І?
Ось у це я вірю. У здатність людей творити добро.
По обіді ми вийшли на вулицю. Небо хмарилося, що нагадувало сутінки. Музика лилася з відчинених дверей однієї зі «скляничок», що пропонувала хот-доґи, картоплю фрі та мяке морозиво. Кліфф Річард. «Congratulations».
Ми увійшли. За одним із чотирьох столиків сиділа тільки одна пара. Обоє курили і заледве зиркнули на нас, без жодної цікавості. Я замовив два великі морозива з шоколадними крихтами. Біле морозиво, що виповзло з апарата й, акуратно вигнувшись, лягло у вафельні конуси, чомусь навело мене на думку про фату нареченої. Я підійшов із морозивом до Леї, яка стояла, втупившись у меню музичного автомата.
Поглянь, сказала вона. Це ж... воно?
Я прочитав етикетку за склом. Вкинув монетку півкрони і натиснув кнопку.
З динаміка поплив стриманий, але проникливий голос Моніки Зеттерлунд. Пара курців, натомість, випливла геть. Лея притулилася до музичного автомата: здавалося, вона всім єством вбирає кожне слово, кожну ноту. Очі напівзаплющені. Стегна ледь помітно погойдуються, злегка коливаючи поділ спідниці. Коли пісня скінчилася, вона вкинула ще одну монетку і знов обрала цю пісню. А потім іще раз. А тоді ми вийшли у літній вечір.
З-поза дерев у парку долинала музика. Ми несвідомо рушили на її звуки. Там до квиткової каси вишикувалася черга молоді. Щасливі, галасливі, зодягнені у яскраве літнє вбрання. Я впізнав афішу ту саму, що була на телеграфному стовпі в Косунді.
Підемо на?..
Мені не можна, посміхнулася вона. Ми не танцюємо.
Ми там не мусимо танцювати.
Християни у будь-якому разі не ходять по таких місцях.
Ми сіли на одній з лав під деревами.
Коли ти кажеш: «християни»... почав я.
Так, я маю на увазі лестадіанців. Я знаю, що сторонній особі все це може видаватися трохи дивним, але ми тримаємося старих перекладів Біблії. Ми вважаємо, що зміст віри не можна змінювати.
Але ж ідею про пекельний вогонь додали до Біблії аж у середньовіччя. Тож це теж доволі сучасний винахід. Хіба його не слід відкинути в такому разі?
Вона зітхнула.
Розум живе в голові, а віра у серці. І вони не завжди добрі сусіди.
Але танок теж мешкає саме в серці. Коли ти похитувалась у такт музиці з автомата, це означало, що ти на межі скоєння гріха?
Можливо, посміхнулася вона. Але є, ймовірно, набагато гірші речі.
Як, наприклад?..
Як, скажімо... спілкування з пятдесятниками.
То це іще гірше?
У мене є кузина у Тромсе, яка тайкома пішла на зібрання місцевої групи пятдесятників. Коли її батько помітив, що вона без дозволу виходила з дому, дівчина збрехала, буцімто вона ходила на дискотеку.
Ми обоє розсміялися.
Запали сутінки. Час було повертатися. Попри те ми й далі сиділи собі на лаві.
Що вони відчувають, ідучи отак пішки через Стокгольм? запитала вона.
Геть усе, відповів я, закурюючи. Вони закохані. Ось чому вони все бачать, чують, відчувають усі пахощі.
Це є те, що роблять люди, коли вони закохані?
А ти ніколи не знала цього?
Я ніколи не бувала закохана, зізналася вона.
Справді? Чому так?
Я не знаю. Одержимою так, бувала. Але якщо кохання таке, як розповідають, то ніколи.
Отже, ти була крижаною принцесою? Дівчина, якої хоче кожен хлопець, але жоден не насмілюється підступитись.
Хто, я? вона розсміялася. Не думаю. Навряд чи так було.
Вона прикрила рота долонею, але відразу її прибрала. Ймовірно, жест її був несвідомим. Мені було б складно повірити, що така вродлива жінка може комплексувати з приводу крихітної згоїни на верхній губі.
А ти, Ульфе, закохувався?
Вона вживала моє вигадане імя без тіні іронії.
Не злічити, скільки разів.
Щастить тобі.
Ох, я в цьому не впевнений.
Чому так?
Я знизав плечима.
Бо за все мусиш сплачувати. Втім, я навчився гарно сприймати відмови.
Казна-що, сказала вона.
Я усміхнувся і випалив одним духом:
Знаєш, я був би одним із отих хлопців.
Яких хлопців?
Я знав, що мені немає потреби пояснювати: з того, як Лея зашарілася, я міг бути впевнений, що вона без того зрозуміла. Втім, мене вона цим трохи заскочила не думав, що вони з таких, що червоніють.
Я вже розтулив рота, щоб відповісти, коли мене перервав грубий голос:
Не злічити, скільки разів.
Щастить тобі.
Ох, я в цьому не впевнений.
Чому так?
Я знизав плечима.
Бо за все мусиш сплачувати. Втім, я навчився гарно сприймати відмови.
Казна-що, сказала вона.
Я усміхнувся і випалив одним духом:
Знаєш, я був би одним із отих хлопців.
Яких хлопців?
Я знав, що мені немає потреби пояснювати: з того, як Лея зашарілася, я міг бути впевнений, що вона без того зрозуміла. Втім, мене вона цим трохи заскочила не думав, що вони з таких, що червоніють.
Я вже розтулив рота, щоб відповісти, коли мене перервав грубий голос:
Що ти, в біса, тут робиш?
Я обернувся. Вони стояли позаду лави, метрів за десять. Троє гевалів. У кожного в руках по фірмовій пляшці Маттіса. Було би не так просто зрозуміти, кому з нас двох призначалося запитання, але навіть у сутінках я розгледів й упізнав з голосу того, хто питав, Уве. Дівер зі спадковим правом.
Та ще з оцим... із... південцем!
Невиразність артикуляції свідчила, що вміст пляшки він уже дегустував, але я підозрював, що не це було причиною його нездатності підшукати для мене образливіший епітет.
Лея підхопилася і, підбігши до нього, поклала свою долоню на його руку:
Уве, не треба...
Гей, ти! Південцю! Подивися на мене! Ти гадав, що зараз трахнеш її тута? Тепер, коли мій брат у могилі й вона вдова. Але в них не дозволяється, ти знав про це? У них не можна трахатися, попри навіть що! Доки знову не вийде заміж! Ги-ги!
Він відштовхнув Лею вбік і широким жестом підніс пляшку до свого рота.
А втім із цією варто спробувати, змішаний зі слиною бімбер приснув йому з рота, бо вона хвойда!
Він вирячився на мене дикими очима.
Хвойда! повторив він, коли я не зреагував.
Я знав, що називання жінки хвойдою є міжнародно визнаним сигналом до конфронтації і тицяння пястуком в обличчя мовця. Але я не підводився з лави.
У чім річ, південцю? Ти ще тюхтій, до того що пуцькокрад?
Він засміявся, вочевидь задоволений, що зумів знайти правильні слова.
Уве... намагалася втихомирити його Лея.
Одначе він пяним жестом відштовхнув її геть. Це могло би трапитися ненавмисне, але пляшка зачепила її по лобі. Могло б! Я підвівся.
Він вишкірився. Віддав свою пляшку приятелям, що стояли в тіні під деревом, підступив до мене з піднесеними пястуками. Ноги розставлені. Швидкі спритні кроки. Злегка нахилена голова ховається за пястуками. В несподівано прояснілих очах зосередженість. Що ж до мене, то я не дуже практикувався у бійках, відколи скінчив початкову школу. Уточнення. Я не практикувався у бійках від самої початкової школи.
Перший удар я дістав по носі, і мене засліпили сльози, що враз заповнили мої очі. Другий удар був у щелепу. Я відчув щось зайве у роті, а потім металевий присмак крові. Я виплюнув зуб і завдав шаленого удару в порожнечу. Третій удар знову по носі. Я не знаю, що почули інші, але для мене той хрускіт пролунав так, наче дві машини зіткнулися.
Я завдав іще одного удару в літнє повітря. А він, натомість, ударив мене у груди, і я впав уперед, обхопивши суперника обома руками. Я намагався блокувати його руки, щоб вони не могли більше завдавати мені шкоди, але він вивільнив свою ліву і кілька разів ударив мене у вухо і скроню. Пролунав тріск і рипіння, ніби щось луснуло. Я заскреготав зубами, як пес, і вчепився ними у щось у його вухо настільки несамовито, наскільки був розлючений.
Чорт! заревів Уве і, ривком вивільнивши обидві руки, взяв мене в ключ, затиснувши мою голову під своєю правою пахвою. Я задихнувся їдким смородом поту й адреналіну. Я вчував цей сморід раніше. Від чоловіків, які раптом усвідомлювали той факт, що вони винні гроші Рибалці, і не знали, що станеться наступної миті.
Якщо ти пальцем торкнеш її, булькаючи власною кровю, просичав я у залишки його вуха, я вбю тебе.
Він розреготався.
А як щодо тебе, південцю? Що, як я вибю решту твоїх гарних білих зубчиків?
Шквар! вигукнув я, задихаючись. Але якщо торкнеш її...
Цим?
Єдиним позитивним фактом стосовно ножа, який Уве тримав у вільній руці, був його розмір істотно менший, ніж у Кнутового.
Духу тобі не вистачить, простогнав я.
Він приставив кінчик леза до моєї щоки.
А так?
Що ти тягнеш, ти... жертва... Я не міг зрозуміти причину своєї раптової шепелявості, аж доки не відчув холодну сталь проти язика і зрозумів, що він проштрикнув мені ножем щоку, ...жертва інбридингу!