Тепер в оселі Перунового охоронця запанувала така тиша, що стало чутно, як десь попід стелею тоненько-тоненько пищить комар. Волхви напружено думали над почутим. Пригадували усі несправедливості, яких зазнали Перун, Хорс, Даж-бог, Стрибог, Сварог, Сімаргл, Волос, Мокоша, Лада й інші руські боги за останні два десятиліття. А також приниження, які разом з богами пращурів витерпіли вони вірні божі охоронці. Пригадували самозакоханого грецького засланця Михаїла, когорту молодших грецьких волхвів-прихвоснів і всі підступи чорнорясників, а також кожен випадок, коли на скаргу руських волхвів князь Осколд відповідав сумним зітханням щоб насамкінець вирішити справу на користь чужинської віри.
Так тривало, доки, роз'ятривши душі нестерпними спогадами, кожен з божих служителів не побачив внутрішнім поглядом, як капище ненависного грецького божка, що височіло неподалік княжого терема, повільно огортають язики полум'я, як провалюються у нього золочені округлі бані з золотими хрестами, як з провалів вибухають снопи іскор, а потім згарище затягується пасмами чорного смолистого диму
І все! Й настане нарешті кінець ненависній вірі!!!
А далі справи підуть, як і два десятиліття тому в часи, коли Київ-місто не було ще уражене грецькою підступністю та підлотою
Ні про що ні думать. Хьоскульд ні любить боги склавин, Хьоскульд любить бог ромей. Хьоскульд ні склавин.
Волхви гуртом прикипіли поглядами до Алберта Валссунґа, який хитро і водночас якось хижо посміхався в бороду.
Ну-у-у припустімо, мовив нарешті Лютень.
То ви згодні допомогти нам?
Я, варяже, лише припускаю, що так станеться, поспішив охолодити запал одного з молодших дружинників Перунів служитель.
Чому ви досі вагаєтеся, дравіди?
Я хочу, щоб ви пообіцяли щоб твердо пообіцяли, що на руській землі не залишиться жодного сліду як самого грецького божка, прибитого до схрещених дощок, так і його клятого волхва Михаїла, а також усіх грецьких блазнів-прихвоснів, що його оточують.
Гадаю, ви й самі чудово впораєтеся з ними. Хоча якщо є така потреба, звісно ж, ми радо допоможемо
Отже, варяги не втручатимуться у викорінення грецької віри?
З чого б це?! здивувалися обидва дружинники, потім один з них додав:
Нам, дравіде, ромейське блюзнірство не подобається так само, як і вам. Отже, тільки-но ми усунемо Хьоскульда Нерішучого, можете вчинити з ромейськими волхвами так, як вважатимете за потрібне.
І все стане, як раніше?
Ясна річ, дравіде, ясна річ!..
Волхви знов поринули у марення. Тепер перед їхніми внутрішніми поглядами буяли видіння натовпу, який дрюччям забиває насмерть ненависних чорнорясників, топить їх у Данапрі, Почайні, Глибочиці, Либеді коротше кажучи, там, де вдасться упіймати! А потім мешканці Києва-міста в єдиному пориві приносять щедрі пожертви вдячності прадавнім богам своїх пращурів-русів.
А втім, як на погляд Перунового охоронця, на шляху до здійснення цих блискучих мрій спостерігалося декілька перешкод. Про одну з них Лютень і поспішив заявити:
Ну, припустімо, все так і станеться, як ви обіцяєте.
Станеться, дравіде, можеш не сумніватися. Звісно, якщо ви дасте остаточну згоду
А на кого ви збираєтесь замінити нашого князя Осколда?
Недостойного вікінга Хьоскульда Нерішучого, який не виконав волю свого господаря, ми замінимо сином нещодавно померлого конунга Рюрика і його, і нашого господаря.
А де він, син цей?
Малолітній княжич Інґвар приплив по Данапру-ріці до Києва-міста на одній із наших лодій.
Тож Інґвар цей?
Княжич перебуває під невсипущою охороною шведських дружинників і під безпосереднім доглядом норвезького ярла Хельґа Орварда, чоловіка сестри конунга Рюрика.
Отже, і цей ваш князь Хельґ
Він заприсягнувся всіляко опікати малолітнього княжича Інґвара, доки Рюриків син не виросте хоробрим воїном. Коли усунемо Хьоскульда Нерішучого
ЯКЩО зможете усунути нашого князя Осколда! виправив дружинника Корята.
Ні-ні, дравіде, помиляєшся: не якщо, а КОЛИ усунемо Хьоскульда Нерішучого, ярл Хельґ Орвард княжитиме у Києві-місті до досягнення Інґваром повних літ чоловіка. А потім передасть княжіння справжньому Рюриковому нащадку, а не цьому вискочці Хьоскульду Нерішучому.
Таким чином, і сам княжич Інґвар, і його опікун Хельґ перебувають у безпосередній близькості звідси? про всяк випадок уточнив Лютень.
Таким чином, і сам княжич Інґвар, і його опікун Хельґ перебувають у безпосередній близькості звідси? про всяк випадок уточнив Лютень.
Вони тут, з нами. Ти вірно зрозумів, дравіде, підтвердили дружинники. Потім один з них додав, ввічливо вклонившись носієві плаща:
До речі, тут перед тобою стоїть Алберт Валссунґ, один з довірених командирів Хельґа Орварда, який уславився участю в усіх походах свого ярла.
Бородань недбало кивнув і грізно прорипів:
Я меч служити Хельґ Орвард весь життя, весь дух душа і весь кров.
Гаразд, гаразд. Це добре, кивнув Лютень. Але скажіть тепер от про що: чим ви доведете, що наш князь Осколд не є Києвим нащадком? Яким чином збираєтесь упізнати в ньому вашого біглого варяга Хьоскульда? І не просто упізнати, а таким чином, щоб усі вам повірили
А оце, дравіде, залежить від тебе і твоїх товаришів.
Тобто? насторожився Перунів охоронець.
Доведіть на ділі, що довіряєте нам. Скажіть, чи часом не чув хтось із вас про якусь приховану прикмету на тілі вашого князя?
І дружинник криво посміхнувся. Другий дружинник і варязький ватажок кивнули і також посміхнулися. Ага, он до чого вони хилять!..
Волхви здивовано перезирнулися, як раптом Чудин мовив непевно:
Довелося якось почути від мого попередника, що-о-о
Він замовкнув, наморщивши чоло й ворушачи пишними вусами. Всі напружено очікували.
Ну, дравіде, то що ти чув не витерпів нарешті один з молодших дружинників.
Що у князя Осколда під сорочкою майже на тому місці, де серце
Ну?!
Ти ні хотіть бог ромей або хотіть? дещо підозріло спитав носій плаща.
У князя Осколда на тому місці, де серце, нібито є червона родима плямка, схожа на сонце. Мій попередник говорив, що то є мітка нашого прадавнього бога Хорса[28].
Хоча й помітив його ваш бог, дравіде, але Хьоскульд склавинську віру зрадив.
Чудин лише зітхнув.
Добрий, дравід, добрий казати, похвалив волхва Алберт Валссунґ.
Отже, ми скажемо, що на тілі втікача Хьоскульда Нерішучого була родима плямка, така, як сонце. А потім знайдемо цю родимку. Тоді нам повірять усі, кивнув один з молодших дружинників. А тепер останнє
Про що іще ви хочете дізнатися, варяги?
Носій плаща зробив крок назустріч Лютню і, вдивляючись просто йому у вічі, мовив уривчасто:
Князь Хьоскульд є діти?
Був у нього син, не вагаючись відповів Перунів охоронець, але загинув, коли Осколд ходив походом на землі булгар.
Коли?
Десять років тому.[29]
А-а-а
Всі озирнулися до Вишати, проте Лютень спромігся випередити інших і послав Дажбоговому волхву настільки полум'яно-нищівний погляд з-під зсунутих до перенісся брів, що сіромаха застиг із роззявленим по-дурнуватому ротом.
Що ти говорить, дравід? підозріло спитав Алберт Валссунґ. Та Перунів охоронець і тут випередив Вишату:
Він непокоїться не загиблим у булгарських землях княжичем, а княжим воєводою Діром.[30]
Хто це Дір?
Дір княжив у Києві-місті, доки підліток Осколд не досяг повних літ чоловіка, опісля ж очолив княжу дружину, як от ти керуєш дружинниками свого ярла Хельґа, не моргнувши оком, мовив Лютень.
Дір служити князь Хьоскульд весь життя, весь душа і весь кров?
Як і ти своєму ярлу, варяже.
Так. Ми убити Хьоскульд Боягуз, ми убити Дір. Ви убити ромей дравід Михаїл, ви убити весь-весь ромей дравід.
Саме так, варяже!
Головне було сказано. Лишалось обговорити деталі наприклад, у всіх можливих подробицях вигадати обставини, за яких варяг Хьоскульд Нерішучий міг убити руського князя Осколда таким чином, щоб ніхто цього не помітив. Ну, майже ніхто!..
Ще близько години волхви й варяги уточнювали, розмірковували, домовлялися про незначущі дрібнички (бо дрібничок у справах, подібних до затіяної ними, насправді не буває). Все мало пройти немов по маслу, тоді як на здійснення усього задуму змовники мали не більше двох днів. Більш тривала затримка варязьких лодій на дніпровському притику[31] виглядала б невиправдано підозрілою. Що ж то за гості, котрі не поспішають якнайшвидше дістатися мети своєї подорожі грецьких володінь?
Коли ж задоволені результатами перемовин варяги у супроводі Дрожка нарешті полишили дім Перунового охоронця, Вишата обережно звернувся до Лютня: