Я витрусив цигарку з пачки.
Як тепер щодо мого прощення?
Вона розтулила вуста, аж тут Кнут відчинив двері.
Осьо, сказав він, кидаючи дрова на підлогу перед пічкою. Я конаю з голоду.
Лея дивилася на мене.
У мене є консервовані рибні тюфтельки, сказав я.
Тьху, скривився Кнут. А ми не можемо замість них зїсти свіжої тріски?
Боюсь, у мене такої немає.
Не тут. У морі. Ми можемо порибалити. Мамо, скажи, можна?
Зараз ніч, відповіла вона тихо, не зводячи з мене погляду.
Це найкращий час для риболовлі, сказав Кнут, підстрибуючи з нетерплячки. Мамо, прошу тебе!
Кнуте, у нас немає човна.
Знадобилась одна мить, щоби хлопчик зрозумів, що вона має на увазі. Я подивився на Кнута. Його обличчя потемніло. Невдовзі, однак, він знову пожвавився.
Можна взяти човен дідуся. Човен в елінгу, і дід казав, мені можна його брати.
Він так сказав?
Так! Тріска! Тріска! Ульфе, ти полюбляєш тріску?
Я полюбляю тріску, сказав я і подивився в очі Леї. Але я не знаю, чи твоя мати хоче її просто зараз.
Так, вона хоче, правда, мамо?
Та не відповіла.
Мамо?
Дозвольмо Ульфові вирішити, сказала вона.
Хлопчик пропхався між столом і моїм стільцем, змушуючи мене подивитися на нього.
Ульфе?
Що, Кнуте?
Ти зможеш зїсти найсмачніше язики тріски.
Елінг стояв десь за сто метрів від причалу. Запах підгнилих водоростей і солоної води розбудив неясні спогади про якесь давнє літо у моєму житті. Як я натягую через голову затісний рятувальний жилет, а мій кузен хизується тим, які вони багаті, бо мають і човен, і рибальську хатину, а побуряковілий з натуги і люті дядько лається, бо не може завести почіпний мотор.
Всередині елінгу було темно і приємно пахло смолою. Все, що могло нам знадобитися для риболовлі, було вже у човні, що стояв кілем на деревяних напрямницях.
Чи не завеликий, як на гребний човен?
Я прикинув, що судно має пять-шість метрів завдовжки.
Човен щонайбільше середнього розміру, сказала Лея. Нумо, нам треба всім разом штовхати.
Батьків був набагато більший, докинув Кнут. Десятивесловий, зі щоглою.
Ми випхали човен на воду, і я зумів видертися на борт, майже не замочивши ніг.
Я встановив весла в одній із двох пар кочетів і почав рівно та енергійно гребти від берега. Пригадую, я доклав чимало зусиль, аби навчитися веслувати краще за свого кузена, впродовж того єдиного літа, коли я, бідний безбатченко, гостював у заможних родичів. Одначе на Лею та Кнута я своєю майстерністю враження не справив.
Відійшовши доволі далеко від берега, я витягнув весла з кочетів і поклав їх на дно човна.
Кнут пробрався до корми, схилився на фальшборт, закинув вудку і почав дивитися на пливець. Я бачив у його погляді відчужену задуму мрійника.
Хороший хлопець, сказав я, скидаючи куртку, яку зняв був із гачка в елінгу.
Лея кивнула. Вітру не було, і море чи океан, як його називали Лея і Кнут, виблискувало, наче дзеркало. Воно видавалося твердою поверхнею, якою можна дійти до сонця, що розпеченим казаном червоніло на горизонті, ген там, на півночі.
Кнут сказав, що на тебе вдома ніхто не чекає, озвалася вона.
Я похитав головою:
На щастя, ні.
Має бути незатишно.
Що?
Не мати нікого. Нікого, хто думав би про тебе. Хто дбав би про тебе. Чи про кого ти сам дбав би.
Я намагався, сказав я, відпускаючи гачок на волосіні, але не зумів.
Ти не зумів завести сімю?
Я не зумів подбати про них, сказав я. Як ти могла сама переконатись, я не та людина, на яку можна покластись.
Я чую те, що ти говориш, Ульфе, але я не знаю, чи це правда. Що сталося?
Я відчепив блешню:
Чому ти досі називаєш мене Ульфом?
Це те імя, яким ти мені назвався. Я тебе так називатиму, аж доки ти не захочеш назватися якось інакше. Кожен повинен мати право на зміну свого імені.
Як довго ти називаєшся Леєю?
Вона примружила одне око.
Ти питаєш жінку про її вік?
Я не мав на увазі...
Двадцять девять років.
Гм... Лея гарне імя, немає підстав міняти його на інше...
Воно означає «корова», перервала вона. Я хотіла би назватися Сарою. Сара означає «принцеса». Але мій батько сказав, що я не могла би зватися Сарою. Тому двадцять девять років мене називають коровою. Що ти на це скажеш?
Вона примружила одне око.
Ти питаєш жінку про її вік?
Я не мав на увазі...
Двадцять девять років.
Гм... Лея гарне імя, немає підстав міняти його на інше...
Воно означає «корова», перервала вона. Я хотіла би назватися Сарою. Сара означає «принцеса». Але мій батько сказав, що я не могла би зватися Сарою. Тому двадцять девять років мене називають коровою. Що ти на це скажеш?
Що ж, подумав я якусь мить. Му-у?
Вона подивилася на мене недовірливо. Тоді розсміялася. Своїм глибоким грудним сміхом. Неквапним. Кнут на кормі обернувся до нас.
Що таке? Він розповів анекдот?
Так, сказала вона, не відриваючи від мене очей. Гадаю, що так.
Розкажіть мені!
Згодом. Вона нахилилась до мене. Отже, що сталося?
Я не знаю, чи сталося щось. Я закинув волосінь. Я просто запізнився.
Куди запізнився? насупилась вона. До чого?
Щоб урятувати свою дочку.
Вода була настільки прозорою, що я бачив, як дедалі глибше занурюється мерехтлива приманка. Аж доки вона розчинилася в зеленавому мороці безодні.
Коли я, нарешті, роздобув гроші, вона вже була у комі. Вона померла за три тижні по тому, як я нашкріб кошти на лікування у Німеччині. Не так, щоби це щось міняло, однаково, було вже запізно. Принаймні так лікарі сказали. Та суть справи у тому, що я не спромігся зробити те, що зобовязаний був зробити. Я зрадив її. Таким був постійний приспів мого життя. Але той факт, що я не впорався навіть, коли... що я не зумів подбати навіть... Я...
Я шмигнув носом. Можливо, мені не слід було скидати куртку: зрештою, ми перебували близько до Північного полюса. Я відчув щось на своєму передпліччі. У мене волосся наїжилося. Дотик. Я не памятав, коли востаннє мене торкнула жінка. Але тут-таки пригадав, що це сталося менш ніж за двадцять чотири години до того. Під три чорти цей край, цих людей і решту все!
Через це ти викрав гроші?
Я стенув плечима.
Ти вкрав гроші для своєї донечки, знаючи, що тебе вбють, якщо тільки знайдуть.
Я плюнув за облавок, щоб якось порушити нестерпну нерухомість води.
Це гарно звучить у такому формулюванні, зауважив я. Скажемо, натомість, що я той батько, котрий дочекався, коли буде запізно, перш ніж заходився щось робити для своєї дочки.
Але ж лікарі сказали, що однаково було вже запізно?
Вони таке казали, але вони не могли знати. Ніхто цього не знає. Ні я, ні ти, ні священик, ні атеїст. Тому ми віримо. Віримо, бо це краще за усвідомлення того, що там, у глибинах, на нас чекає тільки холодна темрява. Смерть.
Ульфе, ти справді у таке віриш?
А ти справді віриш у перлинні ворота з янголами і дядьком на імя Святий Петро? Втім, ні, ти не в це віриш! Однак інша секта, десь у десять тисяч разів більша за вашу, вірить у святих. І вони вважають, що коли ви не вірите до найдрібніших деталей у те саме, у що вірять вони, то ви простуєте прямим курсом у пекло. Атож, католики вважають, що ви, лютерани, скочуєтесь у підземелля світу. А ви вірите, що це вони туди йдуть. Вам неабияк пощастило народитися серед послідовників істинної віри тут, за Полярним колом, а не десь в Італії чи Іспанії. Тоді вам випав би дуже довгий шлях до спасіння.
Моя волосінь натягнулася, і щось смикнуло. Я рвонув, підсікаючи, щось упіймалося: тут, напевне, неглибоко. Я потягнув ще, і те, що впіймалося, зірвалося з гачка.
Ульфе, ти озлоблений.
Озлоблений? Я розлючений, як холера, ось я який. Якщо цей ваш Бог існує, навіщо він отак бавиться з людством? Навіщо він дозволяє, щоб одна людина народжувалась для страждань, а інша для надмірностей, або ж одним дає шанс знайти віру, яка нібито дасть їм спасіння, тоді як більшість ніколи навіть не почують про того Бога? Навіщо це йому?.. Як він міг?..
Клята холоднеча.
...забрати твою дочку? спокійно закінчила вона моє запитання.
Я закліпав.
Там нічого немає, сказав я. Тільки морок і смерть, і...
Риба! вигукнув Кнут.
Ми обернулися до нього. Він уже тягнув здобич. Лея востаннє поплескала мене по руці і схилилася на фальшборт. Ми дивилися на воду. Чекали, коли покажеться над водою те, що потрапило Кнутові на гачок. Я упіймав себе на тому, що чомусь думаю про жовту зюйдвестку. І раптом мене опанувало передчуття. Ні, то було щось більше, ніж передчуття. Я знав напевно: він повернеться. Я заплющив очі. Так, я бачив його доволі ясно. Йонні повернеться. Він знав, що я досі тут.