Я зрозумів.
Ти зрозумів. І що?
Він горітиме у пеклі.
Гм... У такому разі він уже певний час підсмалюється там, бо він помер, коли мені було девятнадцять. Тобі не здається, що це трохи несправедливо? Бассе був славною людиною, він допомагав людям у біді набагато більше й охочіше, ніж багато відомих мені християн. Якби я міг стати хоч би наполовину такою славною людиною, як мій дід...
Я закліпав. Мені пекло очі, і перед ними плавали маленькі білі цятки. Це що, уїдливе сонячне світло випалює дірки у моїй сітківці? Мене що, спіткає снігова сліпота посеред літа?
Ульфе, мій дідусь каже, що самі добрі справи не дають спасіння. Твій дід зараз горить у пеклі, а незабаром настане твоя черга.
Гм. То ти кажеш, якщо я піду на зібрання і прийму в своє серце Ісуса і вашого Лестадіуса, то потраплю в рай, нехай навіть я пошлю під три чорти когось, хто потребує моєї допомоги?
Хлопчик почухав свою руду голову.
М-м... та-ак... Але якщо ти приєднаєшся до напряму Люнґе.
То є ще більше напрямів?
Є напрям первістків Алти, і люнбергійців у Південному Тромсе, і старих лестадіанців в Америці, і...
Але ті всі горітимуть у пеклі?
Дідусь каже, що горітимуть.
Схоже, в раю не буде аж надто тісно. Ти замислювався про те, що сталось би, якби ми з тобою помінялися дідусями? Тоді ти був би атеїстом, а я лестадіанцем. І тоді саме ти горів би у пеклі.
Можливо. Та на щастя, Ульфе, горіти судилося тобі.
Я зітхнув. Щось таке відчувалось у тутешньому довкіллі, начебто нічого тут не могло трапитися. Так, наче цілковита незмінність становила природну рису цього краю.
Ульфе?
Що?
Тобі бракує твого батька?
Ні.
Кнут завмер.
Він не був хорошим?
Гадаю, що був. Але в дитинстві ми добре вміємо забувати.
Хіба таке дозволяється? запитав він тихо. Не тужити за батьком?
Я подивився на нього.
Гадаю, так, позіхнув я.
Плече мені боліло. Треба було випити.
Ульфе, ти справді один-однісінький? У тебе що, геть нікого немає?
Я на мить замислився. Мені справді давно слід було обміркувати моє становище. Боже милостивий...
Я заперечно похитав головою.
А вгадай лишень, Ульфе, про кого я думаю.
Про своїх батька і дідуся?
Ні, заперечив він. Я думаю про Рістьїнне.
Я не став питати, в який спосіб я мав про таке здогадатися. Мій язик здавався мені пересохлою губкою; але випити я зможу не раніше, ніж хлопчисько вибалакається і піде геть. Він навіть приніс мені решту з витрачених грошей.
То хто така Рістьїнне?
Їй пять років. У неї довге золотаве волосся. Вона зараз у літньому таборі в Каутокейно. Ми теж мали туди поїхати.
Що то за табір?
Просто табір.
А що ви там робите?
Ми, діти, бавимося. Тобто коли немає зібрань чи проповідей. Але тепер Роґер запитає Рістьїнне, чи хоче вона бути його дівчиною. А тоді вони, можливо, цілуватимуться.
То цілуватись не гріх?
Кнут схилив голову набік. Примружив одне око.
Не знаю. Коли вона їхала, я сказав їй, що я її кохаю.
Отак просто сказав, що кохаєш?
Так.
Він нахилився вперед і, втупившись удалечінь, промовив хрипкуватим голосом:
Рістьїнне, я кохаю тебе.
Потім знову подивився на мене.
Я зле вчинив?
Я усміхнувся.
Насправді ні. А вона тобі що на це?
«Он як...»
Вона сказала: «Он як...»?
Так. Ульфе, що це означає?
Та бач... хтозна... Дуже ймовірно, що її збентежило твоє звіряння. «Кохання» це аж надто сильне слово. Можливо також, вона мала на увазі, що має обміркувати це.
Як гадаєш, я маю шанс?
Безперечно.
Навіть попри мій шрам?
Який шрам?
Він відліпив краєчок пластиру на лобі. На блідій шкірі під наліпкою виднілися виразні сліди швів.
Звідки це в тебе?
Впав зі сходів.
Скажеш їй, що бився з оленем, захищав свою територію. І, звісно, ти взяв гору.
Чи ти дурний? Вона в таке не повірить!
Ні, бо це лише дотеп. Дівчата люблять хлопців, які вміють жартувати.
Він закусив верхню губу.
Ульфе, ти не вигадуєш?
Гаразд, слухай. Якщо тобі не пощастить із цією конкретною Рістьїнне цього конкретного літа, будуть також інші Рістьїнне, буде ще не одне літо. Буде у тебе ще багато дівчат.
З чого ти взяв?
З чого?
Я подивився на нього з висоти свого зросту. Чи не замалий він для свого віку? В будь-якому разі він був показним, як на свої габарити. Нехай руде волосся і ластовиння не найбільш жадане поєднання для успіху в жінок, але мода на такий імідж іде і знову повертається.
З чого?
Я подивився на нього з висоти свого зросту. Чи не замалий він для свого віку? В будь-якому разі він був показним, як на свої габарити. Нехай руде волосся і ластовиння не найбільш жадане поєднання для успіху в жінок, але мода на такий імідж іде і знову повертається.
З того, що, як на мене, ти відповідь Фіннмарка Мікові Джаґґеру.
Га?
Джеймсу Бонду.
Він здивовано витріщився на мене.
...Пол Маккартні? спробував я. Ніякої реакції. «Бітлз». She loves you, yeah, yeah, yeah...
Ульфе, ти не мастак співати.
Твоя правда.
Я відчинив дверцята пічки, скупав у попелі вологу ганчірку, а тоді став протирати отриманим засобом лискучі ділянки на дамасковому металі гвинтівки.
То чому ти не в літньому таборі?
Тато рибалить сайду, ми маємо дочекатись його.
Щось тут було негаразд, чомусь у нього сіпнувся куточок рота. Я вирішив не розпитувати далі. Я оглянув люфу гвинтівки. Тепер можна було сподіватися, що сонце не гратиме на ній і не викаже мене, коли я наводитиму на них зброю, за їх наближення.
Ходімо лишень надвір, запропонував я.
Вітер порозганяв мошву й комарів, і ми всілися на сонечку. Олень, помітивши нас, віддалився на безпечнішу відстань. Кнут витяг свій ніж і почав обстругувати ним паличку.
Ульфе?
Тобі немає потреби називати моє імя щоразу, коли ти хочеш запитати що-небудь.
Гаразд. Але, Ульфе...
Що?
Ти напєшся пяний, коли я піду?
Ні, збрехав я.
Це добре.
Ти непокоїшся про мене?
Я просто подумав: прикро буде, якщо тобі, зрештою, випаде...
...горіти у пеклі?
Він засміявся. Потім підніс обстругану паличку вгору і почав насвистувати крізь зуби.
Ульфе?
Що? втомлено зітхнув я.
Ти пограбував банк?
З якого дива тобі таке спало на думку?
У тебе з собою така купа грошей...
Я витяг свої цигарки. Покрутив пачку в руках.
Коли подорожуєш, не знаєш, скільки знадобиться грошей. А чекової книжки у мене немає.
А пістолет у кишені твого піджака?
Я уважно подивився на нього, намагаючись закурити сигарету, але вітер загасив сірника. Отже хлопчисько обшукав мій піджак, перш ніж розбудити мене тоді, в церкві.
Коли не маєш чекової книжки і тягаєш за собою купу готівки, мусиш дбати про свою безпеку.
Ульфе?
Що?
Ти не дуже добре подбав про свою безпеку, коли заснув на вівтарі.
Я засміявся.
Що буде з цієї палички?
Румпель, відказав він і знову взявся до стругання.
Коли хлопчик пішов, стало набагато спокійніше. Поза сумнівом. Але я не заперечував би, якби він залишився трохи більше часу. Бо, мушу визнати, він певною мірою розважив мене.
Я сидів і куняв. Ледь-ледь розклепивши повіки, я бачив, як олень знову наблизився до хатини. Напевне, він потроху звикав до мене. Він видавався до біса самотнім. Я подумав би, що о цій порі року північні олені мають бути гарно вгодовані, але цей був худим. Охлялий, сірий, з безглуздо-могутніми рогами, які свого часу, ймовірно, робили його популярним серед самиць, але тепер, схоже, тільки заважали йому. Олень був так близько, що я чув, як він жує. Він підніс голову і подивився на мене. Принаймні у мій бік. Північні олені мають кепський зір. Вони радше покладаються на нюх. Він відчував мій запах. Я знову заплющив очі.
Скільки часу минуло відтоді? Два роки? Рік? Чувак, якого я мав експедирувати, звався Густаво, і я подався по нього на світанку. Він мешкав сам у вбогій деревяній халупі, затиснутій з усіх боків багатоквартирними будинками Гумансбюе. Вночі випав сніг, але він мав розтанути впродовж дня памятаю, я подумав, що мої сліди на цьому снігу не збережуться.
Я подзвонив у двері; коли він відчинив, я наставив пістолет йому до лоба. Він позадкував, і я рушив за ним. Я зачинив за собою двері. У домі тхнуло димом і смажениною. Рибалка розповів мені, що Густаво один із його постійних вуличних торговців і, як зясувалося, регулярно краде гроші та крам. Мені належало просто застрелити його. І якби я одразу зробив це там і тоді, все склалось би геть інакше. Але я припустився двох помилок: подивився йому в обличчя і дозволив йому забалакати.
Ти застрелиш мене?
Так, відповів я замість того, щоб стрельнути.
Він мав карі очі цуценяти і рідкуваті вуса, що сумно звисали по обидва боки від рота.