Славко? здивувався Сергійко. Привіт!
Потім кинув уважний погляд на Наталку й знову, вже запитливо глянув на Славка: що, мовляв, за одна?
Ти того як його познайомся. Одним словом, це Наталка, а це Сергійко, ось Я тобі розповідав. Розумієш, тут така штукенція
І Славко, а потім і Наталка, доповнюючи та перебиваючи одне одного, розповіли, що сталося півгодини тому в Петька вдома. Сергійкові не треба було довго пояснювати. Він бачив, на що був здатен Макровір та його вірні слуги, тому добре уявляв, що міг учинити з хлопцями потужний вірус. Наталчині побоювання, що Сергійко може їм не повірити, відразу випарувалися. Після того, як гості скінчили свою розповідь, він не роздумував ані миті: про все, що сталося, треба негайно повідомити Великому Процесору. Без жалю він негайно закрив майже виграну гру, викликав на екран поштову програму «Outlook» та швиденько написав коротенького листа:
«Шановний пане Великий Процесоре! Просимо Вас негайно вийти на зв'язок. Тут у нас у фізичному світі щось трапилося, про що Ви маєте знати».
Лист миттєво потрапив до рук агента Трафіка. Він тицьнув пальцем у першого-ліпшого біта з команди Нортона й вручив йому конверта.
Мухою до столиці, до Головного палацу. Ніде не зупиняйся, ні з ким дорогою не розмовляй. Віддаси до рук або Чипсету, або самому Великому Процесору особисто. Зрозуміло? Скажеш, що лист від Його Величності Сержа Першого.
Зрозуміло, мій пане.
Біт скочив на коня і за ним аж загуло.
Слід сказати, що час у Заекранні тече зовсім інакше, ніж у фізичному світі. У Заекранні за секунду проходять мільйони операцій, тому і дій за визначений проміжок часу тут відбувається значно більше, ніж у фізичному світі. Отже, якщо біт мчить на коні до Головного палацу цілий день, то у фізичному світі це займе одну мить. І коли наші друзі подорожували по Заекранню, їхньої відсутності, часто доволі тривалої за Заекранним часом, удома навіть не помічали, тому що у фізичному світі вони були відсутні лічені секунди, або навіть і менше.
Гонець мчав стрімголов. З-під копит коня летіла грязюка, у вухах виспівував вітер, а довге пір'я на капелюсі, яке всім показувало, що їде не простий вершник, а гонець Великого Процесора, розвівалося та переливалося дивовижними барвами.
* * *Повернувшись із фізичного світу, кривавий вірус Макропойнт не знаходив собі місця від люті. Його тіпала лихоманка, по-перше, тому, що його план помсти вдався тільки частково: не вдалося захопити самого Васлу, який, разом із королем Глюкландії Сержем Першим спричинився до загибелі його рідного брата Макровіра. Макропойнт так довго готував цю операцію помсти, так солодко уявляв, яким буде обличчя Великого Процесора, коли той дізнається, що того самого Васли, який урятував життя Хазяїна та Володаря, більше нема. Є інший, лютий, жадібний, непримиренний та жорстокосердий ворог. І ось, останньої миті, коли Макропойнт у душі вже святкував перемогу, його план провалився. Правди ніде діти, Рикпет та Кадим теж непогана здобич, але все ж таки це не повна перемога, це лише дошкульний удар. А по-друге, Макропойнт лютував через приниження, через свою ганебну втечу від раптового нападу цього маленького, але дивовижно хороброго звірятка, на ім'я Ксю Ха. У переляку була своя, дуже вагома причина. Вірус знав старовинну легенду про таємничого звіра кхє, слина якого була надзвичайно отруйна. Йому розповідали, що однієї найменшої крапельки слини цього звіра було достатньо для загибелі якого завгодно глюка. Назва «ксю ха» та «кхє» були надзвичайно схожі, тому Макропойнт злякався: а раптом ця Ксю Ха й є той самий таємничий звір із легенди?
Розчарування зробило Макропойнта ще передбачливішим. Він обмізкував ситуацію і зробив вірне припущення: Шаната та Васла обов'язково знайдуть Сержа Першого і все йому розкажуть, а той спробує зв'язатися з Великим Процесором. Тому на всіх шляхах, які вели до Столиці, було влаштовано засідки.
* * *Засідкою на шляху до Столиці через Глюкландію командував Лупер, той самий, що намагався дістатися до комп'ютера Сержа Першого у вигляді поштаря. Всього у засідці було вісім глюків, які чатували по черзі: четверо вартових розташувалися мальовничою групою під великим деревом за три польоти стріли від міста, а інші четверо відпочивали в найближчій корчмі. Корчма звалася «У скаженого пса». Над входом красувалася жовта вивіска, на якій нетвердою рукою п'яного муляра було намальовано зеленим чи то кобилу, чи то собаку. Мабуть, зважаючи на назву, все ж таки друге. Гонець кинув повід коня, геть укритого курявою, на руку служникові, широко розчинив двері.
Господарю, най його мамі! Томатного соку та м'яса!
Що запитала ваша милість? перепитав господар корчми, колишній королівський списоносець Архіват. Був він великий, присадкуватий, червонопикий та добросердий. Шинушаси та м'яса?
Томатного соку та м'яса, не стояти мені на цьому місці! Чи ти вже в таких літах, що недочуваєш? повторив замовлення гонець, скидаючи з голови капелюха з пір'ям.
Ваша милість не п'є шинушаси? з жахом перепитав Архіват.
Моя милість, коли тримає за повід коня, стомленого коня, господарю, коня, який потребує заміни, багатозначно підняв пальця гонець, нічого міцнішого за томатний сік не п'є.
Непогана звичка, схвально кивнув Архіват.
Ха! виразно промовив Лупер, якій сидів за стіл від гінця, усі знають, що томатний сік п'ють лише мамині синки.
Гонець заскреготів зубами, але стримався.
Ну, чого ж ти? поквапив він Архівата. Я вмираю від спраги!
Архівате, принеси цьому йолопові водички! Кип'яченої! І вся компанія, яка сиділа за одним столом, кривдно зареготала. Усі зрозуміли, що в корчмі з'явився саме той, на кого вони так довго чекали. Лупер тут-таки вирішив, що найлегше забрати листа в гінця під час бійки, яку він і силкувався зчинити, чіпляючись до гінця з найобразливішими словами. Товариство реготало від душі, тим більше, що привід вельми цьому сприяв. Гонець, молодий широкоплечий юнак, знову заскреготів зубами, і його рука сама стисла руків'я шпаги.
Чого до хлопця присікалися? заступилась за гінця тітонька Фло, дружина Архівата, дебела жіночка з широким та щирим обличчям. їсте собі, то їжте. Не чіпляйтеся до добрих людей.
Стули пельку, стара! Тебе ще не питали!
Хто це стара? Я стара? Ах ти ж, негіднику!
Йди звідси, відьмо, кому сказано!
Що?! Кривдити мою жінку?!! Ах ти ж, бридке цуценя! Архіват вихопив із-під прилавка величезного ціпка, яким настановляв на розум клієнтів, які, бувало, добряче гуляли в корчмі, та вийшов у залу, став поряд із гінцем, який ще й досі сидів за столом, подумки картаючи себе за необачність.
Ось твої сік та м'ясо! громовим голосом сказав корчмар, ставлячи однією рукою перед гінцем велику таріль зі шматком м'яса та глиняний кухоль соку, а пошепки додав: Коли я піду із зали, знайди привід та вийди за мною слідом, і знов заволав так, що задрижали шибки: Якщо людина в моїй корчмі бажає випити навіть кип'яченої води, це її особиста справа. І я нікому не дозволю цьому заважати. Я вже зі своєю подружкою подбаю про це! Чи не так, подружко? корчмар лагідно погладив свого ціпка. У таких випадках дружина не ревнує. Чи не так, рибко моя? корчмар звернувся цього разу до жінки.
Лупер побачив, наскільки серйозні наміри в господаря корчми, що взявся захищати свого клієнта, й не ризикнув зачинати бійку, розуміючи, що віддухопелити гінця це ще нічого, а ось сварка з місцевим, вельми поважним корчмарем може дорого обійтися.
«Нічого, подумав він, нікуди він від нас не дінеться. Переймемо біля дерева».
Тим часом Архіват погукав дружині:
Я до підвалу по шинку. Коли ці свистки знову почнуть присікуватися до клієнтів, тільки поклич! та затупав своїми ножиськами по сходах, і від того, здавалось, уся корчма ходором ходити почала.
Гонець відкусив м'яса, пожував та обурено закричав:
Господарю! М'ясо несвіже!
Та ви що? Як ви можете? обурилася тітонька Фло. Найсвіжіше м'ясо!
Гонець відштовхнув таріль.
Гниле! Це так ви годуєте гінців Великого Процесора?!
Він вихопив шпагу та кинувся сходами донизу. Нічого не розуміючи, тітонька Фло тільки руками сплеснула.
Ось і захищай таких
А гонець стрімголов скотився по вузьких, крутих сходах.
Агов, господарю, де ти там?
Швидше! Ворушися! Підбурюють тебе до бійки, а ти ведешся, як останній дурень! Вони на тебе вже другу добу очікують, Архіват поквапливо підтягував попругу на свіжому коні. їм аби лишень бійку влаштувати та під цій гамір пошту в тебе відняти Вони ж навмисне глузують, а ти і не в'їхав Ти навпростець не їдь, у них за містом засідка. їдь навкруги, через Нові Файли. Коли будеш передавати листа Великому Процесорові, вклонися від корчмаря Архівата. Усе зрозумів? Стережися, може, в них ще де-небудь засідки є.
А чиї це люди? запитав гонець. Хто сміє нападати на гінця Хазяїна та Володаря?
Та вже ж не друга резонно зауважив корчмар. Швидше за все, то слуги якогось вірусу.