Нарешті, форкнув кінь, коли хлопчик повернувся. Я почав був хвилюватися, чи не трапилося з тобою що.
Але ж я мав дістати твою збрую, знизав плечима Шаста, от тільки підкажи, що тут і до чого.
Наступних кілька хвилин Шаста відчайдушно боровся зі збруєю, намагаючись не шуміти. А кінь лише форкав та примовляв: «підпругу затягни», «застібка має бути нижче», «вкороти стремена» та все таке інше. Коли ж кінь був озбруєний, він попередив:
Запамятай головне: їдучи, ти маєш завжди притримувати поводи. Саме притримувати, а не триматися за них, бо, якщо їх зовсім відпустити, ми викличемо підозру. Насправді ж ми їх приторочимо до луки сідла, тільки не туго, аби лише не теліпалися, а я міг крутити головою. А краще ти їх зовсім не чіпай лише роби вигляд.
А навіщо ж вони тоді?
У звичайних умовах давати напрямок коневі, себто мені, не став приховувати кінь, та в наших умовах давати собі напрямок буду я сам однаково ти дороги не знаєш. Іще одне: терпіти не можу, коли мені вчіплюються в гриву. Тож краще рук не розпускай.
Поводів не торкайся, за гриву не чіпляйся як же мені триматися? заблагав Шаста.
Авжеж, кивнув кінь, коліньми. У цьому й полягає мистецтво верхової їзди. Стискати боки коню коліньми, спину тримати рівно, наче рогач проковтнув, лікті не розчепірювати Навіщо ти шпори собі причепив?
Як навіщо? Усі поважні вершники так роблять на власні очі бачив!
От що, хлопче, шпори заховай куди подалі, хоча б у сідельну торбу буде нагода, ми їх іще продамо у Ташбаані. А тепер час настав: по конях! Гоп!
Ой, щось не «гоп», а «геп», встиг видихнути Шаста, гепаючись з першої спроби.
Я ж тобі кінь, а не копиця сіна, щоб отак плигати на мене. Спробуй іще раз. От бачиш, зовсім інша справа! Тепер сядь струнко, пригадай, що я тобі казав про коліна. Хто б міг уявити, що бойовому коню, який, між іншим, водив в атаку всю кінноту, який вигравав призові перегони, доведеться возити на собі чувал із картоплею бо інакше твоє вміння триматися у сідлі й не назвеш! Кінь знову форкнув, цього разу лукаво. Гаразд, тримайся, як умієш! А з тим в дорогу!
І вони тихенько вирушили у темряву ночі. Спочатку кінь ішов кроком на південь від рибальської халупи, де паморочна річечка впадала в море, і тут він добряче потупцяв у грязюці, залишаючи досить чіткі відбитки копит, з яких було видко, що він буцімто прямує на південь. Але щойно вони опинилися посеред броду, кінь повернув проти течії, водою вони піднялися вгору ще на сотню-дві кроків, поки кінь не підшукав місце, де б вийти на берег. Тут була мілина, усіяна галькою, на якій не залишалося помітного сліду. Так само обережно він вийшов на берег і кроком попрямував тепер на північ, поки рибальська халупа з поодиноким деревом, стайня з віслюком та затока, усе те, що Шаста до того знав у своєму житті, не розтанули в темряві літньої ночі. Пологий схил, де опинилися мандрівники, потроху вивів їх на гребінь пагорба, за яким закінчувався відомий Шасті світ і стелилася велика, поросла буйними травами рівнина без кінця-краю, де гуляв вільний вітер.
Ну, що скажеш? спитав кінь. Як на мене, це чудове поле для галопу!
Тільки не це! заблагав Шаста. Я не вмію! Будь ласка, мій добрий коню пробачте, не знаю, як вас звати
Ігого-гого-йохохо-гуді-га, відповів кінь.
Пробачте, але мені ніколи-ніколи не вдасться вимовити таке дивне імя повністю. Можна, я буду звати вас просто Ігого?
Що ж, якщо на більше ти не здатен, можна й так, не став заперечувати кінь. А тебе як звати?
Усі мене звуть Шаста.
Фр-хр-гм Хто їх вигадує, такі дивні імена, хіба що язика зламати Гаразд, звикну, а тепер повернемося до галопу чи чвалу. З ним навіть простіше, ніж підтюпцем, якщо пристосуватися до ходи тоді тобі не доведеться весь час підводитися на стременах. Стискаєш мої боки колінами і дивишся вперед поміж моїх вух. І в жодному разі не дивись на землю. А як відчуєш, що от-от упадеш, просто стисни коліньми боки та випрями спину. Готовий? Увага, до Нарнії галопом руш!
Розділ 2
Дорожні пригоди
Наступного дня, коли Шаста прокинувся, сонце стояло вже високо. А прокинувся він від того, що йому наснилося, буцімто його обличчям мандрує щось тепле й вогке. Він широко розплющив очі й побачив перед собою кінську пику. Одразу ж події попередньої ночі постали перед ним. Він рвучко підхопився й сів, аж раптом його пронизав біль, і хлопчик застогнав.
Фр-хр-гм Хто їх вигадує, такі дивні імена, хіба що язика зламати Гаразд, звикну, а тепер повернемося до галопу чи чвалу. З ним навіть простіше, ніж підтюпцем, якщо пристосуватися до ходи тоді тобі не доведеться весь час підводитися на стременах. Стискаєш мої боки колінами і дивишся вперед поміж моїх вух. І в жодному разі не дивись на землю. А як відчуєш, що от-от упадеш, просто стисни коліньми боки та випрями спину. Готовий? Увага, до Нарнії галопом руш!
Розділ 2
Дорожні пригоди
Наступного дня, коли Шаста прокинувся, сонце стояло вже високо. А прокинувся він від того, що йому наснилося, буцімто його обличчям мандрує щось тепле й вогке. Він широко розплющив очі й побачив перед собою кінську пику. Одразу ж події попередньої ночі постали перед ним. Він рвучко підхопився й сів, аж раптом його пронизав біль, і хлопчик застогнав.
О мій Ігого, видихнув він, здається, я весь у синцях болить геть усе. Поворухнутися навіть боляче.
Доброго ранку, маля, обізвався кінь. Мабуть, то втома далася взнаки. Або задубів з незвички. Як на мене, то ніяк не може бути повязане з падінням. Та й падав ти тьху, тьху! усього разів із дюжину, не більш. До того ж на таку чудову мякеньку та пружну травичку, що падати на неї саме задоволення, сам би качався на ній хоч весь день. Єдине карколомне падіння, яке тобі майже вдалося, та й те припало в чагарник. Ні-ні, кажу тобі, це все від браку досвіду вперше завжди так буває. А от як нам бути з твоїм сніданком? Я-то вже поснідав
Хай йому абищо, тому сніданку! Я й пальцем поворухнути не в змозі, кажу тобі!
Та слухати Шастині скарги кінь далі не став. Заходився підштовхувати хлопця спочатку носом, а потім і копитом, доки той не звівся на ноги. З висоти свого зросту Шаста нарешті роздивився навкруги. Позаду темніло щось схоже на гайок. Попереду порослий білими квіточками та дрібною травою схил, що, спускаючись додолу, обривався кручею. Ще далі попереду розбивалися об берег хвилі. Шасті ніколи не доводилося дивитися на море з такої висоти. І до того він навіть і гадки не мав, яке ж воно насправді велике та різнобарвне. Берегова лінія тягнулася вдалечінь і праворуч, і ліворуч, наскільки сягало око; далеко внизу пінився прибій, який через відстань здавався беззвучним. Над морем кружляли галасливі чайки, а над розпеченою полуденним сонцем землею дрижало марево. Шаста вдихнув морське повітря на повні груди й одразу відчув, нібито чогось у тому повітрі не вистачає. Він покрутив головою, повів носом і нарешті збагнув: у повітрі не було запаху риби. Втім, і не дивно: усе своє життя біля моря, що б він не робив, чи то порався по господарству, чи то латав рибальські сіті, чи то куховарив усюди його переслідував запах риби, тому й уявити море без цього запаху він просто не міг. Новий запах моря виявився таким свіжим і чудодійним, що на якусь мить він не тільки забув про своє колишнє життя, а й про синці, та подряпини, та задубілі мязи, що він натрудив попередньої ночі.
І що ти там казав про сніданок? стрепенувся Шаста.
Ху, схвально форкнув кінь, якщо попорпатися у сідельних торбах, ти, певно, знайдеш щось їстівне. Вони теліпаються он там, на дереві, де ти їх сам учора чи краще вже сказати сьогодні вранці? й кинув.
Разом вони дослідили вміст сідельних торбів, і здобуток перевершив усі їх сподівання: листковий пиріг із мясом (хіба що трохи задубілий), добра жменя вяленого інжиру, скиба, як його називають, «зеленого» сиру (хоча насправді він білий) та бурдюк із вином. В іншій торбі знайшлося ще більше: близько сорока півмісяців сріблом такого скарбу за своє життя Шаста не те що в руках не тримав, а навіть і в очі не бачив! Все ще кривлячись від болю, Шаста обережно вмостився під деревом та накинувся на пиріг; за компанію кінь налагодився іще поскубти тутешньої травички.
А от якщо витратити ці гроші, то чи не буде це звичайнісінькою крадіжкою? раптом спитав Шаста.
Гмм на якусь хвильку кінь застиг із повним ротом трави. Чесно кажучи, над цим я поки що не замислювався. Але з цього приводу гадаю от що: вільному коневі, до того ж і розумному, вдаватися до крадіжки не личить. А з іншого боку, нас обох силоміць було взято в полон, а раз так то ми з тобою всього лише втікачі з полону, до того ж на ворожій землі. А раз так, чому не вважати ці гроші нашою воєнною здобиччю чи як її там? Крім того, без цих грошей здобувати тобі їжу вважаю справою майже нездійсненною ти ж, бач, не ладен, як і всі інші двоногі, перейти на таку поживну здорову їжу, як та ж трава чи овес?