Послухай-но, чому ти сказав їм про Діра, але не про
А яким чином я, по-твоєму, мав учинити?
Дажбогів служитель не відповів, тож Лютень сумовито посміхнувся:
Не можна аж надто довіряти цим варягам от що скажу тобі, Вишато! А може, хтось із вас довіряє їм беззаперечно?
Він прискіпливо оглянув решту волхвів, та всі мовчали ані пари з вуст.
Отож-бо! кивнув Перунів служитель. Якщо все піде, як ми домовилися, тоді самотужки цю дрібничку залагодимо, нічого варягам не скажемо: бо навіщо?! Якщо ж вони нас бодай у чомусь обдурять!..
І підібгавши губи, Лютень промимрив майже нерозбірливо:
М'яко стелять лиходії варяги. Ой, занадто вже м'яко!..
5Днина видалася по-літньому ясною й сонячною. Водночас спека, що дошкуляла жителям Києва-міста весь минулий тиждень, явно пішла на спад. Що ж, це добре!..
Вчора під вечір до княжого терема завітав посланець від варязьких гостей, лодії яких минулої п'ятниці підпливли до дніпровського притику. Після коротких перемовин з вартовими його допустили до гридниці.[32] Коли Осколд вийшов туди, посланець передав князеві не надто розкішне, але доволі пристойне приношення (мішечок з новгородськими срібними монетами та кольчужну сорочку з накладними нагрудними пластинами, прикрашеними витіюватою срібною насічкою) і, трохи перекручуючи слова, мовив:
Наш ватажок славетний купець Ольґ не зміг з'явитися перед тобою, княже, особисто, бо почувається трохи зле: захворів у дорозі. Тому славетний Ольґ просить вибачити його, прийняти на знак вибачення ці скромні дарунки, а також запрошує відвідати наші лодії завтра. Коли прийдеш на притик, ми нагородимо тебе, як належить нагороджувати князя.
Дякую тобі, гостю, відповів Осколд доволі зверхньо, але дарунки, що ви вважаєте достойними мого княжого стану, можете надіслати на мій двір. Мені зовсім не обов'язково іхати на притик, щоб отримати їх з рук вашого ватажка
Правду кажучи, князеві не надто сподобався цей розподіл купецького приношення на дві частини бідну й багату. Невже не можна було подарувати все й одразу?! Що за примха така: просити його, Києвого нащадка Осколда, особисто прибути на лодію до іноземних гостей?! Нібито правителю Русі більш нема чим зайнятися, ніж панькатися з кожним мандрівником, який пропливає Дніпром від варягів до греків
Окрім достойних князя приношень, славетний Ольґ має повідомити особисто тобі однудуже-дуже важливу новину, яку привіз від самого нашого князя Рюрика.
А хіба ти не можеш її повідомити?
Новина ця настільки важлива і потаємна водночас, що славетний Ольґ не ризикнув довірити її навіть мені, своєму особистому посланцеві!
Молодий (навіть безбородий, з ріденькими вусиками, що ледь пробивалися над верхньою губою) варязький гість шанобливо вклонився і додав, смиренно втупившись у дошки підлоги:
Не гнівайся, княже, будь ласка
Осколд схилив підборіддя на зчеплені пальці рук і надовго замислився. Звісно, його особиста поїздка на дніпровський притик до варязьких гостей стане вчинком, недостойним правителя Русі.
З іншого ж боку, буквально щойно всього лише вранці, під час найбільш урочистого за весь тиждень недільного богослужіння єпископ Михаїл прочитав у церкві Святого Миколая проповідь на тему смирення. Сенс проповіді зводився до того, що коли Всемогутній Бог посилає чадам своїм випробування, їх необхідно приймати з радістю та вдячністю. Саме так Ісус Христос прийняв свою долю смерть на голгофському хресті заради спасіння всього людства. Отже, якщо будь-кому з мирян (хай навіть самому князеві!) потрібно буде в чомусь принизитися, ця духовна жертва не перебільшить покаянну жертву Сина Божого. А тому цю жертву необхідно принести бодай заради утихомирення такої огидної диявольської виразки, як гординя!..
І от тепер у словах варязького посланця Осколд уловив несподіване перегукування з мотивами недільної проповіді. Цікаво, чим іще можна пояснити настільки дивний збіг, як не промислом Божим?! Йому, руському князеві древнього Києва-міста, пропонують принизитися до подорожування на дніпровський притик. Його єство, сповнене гордині, щосили протестує. Що ж, от і видається слушна нагода приборкати, розіп'яти у власній душі (як висловився б єпископ Михаїл, розіп'яти поруч із Сином Божим) цей огидний дарунок духа нечистого непомірно роздуту пиху, замішану на гордині й щедро здобрену самолюбством і навіть самозакоханістю!
Отже, вирішено: він прийме запрошення варязьких гостей і завтрашнім ранком приїде до них на дніпровський притик.
Гаразд, можеш передати своєму ватажку Ольґові, щоб завтра чекав на мене і приготував приношення, достойне князя могутньої Руської землі, мовив Осколд, коли присутні у гридниці дружинники почали обережно виявляти ознаки стурбованості надто довгим мовчанням. Молодий варязький купець шанобливо вклонився і, не проронивши більше ані звуку, вийшов геть.
Як сказано, так і зроблено: завершивши усі найнеобхідніші вранішні справи, Осколд наказав осідлати коня, щоб спуститися Боричевим узвозом[33] з княжого міста вниз на Поділ і далі на дніпровський притик. Його супроводжував відданий воєвода Дір, якому князь вирішив подати приклад утихомирення власної гордині.
І треба ж такому статися: перед самісіньким від'їздом на княжий двір прибіг захеканий посланець єпископа Михаїла з дуже дивним попередженням! Мовляв, сьогодні вночі його святості наснився тривожний сон. Буцімто з небес і на княжий двір, і на церкву Святого Миколая, і навіть на єпископське подвір'я пролилися замість звичайного дощу потоки бруду й нечистот, а замість граду з криваво-червоних хмар на землю падали драні шматки живого, ще теплого м'яса і клапті шкіри! Князь же Осколд особисто виловлював з брунатних потоків ще тепле м'ясо, їв сирим і запрошував скуштувати цю огидну страву всіх наближених до себе людей, включаючи самого єпископа Михаїла!!!
Отакий дивний, дивний сон
Лишайся вдома, княже! Сиди й молися, молися невпинно до самої темної ночі, бо інакше лихо спіткає і тебе, і всіх нас, благав переляканий єпископський посланець, вчепившись за стремено княжого коня. Втім, Осколд виявив повну рішучість здійснити задумане, бо відіпхнув ченця геть влучним ударом черевика у плече і мовив зневажливо:
Єпископові варто пригадати його ж власні настанови щодо отаких снів, так і передаси йому! ляснув долонею по шиї коня. Слідом за князем подвір'я полишили воєвода й десяток піших гриднів.[34]
Що скажеш на все це? звернувся Осколд до Діра. Той лише плечем пересмикнув, але промовчав. І про всяк випадок, трохи притримав вудила свого коня, щоб їхати позаду, а не поруч із володарем. Зрозумівши, що воєвода намагається таким чином уникнути неприємної розмови, князь лише невесело зітхнув.
Ні, справді, що за нісенітниці?! Навряд чи можна було порахувати, скільки спасенних проповідей, де нещадно викривалися облудники-волхви, підступні віщуни, ворожки, тлумачники сновидінь та інші огидні Богові грішники, прочитав Михаїл за час існування своєї єпархії. І при цьому час від часу сам же єпископ дозволяв собі заявляти про той чи інший «віщий» сон, нібито навіяний особисто йому Всевишнім!!!
Таке сталося, зокрема, напередодні останнього Осколдового походу на греків. Щоправда, тоді пророцтво Михаїла незбагненним чином справдилося Звісно ж, повернувшись додому з жалюгідними рештками дружини, князь запитав єпископа, чому очільник Руської церкви має можливість бачити віщі сни від Бога, тоді як сновидінням віщунів і тлумачників вірити не можна в жодному разі?
«Нічого дивного, княже! Адже слабка людина є немічною та грішною перед Богом, а тому Він у незбагненній милості Своїй іноді посилає любим чадам віщі сни, щоб ті знали: навіть у такий спосіб Боже Око дбає про обрану для спасіння паству»
Такою була відповідь єпископа Михаїла. Втім, не можна сказати, що це пояснення вдовольнило Осколда. Швидше навпаки, роздратувало: адже скидалось на те, що служник Ісуса Христа просто намагався залишити за собою неподільне беззаперечне право впливати на князя у такий дієвий спосіб, як тлумачення сновидінь. Тільки й того!..
Все це Осколд висловив просто в обличчя Михаїлові, у відповідь же дістав першу розлогу проповідь щодо шкідливості людської гордині. Відтоді ця тема спливала в їхніх бесідах більш-менш постійно. Серцем князь розумів, що єпископ безперечно має рацію, викриваючи традиційну для володаря пиху й небажання остаточно коритися волі Церкви. Проте холодний розум щоразу підказував: якщо так піде й надалі, архіпастир почне беззастережно посилювати власний вплив на нього, як на правителя Русі. А от цього Осколд вже не міг допустити за жодних обставин!
Тому їхні суперечки дедалі загострювалися. Особливо після того, як князь узяв до себе в терем Відраду. Єпископ регулярно дорікав Осколдові, що, завівши коханку, той ганьбить добру пам'ять покійної княгині й загалом поводиться не краще від будь-якого правителя-поганця. Закликав володаря або одружитися з дівкою, або ж негайно відіслати її з княжого двору, попередньо навернувши у віру Христову.