що сталося. Бо чим ти міг зарадити такому лихові?
Я повинен був залишитися в Картахені, коли б це дало хоч яку-небудь користь.
Ти сам знаєш, що це було б даремно. То навіщо ж це каяття?
Справа не тільки в цьому,простогнав Блад.Справа в тому, що буде далі. Що робити далі? Чесна служба в англійців для мене неможлива. Чесна служба у французів... Ти зараз сам бачиш, до чого вона призвела. Який же вихід? Піратство? Йому покладено край. Якщо я хочу жити чесно, то мені, мабуть, залишається єдинезапропонувати свою шпагу королеві Іспанії.
Але ще залишався й інший вихідхоча на нього Блад найменше сподівався. Саме до цього виходу вони тепер наближалися на своїх кораблях у годину, коли море виблискувало під сліпучим промінням тропічного сонця. «Усе, що з таким болем переживав зараз Пітер, було тільки необхідною фазою у його бурхливому житті»так вважав у своєму щоденнику Пітт.
Пірати взяли курс на Еспаньйолу, сподіваючись, що де Рівароль, перш ніж вирушити до Франції, буде змушений відремонтувати свої кораблі. Під помірними сприятливими вітрами «Арабелла» й «Елізабет» уже дві доби борознили море, але французів не бачили навіть здалеку. На світанку третього дня кораблі потрапили в смугу туману, який утруднив спостереження. Зрозуміло, що це тільки посилило досаду піратів і їхні побоювання, що тепер уже де Рівароль напевно втече від них.
Їхня позиція потімяк свідчить судновий журналбула на 75º30 західної довготи і 17º45 північної широти. Миль за тридцять з лівого борту мала вже зявитися Ямайка. І справді, незабаром на північному заході показався могутній хребет Блакитних гір, схожий на ледве помітну хмарну смугу. Блакитно-фіолетові вершини немов висіли в прозорому повітрі над хвилями туману, який стелився низько над морем. Кораблі йшли під сприятливим західним вітром. До піратів час від часу долинав далекий гуркітдля менш досвідчених моряків він міг би здаватися віддаленим шумом прибою з підвітряного боку судна.
Гармати!вигукнув Пітт, який стояв з Бладом на квартердеку. Блад кивнув, прислухаючись.
Миль за десять, мабуть, чи пятнадцятьдесь недалеко від Порт-Ройяла,додав Пітт і поглянув на капітана.Чи не має це якогось відношення до нашої погоні?
Гарматна стрілянина поблизу Порт-Ройяла. Мабуть, полковник Бішоп із кимось зчепився. Із ким же ще він може воюватитільки не з нашими друзями... Думаю, що це стосується нашого походу. У всякому разі, треба підійти ближче й дізнатися, у чому там річ. Віддаси наказ стерновим.
Бейдевінд вони тримали на гуркіт канонадивін зростав у міру наближення до місця бою. Минуло, напевне, з годину. Та ось, коли Блад, напружено вдивляючись в імлу, сподівався вже побачити в підзорну трубу кораблі, які ведуть бій, гуркіт гармат ущух.
Пірати трималися свого курсутим не менш, увесь екіпаж на палубі жадібно та схвильовано дивився в море. Нараз перед ними виринув з імли якийсь предмет, і незабаром вони побачили великий корабель, охоплений полумям. Коли «Арабелла» і «Елізабет» підійшли ближче, обриси корабля, що палав, стали чіткішими. На фоні диму й полумя показалися голі обгорілі щогли, і капітан Блад розгледів у підзорну трубу вимпел із хрестом святого Георгія, що тріпотів на грот-щоглі.
Англієць!вигукнув він.
Він не припиняв стежити за морем, бо хотів побачити переможця того бою, відгомін якого вони чули, а жертва була ось тут, перед ними. Підійшовши, нарешті, ближче до приреченого судна, Блад розгледів милі за три-чотири від себе невиразні обриси трьох високих кораблів, що віддалялися. Цілком природно, вони спочатку подумали, що ця трійка належить до ямайської ескадри, а охоплена вогнем жертва, очевидно, розгромлений піратський корабель.
Але Пітт, який через підзорну трубу споглядав за ескадрою, що швидко втікала, побачив щось таке, що могло помітити тільки око досвідченого моряка, і за кілька хвилин голосно сповістив приголомшливу новину. Найбільший з трьох кораблів був флагманський корабель де Рівароля «Вікторєз».
«Арабелла» й «Елізабет» поспішили на поміч нещасним морякам, які у відчаї скупчилися в трьох аж надто переповнених шлюпках біля своєї охопленої полумям коробки. Треба було рятувати не тільки тих, кому пощастило втиснутись у шлюпки, а й тих нещасних, що, борючись за життя, чіплялися за уламки корабля.
Розділ XXIX. Послуга короля Вільгельма
Один із човнів пристав до борту «Арабелли», і спершу трапом піднявся худорлявий джентльмен невеличкого зросту, одягнений в елегантний гаптований золотом камзол з темно-червоного атласу. Пишний чорний парик обрамляв сердите жовте зморщене обличчя незнайомого. Його модний і дорогий одяг зовсім не змінився від пережитого нещастя, і чоловік тримався в ньому з невимушеною впевненістю справжнього вельможі. З усього було видно, що це не пірат. Слідом за ним на палубі зявився ще один чоловік, який у всьому, крім віку, був цілковитою протилежністю першому. Це був огрядний джентльмен з кругловидим обвітреним обличчям і добродушною складкою губ. У його блакитних очах мерехтів веселий вогник. На ньому теж був дорогий одяг, але без прикрас, однак з його вигляду відразу відчувалося, що цей чоловік звик наказувати.
Щойно маленький чоловічок ступив з трапа на шкафут, де стояв капітан Блад, його гострі, ніби в тхора, чорні очі швидко пробігли строкатою юрбою команди «Арабелли», що скупчилася навколо, і зупинились на капітанові.
Що за чортівня?! Куди я потрапив?роздратовано спитав він.Ви англієць чи хто ще, кат би вас забрав?
Я маю честь бути ірландцем, сер. Моє прізвище Блад, капітан Пітер Блад, а це мій корабель «Арабелла». Усе тут до ваших послуг, сер.
Блад!пронизливо вигукнув маленький чоловік.Прокляття! Пірат!Він швидко обернувся до свого супутника-велетня:Ван дер Кейлен, чуєте? Пірат. Трясця мені, але ми перейшли зі Сцілли на Харибду.
Невже?гортанним голосом спитав інший.Оце так халепа!
Він раптом збагнув весь комізм їхнього становища й розсміявся.
Прокляття! Чого ви смієтеся, дельфіне?бризкаючи слиною, закричав на нього чоловік у темно-червоному камзолі.Нічого казати, буде над чим потішитися в Англії! Спочатку адмірал ван дер Кейлен уночі губить весь свій флот, потім французька ескадра топить його флагманський корабель, а все це закінчується тим, що його самого захоплюють пірати. Дуже радий, що ви ще здатний у всьому цьому знаходити щось комічне. Мабуть, доля за мої гріхи звязала мене з вами, та хай я буду проклятий, якщо мені смішно.
Тут очевидна помилка, якщо я можу взяти на себе сміливість, щоб указати на це,спокійно промовив Блад.Ви не захоплені, панове, а просто врятовані. Коли ви це зрозумієте, то, можливо, визнаєте за потрібне подякувати мені за гостинність, яку я пропоную вам. Щоправда, може, надто скромна гостинність, але до ваших послуг тут усе найкраще, що є в моєму розпорядженні.
Запальний маленький джентльмен дивився на нього.
О! Ви дозволяєте собі ще й іронізувати?кинув він сердито і, мабуть, для того, щоб припинити глузування, поквапився представитися:
Я лорд Віллоґбі, генерал-губернатор короля Вільгельма в Вест-Індії, а це адмірал ван дер Кейлен, командир флоту його величності у Вест-Індії, наразі загублений десь у цьому клятому Карибському морі...
Короля Вільгельма?здивовано перепитав Блад і помітив, як Пітт і Дайк, що стояли позаду, підійшли ближче, розділяючи його власний подив.А хто такий король Вільгельм, ваша світлосте? Король якої країни?
Ви про що?здивований більше, ніж Блад, лорд Віллоґбі дивився на нього:Я кажу про його величність короля Вільгельма ТретьогоВільгельма Оранського, що разом із королевою Марією вже понад два місяці править Англією.
На якусь мить запало мовчання. До Блада нарешті дійшов зміст того, що він почув.
Ви хочете сказати, сер, що англійський народ повстав і вигнав цього негідника Якова разом з його бандою головорізів?
У голубих очах адмірала ван дер Кейлена промайнула добродушна посмішка, він торкнувся ліктя лорда Віллоґбі й зауважив:
У нього правильний політичний нюх, га?
Його світлість теж посміхнувся, і на високому чолі запали глибокі зморшки.
Боже милосердний! Та ви нічого не знаєте!.. Де ж вас носило весь цей час?
Ми були відірвані від світу останні три місяці, сер,відповів Блад.
Он воно що! Тепер я розумію. За ці три невеличкі місяці у світі сталися деякі великі зміни...І лорд Віллоґбі коротко розповів про них. Король Яків утік під захист короля Людовіка, у Францію. З цієї причини, а також з багатьох інших Англія приєдналася до антифранцузького союзу і нині перебуває в стані війни з Францією. Ось чому сьогодні вранці флагманський корабель голландського адмірала був атакований ескадрою де Рівароля. Очевидно, французи дорогою з Картахени зустріли якийсь корабель і від нього дізналися свіжі новини.
Після цього, запевнивши ще раз, що на борту його корабля до них будуть ставитися з усією повагою, Блад провів гостей до своєї каюти. А на кораблі тим часом і далі рятували потерпілих. Вісті, почуті від лорда Віллоґбі, дуже схвилювали капітана Блада. Якщо короля Якова скинули з престолу і він утік до Франції, то, зрозуміло, настав кінець його, Пітера, поневірянь на чужині. Тепер він міг повернутися додому і знову розпочати мирне життя, так трагічно порушене чотири роки тому. Можливості, що несподівано відкрилися перед ним, просто приголомшили Блада. Він був так збентежений, що не міг мовчати. Розмовляючи з розумним і проникливим лордом Віллоґбі, який весь час пильно стежив за ним, Блад розповів навіть більше, ніж збирався.
Можете вертатись додому, якщо хочете,сказав, його світлість, коли Блад припинив.Можете бути певні, що вас ніхто не переслідуватиме за піратство, враховуючи обставини, за яких ви змушені були стати на цей шлях. Але навіщо квапитись? Ми, звісно, чули про вас і знаємо, на що ви здатні на морі. Саме тут перед вами відкриваються прекрасні можливості проявити себе, якщо вам і справді набридло піратство. Якщо ви підете на службу до короля Вільгельма на час війни, то своїми знаннями ви зможете принести неабияку користь англійському урядові, який, звичайно, в боргу не залишиться. Подумайте про це. І будь я проклятий, сер, коли ще раз не повторюю: вам випала чудова нагода проявити себе!
Це ваша світлість дає мені нагоду,поправив його Блад,Я вам дуже вдячний, але, повірте, я не здатний зараз думати про щось інше, крім тих подій, про які щойно довідався від вас. Адже вони змінюють світ. Я мушу добре звикнути до думки про оновлений світ, перш ніж визначити там своє місце.
В цей час до каюти зайшов Пітт і доповів, що рятувальні роботи закінчено, врятованихусього сорок пять чоловікрозмістили на двох піратських кораблях. Шкіпер чекав на подальші розпорядження, і Блад повільно підвівся.
Я надокучаю вам своїми справами, забуваючи про ваші. Ви хотіли б, щоб я висадив вас у Порт-Ройялі?
У Порт-Ройялі?маленький чоловічок нервово засовався в кріслі, а потім із роздратуванням у голосі розповів Бладу, що вчора ввечері вони заходили в Порт-Ройял, але губернатора там не застали. Забравши всю ескадру, він вирушив до острова Тортуґи полювати на якихось піратів.
Мить Блад дивився здивовано; потім зайшовся сміхом.
Гадаю, що він вирушив ще до того, як почув про зміну уряду в Англії і про війну з Францією.
Зовсім ні,перебив його Віллоґбі.Він знав і про все це, і про мій приїзд ще до того, як вирушив у похід.
Як? Та це ж неможливо!
Я теж так думав. Але потім дізнався, що це так. Я почув це від майора Меллера, якого застав у Порт-Ройялі і який, мабуть, править Ямайкою у відсутність цього нещасного йолопа.
Невже він і справді збожеволів, якщо кинув пост у такий час?промовив вражений Блад.
Він до того ж додумався забрати із собою весь флот, залишивши порт відкритим для нападу французів. Нічого сказати, доброго губернатора підшукав собі колишній уряд. І отак було в усьому, чорти б їх забрали. Губернатор залишає Порт-Ройял напризволяще, а його старенький форт може бути перетворений на купу руїн за яку-небудь годину бою. Та це справжній злочин!
Посмішка, що майнула на обличчі Блада, раптом зникла.
А Рівароль знає про це?різко вигукнув він.
На його запитання відповів голландський адмірал:
Якпи не снай, то не йшоф пи туди. Де Рівароль... захопив якогось з наші люди. Мошливо, вони сказайт йому. Він, хадаю, сміг розфязати їх язиків. Такий прекрасний можливіст він не пропускайт.
Його світлість заричав від гніву.
Цей негідник Бішоп повинен відповідати головою, якщо там станеться якесь лихо! А якщо він зробив це навмисно, га? Може він зрадник, а не дурень? Може, він і далі служить королеві Якову, який його сюди призначив?
Капітан Блад був більш великодушним.
Це не так. Тільки жадоба помсти могла штовхнути його на цей крок. На Тортузі він шукає мене, мілорде. А я вважаю за свій обовязок, поки він там полюватиме, попіклуватися про долю Ямайки і зберегти її для короля Вільгельма.І він весело засміявсяуперше за два місяці.
Встановити курс на Порт-Ройял, Джеремі, і зробити все швидко. Ми ще встигнемо наздогнати де Рівароля, і поквитатися з ним.
Лорд Віллоґбі й адмірал аж посхоплювалися зі своїх місць.
Де ваша розсудливість? У вас же нерівні сили!вигукнув його світлість.Кожен із кораблів французької ескадри не поступиться «Арабеллі» та «Елізабет», разом узятим, чоловіче.
У гарматахтак,сказав Блад і посміхнувся.Але в таких справах гармати ще не все. Є речі й важливіші. Якщо ваша світлість хоче бути свідком справжнього морського бою, то така можливість вам надається.
Обидва вельможі здивовано дивилися на нього.
Але шанси нерівні!наполягав його світлість.
Це немошливо,промовив ван дер Кейлен і заперечливо похитав головою.Звишайно, мистество мореплавства грайт вашливий роль. Та гармади є гармадами.
Якщо мені не пощастить розгромити де Рівароля, то я потоплю свої власні кораблі в каналі і закрию їх у Порт-Ройялі, поки повернеться зі свого безглуздого полювання Бішоп або ж нагодиться ваша ескадра.
А що це нам дасть?спитав Віллоґбі.
Я й хотів про це сказати. Де Ріварольдурень, та ще й великий. Він спокусився можливістю напасти на Порт-Ройял, але забув, що в нього в трюмах награбовані в Картахені скарби вартістю близько сорока мільйонів ліврів.Його слухачі аж підскочили, почувши про таку велику суму.Він увійде в Порт-Ройял із цими цінностями. А потімпереможе він мене чи нівивезти їх звідти вже не зможе. Рано чи пізно ці скарби потраплять у скарбницю короля Вільгельма, після того, як, скажімо, одна пята їх частка буде виплачена моїм піратам. Ви на це пристаєте, лорде Віллоґбі?
Лорд Віллоґбі підвівся і простягнув Бладові свою випещену руку.
Капітане Блад, я бачу, що ви мужня й розумна людина,сказав він у відповідь.
Немає сумнівів, ваша світлість має прекрасний зір, якщо вам вдалося побачити це,розсміявся капітан Блад.
Так... Так! Але як се смоше зробить?пробурмотів ван дер Кейлен.
Приходьте на палубу, і я вам це продемонструю ще до заходу сонця.
Розділ XXX. Останній бій «Арабелли»
Шого ви чекайт, мій друк?бурчав ван дер Кейлен.
А й справді, в імя Бога, чого ви чекаєте?роздратовано повторював за ним Віллоґбі.
Це було у другій половині того ж дня, і два піратські кораблі мяко погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже понад дві години, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.
Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Віллогбі та ван дер Кейлена.
Ви обіцяйт показат нам незвичайний річ. Де ж воно, сей річ?адмірал підійшов до Блада.
Блад стояв перед ними, упевнено посміхаючись. Він готувався до бою і одягав захист із чорної сталі на спину і груди.
Не буду зловживати вашим терпінням,сказав Блад у відповідь.Вогонь, здається, затихає. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.
Лорд Віллогбі глянув на нього з підозрою.
Ви гадаєте, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?
Звичайно, зараз я думаю не про це. Я думаю ось про що: з де Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.
Так, так!схвально вигукнув маленький генерал-губернатор.Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.
Це дуже любязно з вашого боку вашої світлості. Річ у тім, що я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який ризик, коли він неминучий, але ніколи не ризикуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так...Він замовк і прислухався.Ага. Я так і думав. Канонада вщухає. Це означає кінець опору Меллера у форту. Вперед, Джеремі!
Він перехилився через різьблені поручні й віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і «Арабелла» рушила вперед. Слідом за нею вирушила й «Елізабет». Блад покликав до себе Оґла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.
За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат зявилися перед трьома кораблями де Рівароля.
На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах поспішали на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.
Блад дивився на ці французькі кораблі й усміхався. «Вікторєз» і «Медуза», певно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а ось третій корабель«Балейн»зовсім вибув із ладу. У його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.
Подивіться!крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ:За кермом, ліво руля!
Вид цього великого червоного корабля з позолоченим носом у формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де Рівароля, спянілого від щойно здобутої перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який саме наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив геть усе з палуби «Вікторєз». Не міняючи курсу, «Арабелла» поступилася місцем «Елізабет», яка йшла слідом за «Арабеллою» та повторила саме її маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, «Арабелла», зробивши поворот оверштаг, повернулася на попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по «Вікторєз» з усіх гармат лівого борту. Ще один залп прогримів з «Елізабет», після чого сурмач «Арабелли» передав сигнал, і Хаґторп прекрасно його зрозумів.
О, тепер твій вихід, Джеремі! Повний вперед!закричав Блад.Просто на них, поки вони не оговталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон... абордажні гаки! А канонірові передай наказ невпинно підтримувати нас вогнем.
Він зняв капелюха з пером, і надів стальний шолом, який йому підніс хлопчик-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям: