Капочко, не хочу я пахтитися цими парфумами! Я взагалі не хочу пахтитися ніякими парфумами! Чи не ти казала, що найкращий запах це запах чистоти й свіжості? принцеса Інформа вередливо тупнула ніжкою на особистого косметолога Капу Лок.
Ваша Високосте, поштиво, але наполегливо й далі вмовляла принцесу Капа, це було три роки тому, ви тоді були ще не в тому віці, щоб користуватися парфумами. Але зараз ви повинні дотримуватися протоколу! Молоденька дівчина, а тим більше принцеса, мусить мати вигляд, як у принцеси: простий і неперевершений!
Таж то вигляд, а не запах!
Ваше Високосте, одне не виключає іншого, навіть навпаки: запах підкреслює особистість і довершує створений образ.
Ну, якщо довершує Але тільки трішечки
Звичайно, звичайно Ваше Високосте, у вас ще є трохи часу? Тоді, мабуть, почистимо нігті. Ні-ні, жодного лаку, звичайний манікюр
Капа поставила на стіл два глечики, в які налила спеціального розчину, й принцеса занурила в них свої пальці. Поки шкіра намокала, Капа розкладала на столі набір для манікюру та розповідала останні новини.
А вчора я отримала листа від кузини, яка живе у Глюкландії, не вмовкаючи торохтіла Капа Лок. Вона мені надіслала рецепт дивовижної маски на обличчя. Треба взяти свіжого огірка, три насінинки мазахорала
Які насінинки? перепитала принцеса.
Мазахорала. Це рослина така. Вона росте на узліссях соснових борів виключно у Глюкландії. Так ось
Розповідь Капи Лок про особливості флори Глюкландії перебив гучний голос Дроника, блазня Великого Процесора.
Дроник був узятий Великим Процесором до Головного палацу рік тому, коли в нього виявилися незвичайні здібності. Під час випасання худоби на луці, в дерево, під яке заховався Дроник від дощу, вдарила блискавка. Добряче перепало й підпаскові. Коли він отямився, то спочатку ніхто нічого не помітив. Але потроху в нього почали виявлятися дивовижні здібності. То він починав бачити крізь стіну, то книжку запам'ятовував від початку до кінця, то перемножував подумки велетенські числа. Але найбільший подив у всіх викликала його здатність переходити у формат чистої цифри. Перетворений на блакитну хмаринку, Дроник міг проникати в будь-яку шпару, перелітати дротами на значні відстані, ставати будь-якими тваринами та взагалі прибирати вигляд будь-яких речей. Тобто, він міг майже все. Великий Процесор почув про таке диво й запросив Дроника до Головного палацу, де той і продемонстрував свої здібності. Великий Процесор, який після цієї демонстрації довго перебував у стані цілковитого потрясіння, запропонував Дронику залишитися в палаці та відвідувати школу разом із принцесою Інформою, водночас працюючи блазнем, бо інших вільних посад, та ще й для хлопчаків такого віку, в палаці на той час не було. Дроник доволі швидко освоївся в палаці, потоваришував зі всіма його мешканцями, був у найкращих стосунках із принцесою Інформою, яку не раз дивував своїми незвичайними здібностями. А на початку літа його здібності допомогли відбитися від лютого та надзвичайно потужного вірусу Макровіра.
Ваша Високосте! Вас запрошує пан Великий Процесор.
Хіба тобі очі повилазили? Чи не бачиш, що її Високість зайнята? Вона робить манікюр.
Капі Лок страшенно не подобалося, коли її роботу переривали. Вона була впевнена, що нема нічого важливішого для молодої дівчини, аніж спроби стати ще привабливішою. А манікюр важлива складова зовнішнього вигляду кожної молодої дівчини, тим більше, принцеси.
Капко, ну, ти взагалі вже розгублено промимрив Дроник. Принцесу батько гукає, тобі що, незрозуміло? А ти їй нігті вимочуєш! Капець ось ти хто!
Дронику, я тебе зараз уб'ю! не на жарт розлютилася Капа.
Припиніть обоє! посміхнулася принцеса. Капо, ми продовжимо пізніше. Дронику, передай батькові, що я зараз буду.
Так, пані. Ось так тобі Капцю! Вчися, як треба бути слухняною. Манікюр, педикюр передражнив блазень Капу Лок та насвистуючи під ніс веселу мелодію покрокував через велику спальню принцеси до виходу.
Не свисти грошей не буде, навздогін гукнула Капа.
А-а, не обертаючись, махнув рукою блазень, їх як не було, як досі нема, так не передбачається й у майбутньому.
А що за терміновість така? в спину йому кинула запитання Інформа.
* * *Собака швидко озирнувся на гучний голос:
А-г-р-рр! захлинувся він слиною від обурення: хто ще наважився зайти на подвір'я, яке він охороняє? Без будь-якого попередження та зволікання собака плигнув на вершника, вчепився йому в ногу.
А-г-р-рр! захлинувся він слиною від обурення: хто ще наважився зайти на подвір'я, яке він охороняє? Без будь-якого попередження та зволікання собака плигнув на вершника, вчепився йому в ногу.
Ти!!! загорлав вершник, у якого в чоботі, прокушеному наскрізь, захлюпала кров. Тварюко!!!
Вершник навідліг ударив собаку проміж вух кулаком у твердий рукавиці з грубої шкіри. Пес навіть не здригнувся, тільки заплющив очі та притис вуха, але ноги зі своїх страшних ікол не випустив. Що там відбувалося далі, гонець не дізнався. Побачив, що увагу вершника відволік бій із собакою а той висів на ньому, як гроно стиглого винограду на лозі, єдиним рухом заплигнув на коня, проломився крізь кущі та виїхав просто до низького паркану, що відокремлював подвір'я від молодого лісу. Жеребець легко перескочив паркан, і за мить гонець був уже у лісі. Крики вершника, який кликав на поміч своїх товаришів, незабаром затихли вдалині. Гілки боляче сікли щоки та коліна, однак гонець не дозволяв жеребчикові збавляти швидкість доти, поки не промчав крізь ліс та не вискочив на високий крутий пагорб, звідки було вже видно потужні стіни Столиці.
* * *Від Сергійка, тобто Сержа Першого, відразу виправив себе блазень, надійшов лист.
Що?! підскочила Інформа, й ти мовчиш?! Ну й дурень же ти, Дронику! Дурень, і бризки вгору! З цього ж треба було й починати! принцеса вже витирала руки, а розгублена Капа Док стояла над манікюрним столиком, із жалем споглядаючи розлитий розчин, концентрат якого вона ще вчора придбала в найдорожчій столичній крамниці.
Дроник не встигав за принцесою, яка майже бігла коридорами. Нечисленні придворні поштиво поступалися дорогою принцесі, що так поспішала. Якби побачив її зараз хто сторонній, нізащо не впізнав би у дівчині в туфельках із низькими підборами, джинсах і футболці спадкоємну принцесу Заекрання. Інформі не подобалося чепуритись у розкішні придворні сукні: вони заважали бігати величезними кімнатами палацу, одним словом, були вкрай незручні. Авжеж, траплялося, що вона, вже не дівчинка, а дівчина, мусила бути присутньою на офіційних церемоніях. Тоді подітися не було куди: повинна була мати вигляд, відповідний до вимог протоколу. Але, на щастя, таке бувало нечасто, що дуже тішило принцесу. Адже куди зручніше ходити в джинсах і футболці, ніж у отих пишних уборах. Вона влетіла до кабінету, немов маленький вихор:
Тату! Мені сказали, що ти отримав від Сергійка листа?
Здрастуй, доню! Отримав. Він коротенький: Сергійко просить, щоб я вийшов із ним на зв'язок. У них, у фізичному світі, щось трапилося. Я вирішив, що тобі цікаво буде побачити Сержа Першого та побалакати з ним.
Татку, ти ще й запитуєш? Ти ж знаєш, як я до нього ставлюся!
Звісно, знаю, тому й покликав. Ти готова? Тоді я налаштовуватиму інтерфейс.
Великий Процесор поклав на клавіші свої довгі, на диво гнучкі пальці. Налаштовування інтерфейсу з фізичним світом процес досить складний, вимагає високої швидкості роботи з клавіатурою та неабияких знань. Пальці Великого Процесора запрацювали. Долоні зависли над клавіатурою, майже не рухаючись, тільки пальці миготіли, видаючи рівномірний неголосний шум, ніби щось дзижчало. За весь час Хазяїн та Володар жодного разу не помилився, жодного разу не скористався клавішею «Backspace». Будь-який хакер луснув би від заздрощів, коли б побачив, з якою швидкістю працює володар Заекрання.
Ось і все, задоволено промовив Хазяїн та Володар, останній раз торкаючись клавіші «Enter», лишилося трохи зачекати.
За його спиною принишкла принцеса, поряд із нею застиг у очікуванні Дроник.
Не було тільки дворецького, пана Чипсета, який саме в цей час був заклопотаний якимись важливими справами: чи то перевіряв, як прибиральниці помили коридори, чи знімав пробу з хліба, який випекли до вечері.
Екран замиготів, укрився срібним туманом і врешті-решт знову став чистим.
Розділ 5
Зустрічі
Рикпет та Кадим, новоспечені слуги кривавого віруса Макропойнта, виступили в далеку дорогу в долину Випадкових Чисел, на пошуки відьмака та чарівника барона Асіста, веселуна, який знав геть усе. Коли б Рикпет та Кадим не втратили здатності дивуватися, вони б здивувалися самі з себе, а саме з того, як легко їм удалося запам'ятати мапу, на котрій Макропойнт показував їм маршрут до долини, де мешкав барон-веселун. Ця мапа наче віддрукувалася в їхніх мізках. Друзі чимчикували дорогою, ішли нога в ногу, ані на сантиметр не відстаючи й не випереджаючи одне одного. Ні на мить не замислюючись, вони повертали в потрібному напрямку. Тьоп-тьоп, ляп-ляп Раз-два Лівою-правою Шлях звивався посеред зеленої луки, але на небокраї вже бовваніли невисокі пагорби, а за ними мали початися гори. Вдалині виднілося якесь містечко.