Скільки Рибалка тобі платить?
Достатньо.
Я натиснув на спусковий гачок і напружився. Одне з його очних яблук сіпнулося. Він позіхнув. Я чув, коли собаки позіхають, це означає, що вони знервовані. Спусковий гачок не спрацював. Ні, дарма, то мій палець не спрацював. Холера! У передпокої позаду нього я побачив полицю, на якій лежали рукавиці та синя вовняна шапка.
Надінь шапку на голову, сказав я.
Що?
Вовняну шапку. І натягни її на обличчя. Хутко! Інакше...
Він зробив, як я наказав. Тепер переді мною була голова синьої ляльки, позбавлена будь-яких рис. Вигляд у нього залишався жалюгідним, з отим його черевцем під футболкою «Esso» та безвольно звішеними руками. Але я думав, що здатен зробити свою справу. Достатньо було не бачити його обличчя. Я націлив пістолет на синю шапку.
Ми можемо поділити гроші.
Я бачив, як рухається його рот під синьою вовною.
І я вистрілив. Я був упевнений, що вистрілив. Одначе це не могло бути правдою, бо я й далі чув його патякання:
Якщо ти мене відпустиш, то отримаєш половину грошей і амфетамінів. Девяносто тисяч самою лише готівкою. А Рибалка ніколи не дізнається, бо я зникну назавжди. Виїду за кордон і поміняю ідентичність. Присягаюся тобі.
Людський мозок дивна і дивовижна штука. Поки одна частина мого мозку усвідомлювала все безглуздя цієї згубної ідеї, інша частина мозку ретельно обмірковувала план. Девяносто тисяч. Плюс тридцять тисяч гонорару. І не розстрілювати людини.
Якщо ти коли-небудь знову вигулькнеш, мені кінець, сказав я.
Нам обом тоді кінець, уточнив він. Я віддам тобі пояс-гаманець на додачу.
Холера.
Рибалка захоче побачити твій труп.
Скажи, що змушений був позбутися тіла.
З якого дива я мусив би?
Мовчання з-під шапки. Упродовж двох секунд.
Бо тіло містило докази, що вказували на тебе. Ти сподівався прострелити мені голову навиліт, а куля залишилася в черепі. Це узгоджується з калібром твоєї пукавки. Куля застрягла у мене в голові, і ця куля вказує на тебе, оскільки ти вже засвітив свою пукавку в іншій справі. Через це ти змушений був затягти моє тіло у машину і скинути його у Бунне-фйорд.
Я не маю машини.
Значить, ти забрав мою машину. Ми можемо покинути її в районі Бунне-фйорду. Ти маєш водійські права?
Я кивнув. Тоді второпав, що він не може побачити мого кивка. І усвідомив, яка це взагалі недоречна ідея. Тому я знову націлив пістолет. Запізно: він уже скинув шапочку і усміхався мені. Надія в очах. Золотий зуб у роті.
Якби той розум спереду, що тепер іззаду, можна б тоді було застрелити Густаво в підвалі, після того як він дав мені гроші й наркотики, що зберігались у нього у вугільному ящику. Я міг би просто вимкнути світло і вистрелити йому у потилицю. Тоді Рибалка мав би його труп, а я не половину, а всі гроші, і не мусив би перейматися тим, що Густаво може десь недоречно показатися. Такий простий розрахунок здатен виконати нормальний мозок. І мій мозок його здійснив. Проблема полягала в тому, що для мене важила більше можливість не прострелювати нічиєї голови. І я знав, що йому знадобиться та половина грошей, щоб утекти і переховуватися. У підсумку я виявляюсь просто жалюгідним слабаком, який сповна заслуговує на те лайно, в яке доля мене вкинула.
Натомість на таке не заслуговує Анна.
Вона заслуговує на щось краще.
Анна заслуговує на те, щоб жити.
Щось зацокало.
Я розплющив очі. Олень тікав у ліс.
Хтось наближався до хатини.
Розділ 5
Я побачив його у бінокль.
Він ішов перевальцем, а ноги мав настільки короткі й криві, що матня його штанів волочилася по кущах вересу.
Я опустив гвинтівку.
Діставшись хатини, він скинув свого блазенського капелюха і витер піт із чола. Усміхнувся.
Випити зараз крижаної віідни було б саме до речі.
Боюсь, я не маю...
Саамська оковита. Найчистішої дистиляції. У тебе є дві пляшки.
Я знизав плечима, і ми увійшли в хатину. Я відкоркував одну з пляшок. Налив прозорої, кімнатної температури рідини у дві чашки.
Сколь![7] сказав Маттіс, піднімаючи одну з них.
Я нічого не сказав, а просто проковтнув отруту.
Він швидко вчинив за моїм прикладом. Витер рота.
Ох, гарно пішла, простягнув він свою чашку.
Я налив йому ще.
Я налив йому ще.
Ти простежив за Кнутом?
Я знав, що він бере віідну не для батька, тож мав упевнитися, що хлопець не надумав випити її сам. Треба мати трішечки відповідальності. Він широко посміхнувся, і коричнева рідина потекла з-під його верхньої губи на жовті передні зуби. То ось, значицця, де ти влаштувався.
Я кивнув.
Як полювання?
Я знизав плечима:
Коли рік такий поганий на мишей і лемінгів, куріпок теж не так багато.
У тебе є гвинтівка. А у Фіннмарку не бракує диких оленів.
Я ковтнув із чашки. Смак був по-справжньому жахливий, навіть попри те, що вже найперший контакт напою з моєю ротовою порожниною вимкнув смакові рецептори.
Я думав, Ульфе. Про те, що робить такий чоловік, як ти, у лісовій хижі в Косунді. Ти не мисливець. Ти не по мир і спокій сюди прийшов, чи як ти там кажеш. А по що?
Як ти гадаєш, яка далі встановиться погода? підлив я йому в його чашку. Більше вітру? Менше сонця?
Пробач, якщо я питаю, але ти від когось тікаєш. Від поліції? Чи ти комусь винен гроші?
Я позіхнув.
Як ти знав, що випивка не для Кнутового батька?
Він насупився, наморщивши свій широкий низький лоб.
Уго?
Його майстерня просякла горілчаним духом. Він точно не абстинент.
Ти був у його кімнаті? То тебе Лея впустила всередину будинку?..
Лея. Її звати Лея.
...тебе, безбожника? Та це ж... Він раптом осікся, його обличчя розпливлося в усмішці, і, нахилившись уперед, він зареготав і ляснув мене по хворому плечі. Ось воно що! Жінки! Ти один із тих хвацьких ловеласів. Ти тікаєш від чоловіка своєї коханки?
Я потер плече.
Як ти здогадався?
Маттіс показав на свої вузькі розкосі очі.
Знаєш, ми, саами, діти землі. Ви, норвежці, йдете шляхами розуму, а ми, дурні, блукаємо шаманськими манівцями. Але ми вміємо відчувати, ми вміємо бачити потаємне.
Лея просто позичила мені гвинтівку, сказав я, доки її чоловік повернеться з риболовлі.
Маттіс пильно подивився на мене. Його щелепа повільно рухалася півколами, наче жорно.
Він зробив маленький ковток зі своєї чашки.
В такому разі ти зможеш на тривалий час її у себе залишити.
Га?
Ти питав, як я здогадався, що випивка не для Уго. Це тому, що він не повернувся додому з риболовлі. Він зробив іще один маленький ковток. Чутка пройшла сьогодні зранку, що знайшли його зюйдвестку[8]. Він подивився мені в очі. Лея не згадувала про це? Ні, я думаю, що ні. Вся парафія молилася за Уго упродовж останніх двох тижнів. Вони, лестардіанці, гадають, що це забезпечить йому порятунок, незалежно від того, яка негода лютує у відкритому морі. Все інше вважалось би блюзнірством.
Я кивнув. То ось що Кнут мав на увазі, коли казав мені, що його мати бреше, коли каже, буцімто йому не слід «боятися через батька».
Але тепер вони відпустили його, вів далі Маттіс. Тепер вони можуть сказати, що Бог дав їм знак.
То ти кажеш, берегова охорона сьогодні вранці знайшла його зюйдвестку?
Берегова охорона? засміявся Маттіс. Ні, вони припинили пошуки понад тиждень тому. То інший рибалка знайшов зюйдвестку в морі на захід від Ваассайя.
Він підвів голову і побачив здивований вираз мого обличчя.
Рибалки пишуть свої імена на внутрішньому боці своїх зюйдвесток. Бо ті плавають краще за самих рибалок. А найближчі родичі у такий спосіб знатимуть напевне.
Трагедія, мовив я.
Він замислено втупився удалину.
Та-а... Є набагато гірші трагедії, ніж стати вдовою Уго Еліасена.
Що ти маєш на увазі?
Хтозна...
Він багатозначно скерував погляд на свою порожню чашку. Я не знаю, чого йому так кортіло випити на дурничку вдома у нього либонь цілі ящики цього пійла стоять. Можливо, сировина дорога. Я наповнив його чашку. Він змочив самогоном губи.
Перепрошую, вибачився він, перш ніж перднути. Отож, брати Еліасени були шибайголовами ще змалечку. Вони рано навчилися битися. Рано навчилися випивати. Рано навчилися отримувати те, чого вони хочуть. І всього цього вони навчилися, звісно, від свого батька. Той мав два човни і вісім наймитів, що працювали на них. А Лея була найвродливішою дівчиною в Косунді, з тими її довгими чорними косами і тими її очима. Ба навіть із отою її згоїною. Батько Леї, пастор Якуб, глядів її пильно, що твій яструб. У лестадіанців, знаєш, злягатися поза шлюбом це пряма дорога в пекло: і для нього, і для неї, і для байстря. Не так, щоби Лея сама не здатна була би себе глядіти. Вона сильна, і вона знає, чого сама хоче. Але ясно, що проти Уго Еліасена...