А от письменники, бач, не забули історії річної давності. На минулих загальних зборах всі, кому не лінь, проїхалися по Панчеві: одні кпили над тим, що це його висміяв Остап Вишня у своєму фейлетоні, інші ж засуджували його «теорію права на помилку» як ідеологічно шкідливу. Лише Юрій Олексійович Мокрієв тоді сказав, що не треба повязувати імя Петра Йосиповича з тим, чого він не говорив, і назвав цю дискусію навколо «права на помилку» «переспівуванням найогиднішого анекдота, який мужчинам тільки розповідають, а жінкам нельзя».
Клавка зловила себе на тому, що майже пропустила виступ Ільченка. Він якраз зійшов з трибуни. Ну, нічого, вона має привілей прочитати все в стенограмі.
Тут Іван Ле несподівано закрив засідання. Клавка подивилася на годинник: ранувато. Потім зиркнула на президію, Корнійчук з Іваном Ле зосереджено перемовлялися. Клавка зрозуміла: у ЦК буде нарада.
Клавка прудко вибігла із залу і заскочила в машбюро, стала підганяти машиністку, щоб та швидше друкувала останню порцію стенограми.
Вона пробігла очима текст: Ільченко таки не забув згадати Малишка. Але ця критика була більше схожа на закиди стилістичного порядку і відповіді на особисті образи. Поетові старшого покоління ніхто нічого ідеологічного не інкримінує. От і добре.
І, на щастя, ні слова про Рильського, Яновського, Сенченка, зітхнула з полегкістю Клавка. Значить, чутки про сплановану розправу над цими трьома письменниками значно перебільшені.
Клавка розклала на своєму столі на три стосики перший, другий і третій примірники стенограми і кинулася на пошуки Корнійчука, щоб спитати, чи їй пішки йти до ЦК, чи її підвезе Овсянніков.
І яким же було її розчарування, коли вона почула від Олександра Євдокимовича:
Дайте мені стенограму. Я сам завезу. Відпочивайте, Клавдіє Дмитрівно, завтра важкий день.
Клавка знехотя простягла папочку з першим примірником машинопису Олександрові Євдокимовичу: отже, сьогодні вона вже не побачить Олександра Сергійовича! Дорогого Олександра Сергійовича А його «До вечора!» звучало так привабливо і так багато їй обіцяло!
«Не все курці просо! відразу засудила вона себе за дівочі фантазії. Відпочивати так відпочивати!»
Взяла під пахву два примірники двох стенограмранкового і вечірнього засіданьі почвалала до себе в приймальню.
Тільки зараз вона відчула, як втомилася. Присіла на свій стілець, зняла черевики і поклала ноги на стіл.
«О, як добре!»
Так вона просиділа в напівдрімоті з годинку, а потім стала збиратися додому.
Вийшовши з приймальні, почула чоловічі голоси на протилежному кінці коридору.
Їй дуже хотілося до свого ліжечка, спатоньки, і разом з тим розбирала цікавістьщо ж там діється? А раптом це чужі? Адже о цій порі (а вже наближалася одинадцята вечора) у Спілці майже ніколи нікого не буває.
Вже напівдорозі до місця, звідки лунали голоси, вона зрозуміла, що це були не чужі. Шум долинав з Кабінету молодого автора, і вона впізнала кількох учасниківце був не керівник Кабінету Степан Крижанівський, а самі молоді таланти.
Клавка навмисне стишила ходу, щоб її кроки не почули, хоч хлопці не дуже й крилися: маленька смужечка світла вибивалася з-за відкритих дверей. Молоді таланти, судячи з усього, чаркувалися і обговорювали Пленум. Суперечка була гарячою. Клавка не могла розібрати більшості сказаного, проте окремі уривки фраз звучали досить чітко: «Батьки і дітице одвічна дилема, і не треба з цього приводу драматизувати»; «А яке право має Панч критикувати Коваля, що, мовляв, він за роки війни забув притаманну йому соковиту селянську мову і що в нього зявився сержантський погляд на життя»; «Вони мають поступитися нам місцем. Не хочутьпримусимо»; «Не гарячкуй, не можна так рубати з плеча»; «А що їх жаліти! Вони вжевідпрацьований матеріал»; «Мало перцю сьогодні було, ми ж не так домовлялися»; «Хлопці, може, ще по одній?»
Клавка похолола. Останню фразу було сказано голосом Бориса, Бориса Баратинського. Оце так! Примазується до молодих талантів, хоча сам іще нічого путнього не написав!
Її кинуло в піт, вона нашорошила вуха, щоб почути, що він далі дзяволітиме, але той більше нічого не говорив.
Натомість чулося: «Разом ми сила!»; «Геть з пєдесталів!»; «Ми воювали, а вонивідсиджувалися в Уфі»; «Правду сказав Первомайський про Крижанівського, що він, як Хронос, зжирає своїх дітей»; «Ти Первомайського не слухайвін і сам той іще Хронос!»
Почувся добре поставлений, спокійний голос, і відразу вся комашина метушня стихла. Письменник говорив тихо, неначе виважуючи кожне слово. Клавка підступила до нещільно причинених дверей і напружила слух:
Річ у тому, що цей сучасний позитивний герой має одну істотну властивість: він дається до рук письменника лише за тієї умови, щоб на нього глянути партійними радянськими очима, чистими відкритими очима, не затьмареними ніякими реакційними пережитками, не прикритими темними чи навіть рожевими окулярами. І ще цей герой любить, щоб торкалися його гарячою рукою друга, а не байдужого ремісника чи холодного скептика, щоб ставилися до нього з пристрастю, любовю, як до рідного брата чи побратима. Інакше він не дається до рук
Клавка впіймала себе на тому, що стоїть під дверима і підслуховує. «Як Овсянніков!»блиснуло в її голові. Це порівняння вкололо її самолюбство, тож вона імпульсивно смикнула за ручку дверей.
У кімнаті їх було близько девятидесяти. На всіх стільців не вистачало, тож дехто сидів прямо на столах або стояв біля прочиненого вікна і курив. На всіх була лише одна пляшка і три кружки. Якраз із пляшкою в руках стояв Баратинський, але Клавка зробила вигляд, що його не помітила.
Не забудьте позачиняти за собою вікна і вимкнути світло! строго сказала вона хазяйським тоном і вийшла з кабінету.
Клавка бігла по вулиці Ворошилова, і досада душила її: як вони можуть! Нехай спершу доростуть до «старичків», як вони називали старше покоління письменників, а потім будуть їх скидати з пєдесталів! Чому вони це роблять? Це ж хороші, талановиті хлопці! Це правда, що вони представляють нове покоління, і це правда, що «старички» часом їм вставляють палиці в колеса. Так було завжди, так є і так буде! Але чи варто топтати своїх попередників? Чи не можна якось спокійно вирішити проблему «батькидіти»? Хочу подивитися на них через двадцять років: хто з цих девяти досягне рівня Рильського, Малишка, Яновського, Тичини Від сили один. Ну, два. А може, вони, ці хлопці, не винні? Може, їх хтось підюджує? Підкидає дрівець у вогонь?
Який несправедливий цей світ!
Вона зазвичай звертала з Ворошилова в підворіття до так званого дому Сікорського, а там стежкою спускалася схилом Афанасіївського яру відразу до свого будинку. Але зараз, у темряві, вона не наважувалася туди йти, та й після дощів стежка вся стала глинистою і ковзкою.
Клавка добігла до рогу Ворошилова і Чкалова, звернула ліворуч і стала спускатися по своєму боці вулиці.
Якби не пізня година, вона б точно заскочила до Єлизавети Петрівни. Шкодатак багато питань у неї зібралося! Єлизавета Петрівна вміла розкласти все по поличках і дохідливо пояснити. Доведеться з цією неприємною історією з молодими авторами ночувати самій!
Клавка забігла у підїзд, повернула ключ і зайшла у квартиру. Пахло знайомою затхлістю. Зазвичай вона ненавиділа цей запах, який нічим не можна було вивести, а зараз він їй повернув рівновагу: вона була вдома, у своїй маленькій фортеці.
Тихенько пробравшись коридором до дверей кімнати, вона відчинила їх і мишкою шмигнула у свою нірку. Ввімкнула світло і мало не скрикнула. На стільці за столом сиділа Емма, як мара: сива, розпатлана, у старій подертій нічній сорочці, з білими очима.
Що сталося, Еммо Германівно? кинулася до неї Клавка.
Клавочко, Андрюша знову приходив!
Який Андрюша, Еммо Германівно?
«Стара вже почала марити», подумала Клавка, а вголос промовила:
Заспокойтеся, дорогенька! Хочете, я вам шоколаду зроблю?
Вона сказала останню фразу і прикусила язика. У неї був шматочок армійського шоколаду від Єлизавети Петрівни, вона його тримала, як найбільшу цінність, на «чорний день»! І хто зараз її смикав за язика? Тепер уже пізно. Треба ділитися.
Клавка повела Емму Германівну під руку на кухню і відчула різкий старечий запах. «Як тільки звільнюся від Пленуму, поведу її в лазню!»пообіцяла сама собі, посадила стару на її улюблену табуреточку, а сама взялася розпалювати примус.
Так, кружка, або, як казав Павло Минович, горнятко шоколаду і їй не завадить.
Клавка підняла з холодної підлоги банку домашнього кипяченого молока, яке їй дісталося в подарунок від Сіробаб (це були ірпінські базарні делікатеси), і, коли воно зібралося закипати, кинула туди кілька квадратиків шоколаду.
По кухні розлився казковий аромат.
«Хоч би дядь-Гаврило не приперся, на трьох шоколаду не вистачить», подумала Клавка.
Коли гарячий шоколад трохи вичах, вона вклала кружку в руки Емми Германівни, і та стала гріти об неї свої покручені пальці.
Клавка роздивлялася сусідку: «Ці молоді таланти не знають, що таке старий. Ось хто справді старий»
Клавка ковтнула благодатного напою і раптом здригнулася від здогаду:
Еммо Германівно, а скільки вам років?
Я народилася, дитинко, у 1895 році От і рахуй
«Невже? мало не скрикнула Клавка. Вона ж однолітка Максима Тадейовича!»
Клавка з недовірою зміряла поглядом Емму. Може, та помиляється? Хіба їй 52 роки? Вона ж справжня руїна. Мабуть, вона забула свій рік народження А якщо все-таки не забула?.. За що життя її так?
А Андрюша старший за мене на пять років! озвалася та.
«Як Тичина», подумалося Клавці.
Ох, Андрюша! Чому ти знову став до мене ходити?
«Знову цей Андрюша!»Клавка почала дратуватися.
Він сьогодні знову приходив
Ви, Еммо Германівно, пийте, пийте, спробувала відвести її від марень Клавка.
Як він співав у церкві! Як він співав! У католицькій церкві Університету святого Володимира. Як ангел! Його приходили слухати всі не тільки католики, а й православні і навіть протестанти!
Клавка тим часом думала про своє:
«Підемо в Дмитрівську лазню, там банно-пральний комбінат, здам свою блузку, тільки вони зможуть відіпрати пляму від друкарської стрічки. І не пожалію грошей, здам не лише свою, а й Еммину постіль, ще й дядь-Гаврилові поперу. У суботу? Чи в неділю? В понеділок у лазні вихідний. Та й мені на роботу».
Як я його любила, Клавочко, як я його любила! Більше за своє життя!
«Може, й справді був у неї той Андрюша, нехай позгадує. Але у мене ніч знову пропала!»з жалем подумала Клавка.
Він був поляком. Благородної крові. Вчився на юридичному факультеті. А яна вищих жіночих курсах. Там, де тепер Штаб. Але у нас були спільні бали Я бігала туди до католицької церкви, адже я також із старого шляхетського роду, також католичка Я, звичайно, могла ходити до Олександрівського костьолу, але ж там не співав Андрюша Клавочко, дитинко, він приходив сьогодні. Ти думаєш, я збожеволіла?
Ні, Еммо Германівно! Вам просто здалося. Треба піти поспати
Клавко, він тебе кликав!
Хто?
Андрюша.
Клавка отетеріла. Замислилася Десь вона це вже чула!.. Зовсім недавно! Стоп! І вона згадала серенаду Баратинського під вікном, і як тоді його Емма вперше назвала Андрюшею
Ага, це той, що кілька днів тому приходив? перепитала Клавка. Емма Германівна кивнула.
Тепер Клавка зрозуміла. Емма не повністю, а лише почасти втратила розум. Чоловік насправді приходив, хоча не той, що їй привидівся. І це був Баратинський. Ну, значить не все так погано з мадам Бруслевською.
Цікаво: якщо вона, Клавка, вийде заміж за Олександра Сергійовича, куди вона подіне Емму Германівну і дядь-Гаврила? Вони ж без неї пропадуть! Не брати ж їх із собою? І Олександра Сергійовича сюди, в цей напівпідвал, не приведеш. До речі, яка в нього може бути квартира? А що, як, він живе в тому самому будинку, що й Олександр Євдокимович з Вандою Львівною, по вулиці Чудновського? Навпроти Червоного корпусу університету!.. замріяно подумала вона.
«Тю на мене! Знову губу розкатала! Геть ці крамольні думки!»
Вона взяла у Емми Германівни порожню чашку, помила разом зі своєю, провела сусідку до її кімнати і повернулася до себе, у свою «фортецю».
Годинник показував далеко за північ.
Клавка лягла у ліжко і стала дивитися у стелю. Сон не йшов.
Чому приходив Баратинський? Чого хотів? І коли це він встиг? Між кінцем засідання і перед збіговиськом молодих у Кабінеті молодого автора? І що він робив у колі молодих «повстанців»? Він щоз ними? З нього стане виступити на Пленумі проти Максима Тадейовича і Юрія Івановича!
Боже, як вона втомилася!
Розділ 12
«Сьогодні вранці можна поспати трохи довше, повторювала собі Клавка щоразу, як підхоплювалася з ліжка, щоб перевірити, чи, бува, будильник не передумав дзвонити. Ні, він не передумав. Спи! Початок засідання аж об одинадцятій!»
Клавка не стільки боялася запізнитись, як то кажуть, «незаменимых людей нет», скільки ненавмисне стати саботажницею: без неї справді засідання не може початися, бо вона вчора про всяк випадок забрала з собою додому всі стрічки з друкарських машинок. Після вчорашнього переполоху вона вирішила перестрахуватися. Тож їй верзлось у ранковому сні, що вона таки спізнилася і що таки зірвала початок другого дня історичного Пленуму Спілки радянських письменників України.
З такого переляку вона встала раніше години, на яку був накручений будильник. Може, й на краще. Досить часу, щоб спокійно попити кави з цикорію з рештками молока, випрасувати синє штапелеве платтячко, пристібнути вивязаний гачком білий комірець і не забути попарфумити його «Белой ночью».
Клавці здавалося, що вонарання пташкаприлетить на Пленум раніше за всіх, але ні. У фойє вже стояв Іван Ле й нетерпляче чекав на котрусь із машиністок, яка б видрукувала йому список доповідачів для президії. А тут якраз нагодилася Клавка. Вона миттю заправила стрічку, крапнула в коробочку з поролоном води з карафки, промокнула пальці і взялася за роботу.
Талалаєвський
Скляренко
Санов
Городськой
Гордієнко
Тичина
Шеремет
Бажан
Прочитавши дописане олівцем: «не обовязково в цьому порядку», вона запитала Івана Леонтійовича:
Це друкувати?
Той подивився на фразу, ніби не розуміючи, де вона взялася, і з ваганням у голосі сказав:
Куди воно?.. Якось не тичеться
Клавка енергійно крутнула валик, що подає папір, і витягла звідти надруковану сторінку.
Іван Леонтійович довго вчитувався у список, ним же, очевидно, складений, про щось розмірковуючи, а потім неуважно рушив до дверей, не відриваючи погляду від аркуша. На порозі він раптом згадав:
Клавочко, вас просять занести стенограму ранкового засідання в ЦК, відразу по його закінченні.
У неї всередині, в ділянці сонячного сплетіння, завихалася гойдалка, повна щастя. До Олександра Сергійовича! До дорогого Олександра Сергійовича!
Іще одне, Клавочко, додав він, я тут проглянув учорашню стенограму (це який примірник? здивувалася вона), і маю вам зробити зауваження: у тексті дуже багато русизмів. Подумають, що письменники неграмотні.
Та що ви, Іване Леонтійовичу! Ніхто не подумає. Усі знають, що усна мова письменника перед тим, як зявитися на папері, проходить іще через дві пари рукстенографістки і друкарки. Всі думатимуть на них.
Думатимуть чи не думатимуть, але в такому вигляді не годиться показувати начальству стенограму.
Треба було запрошувати інших друкарок і стенографісток. Ці всі, як на підбір, російськомовні. І де ви їх взяли?
Цить! обірвав її Іван Леонтійович і озирнувся, чи ніхто їх не почув.
Клавка прикусила язика, зрозумівши, з якої установи приходили ці суворі дами з мясистими пальцями і стиснутими вузькими губами.
Клаво, я вас дуже попрошу, почергуйте, будь ласка, сьогодні біля друкарок. Принаймні, коли стенографістки диктують, виправляйте їх
Та розчаровано кивнула головою на знак згоди. А їй так хотілося поспостерігати за Пленумом: це ж найцікавіше в світі кіно!
І передайте їм, будь ласка, щоб друкували не «Новіченко», а «Новиченко», і що «було б» пишеться окремо, а не через дефіс, і що у виразі «у всеозброєнні»«у» пишеться окремо, і що родовий відмінок не «товариша Сенченко», а «товариша Сенченка».