Вона знає, де я.
Він поставив на стіл обидва лікті й підпер голову долонями так, що щоки піднялися до очей.
Анекдот.
Кава насправді була смачнюча, а горнятко приємно зігрівало руки.
Чув про те, як норвежець, данець і швед заклалися, хто далі висунеться з вікна?
Кнут забрав руки зі столу і заінтриговано витріщився на мене:
Ні.
Вони сіли на підвіконня. І враз норвежець переміг.
У тиші, яка запала по моїх словах, я зробив іще один ковток. З напруженого виразу обличчя Кнута я зрозумів, що він чекає на дальшу розповідь.
То як він переміг? запитав, нарешті, хлопчик.
А ти гадав, як? Норвежець вивалився з вікна.
То норвежець поставив сам на себе?
Ясна річ.
Це не так ясно. Ти мав уточнити від самого початку.
Гаразд. Але тепер ти зрозумів, у чому сіль, зітхнув я. То що скажеш?
Він приклав вказівний палець до свого веснянкуватого підборіддя і задумано втупився у простір. Потім пролунали два коротких вибухи сміху. Тоді знову замислене споглядання.
Закороткий анекдот, зробив він висновок. Але тому, либонь, смішно. Беркиць, і справі кінець. Що ж, ти насмішив мене.
Він знову хихикнув.
До речі, щодо справи...
Авжеж, сказав він, підводячись. Я завтра знову прийду.
Справді? Навіщо?
Мазь від комарів.
Мазь від комарів?
Він узяв мою руку і приклав до мого лоба. Мені здалося, я торкнув протиударну обгортку пухир на пухирі.
Гаразд, кивнув я. Принеси мазь від комарів. І пива.
Пива? Але тоді ти...
Горітиму в пеклі?
Це треба їхати в Алту.
Я згадав алкогольний дух у майстерні його батька.
Паленка.
Га?
Самогон. Чи що пє твій батько. Де він це бере?
Переступаючи з ноги на ногу, Кнут знехотя відповів:
У Маттіса.
Гм... Кривоногий коротун у подертій парці?
Він.
Я витяг купюру з кишені.
Візьми, на скільки цього вистачить, а на решту купи собі морозива. Якщо, звісно, це не гріх.
Він похитав головою і взяв гроші.
Бувай, Ульфе. І тримай двері замкненими.
Облиш! Більше, ніж є, комарів уже не налетить.
Не комарі. Вовки.
Він жартує?
Коли хлопчик пішов, я дістав гвинтівку і поклав дуло на підвіконня. Подивився у приціл, обводячи поглядом обрій, натрапив на спину Кнута, що підстрибом біг по стежці, перевів приціл далі, у глиб лісу. Знайшов оленя. Він тієї-таки миті підвів голову, ніби відчув загрозу. Наскільки мені відомо, північні олені стадні тварини, отже, цього вигнали зі стада. Так само як мене.
Я вийшов надвір, сів коло хатини і допив каву. Жар і чад від пічки викликали у мене головний біль, що наче живчиком бив.
Я подивився на годинник. Минуло вже майже сто годин. Сто годин від миті, коли мені належало померти. Сто годин бонусу.
Коли я знову подивився у приціл, то побачив, що олень підійшов ближче.
Розділ 3
Сто годин минуло.
Втім, усе почалося задовго до того. Я вже казав, що не знаю, з чого саме. Ймовірно, все почалося ще за рік. Того дня Брюнгільсен підійшов до мене у Палацовому парку. Я був тоді стривожений, бо мені щойно повідомили про її хворобу.
Брюнгільсен, передчасно полисілий тип із перебитим носом і тоненькими вусиками, свого часу працював на Гофмана, аж доки Рибалка привласнив його, вкупі з усією спадщиною Гофмана, тобто з його часткою героїнового ринку, його коханкою і величезною квартирою на алеї Бюґдьо[6]. Брюнгільсен повідомив, що Рибалка бажає поговорити зі мною, тому я маю прийти до рибної крамниці. Сказавши це, він пішов геть.
Дід полюбляв іспанські прислівя, яких набрався, мешкаючи в Барселоні, доки малював свою версію собору Саґрада Фамілья. Одне з тих, що я чув найчастіше, стверджувало: «Було нас у хаті небагато, аж доки бабця завагітніла». Інакше кажучи: «Наче нам досі проблем бракувало!»
Та хоч там як, а наступного дня я прийшов до крамниці Рибалки на Юнґсторґе. Не тому, що мені дуже хотілося, а тому, що альтернатива й не розглядалася. Рибалка занадто могутній, щоби знехтувати його наказом. Він занадто небезпечний. Усі знають історію про те, як він відрізав голову Гофману і сказав, що так буде з кожним, хто захоче стрибнути вище власної голови. Або історію про двох його дилерів, що зникли, як булька на воді, після того, як привласнили щось із товару. Ніхто їх більше не бачив, але дехто натякав, що рибні фрикадельки з Рибалчиної крамниці були особливо смачними впродовж кількох наступних місяців. Він нічого не робив, аби такі чутки припинити. Саме так бізнесмен класу Рибалки охороняє свою територію за допомогою чуток, напівправдивих жахів і жорстких фактів стосовно того, що трапляється з людьми, які намагаються його дурити.
Я не намагався обдурити Рибалку. Але, стоячи перед прилавком у його крамниці, упрівав, як наркоман без наркотиків. Я доповів про себе одній із літніх продавчинь, і, напевне, вона натиснула якусь кнопку, бо дуже скоро з поворотних дверей вийшов широко усміхнений Рибалка, вбраний у саме біле біла шапочка, білий фартух поверх білої сорочки та білих штанів і взутий у білі деревяні трескури. Він простягнув мені велику вогку долоню.
Ми увійшли в підсобне приміщення, цілковито облицьоване білим кахлем. На лавках попід стінами стояли металеві чаші з мертвотно-блідими філе у розсолі.
Пробачай за ці пахощі, Юне: я готую рибні фрикадельки. Він витягнув стілець з-під металевого столу, що стояв посеред підсобки. Сідай лишень.
Я торгую тільки анашею, почав був я, слухняно сідаючи. Жодного «спіду» чи героїну.
Я знаю. Причина, з якої я захотів поговорити з тобою, полягає в тому, що ти вбив одного з моїх працівників. Туральфа Юнсена.
Я остовпіло витріщився на нього. Тепер я мертвяк. Я стану рибними фрикадельками.
Дуже кмітливо ти обставив справу, Юне. Здогадався замаскувати під самогубство. Адже всі знали, що Туральф трохи... депресивний.
Рибалка відщипнув шматочок філе і поклав собі до рота.
Поліція навіть не вважала його смерть підозрілою. Маю зізнатися, я теж був переконаний, що він сам застрелився. Аж доки один знайомий з поліції повідомив нам по секрету, що пістолет, знайдений поряд із трупом, зареєстрований на твоє імя. Юн Хансен. Тоді ми почали перевірку. Коханка Туральфа розповіла, що він заборгував тобі гроші і що ти намагався стягнути з нього борг за кілька днів до його смерті. Збігається з дійсністю?
Я ковтнув слину.
Туральф покурював травичку. Ми знали один одного. Друзі дитинства. Якийсь час разом винаймали квартиру... Тому я продавав йому на борг. Я спробував посміхнутись і відразу збагнув, який безглуздий у мене вигляд. Певне, не варто встановлювати особливі правила для друзів у нашому бізнесі?
Рибалка посміхнувся мені у відповідь і, взявши пальцями шматок рибного філе, підніс його перед собою і став уважно спостерігати, як воно погойдується у повітрі.
Ніколи не позичай друзям, родичам чи підлеглим, Юне. Ніколи. Так, якийсь час ти вимагав повернення боргу, але кінець кінцем ти постановив, що правил слід дотримуватися. Ти подібний до мене, Юне. Людина принципу. Хто перейшов тобі дорогу, має за це сплатити. Байдуже, чи про велику шкоду, чи про малу прикрість йдеться. Байдуже, чи то якийсь волоцюга безіменний, чи твій брат. Але це єдиний спосіб захистити свою територію. Навіть таку гівняну точку, як твоя у Палацовому парку. Скільки ти заробляєш? Пять тисяч на місяць? Шість?
Я знизав плечима:
Десь так.
Я з повагою ставлюся до твого вчинку.
Але?..
Туральф був дуже цінним працівником. Він був моїм колектором. А якщо виникала потреба, моїм експедитором. Він охоче усував непорядних боржників. Мало хто у сучасному суспільстві до цього готовий. Люди стали надміру мякими. Бо тепер мякодухі здатні виживати. А це... опустив він собі в пельку ціле філе, це збочення.
Доки він жував, я зважив свої шанси. Найкраще, як мені видалося, було підхопитися, пробігти торговельною залою крамниці та вискочити на площу.
Отже, ти сам розумієш, у яке скрутне становище ти мене поставив, повів далі Рибалка.
Звісно, вони прийдуть по мене і схоплять; але, якщо вони змушені будуть уколошкати мене посеред вулиці, я принаймні уникну переробки на рибний фарш.
Отож я й думаю, хто з тих, кого я знаю, у змозі належно виконувати цю роботу? Хто здатен убивати. Я знаю тільки двох таких. Один, до речі, дуже вправний, але настільки любить убивати, що його задоволення від самого процесу здається мені... він поколупав нігтем у передніх зубах, здається мені збоченням.
Він оглянув свою здобич на кінчику нігтя.
До того ж він відпускає собі довгі нігті. А мені не потрібен збоченець із жіночим манікюром; мені потрібен чоловік, здатний розмовляти з людьми. Ти спершу побалакай з людиною, а вже потім, якщо до людини не доходить, експедируй її. То що, Юне, скільки ти хотів би?
Перепрошую?
Я питаю, скільки б тебе влаштувало. Вісім тисяч на місяць?
Я закліпав очима.
Ні? А якби, скажімо, десять? Плюс премія у тридцять тисяч за кожну ймовірну експедицію.
Ти пропонуєш мені...