З миттєвою швидкістю? Це як?
Це просто, Ваша Величносте, і потягнув за важіль.
За вікнами автомобіля на мить впала темрява, щось свиснуло, і Сергійка вдавило в мяке сидіння. А коли знову посвітлішало, машина вже стояла на великій площі, зовсім близько до сходів, які вели до дверей великого гарного палацу.
На площі вирував величезний натовп. Транспаранти, прапори, плакати, радісні люди. Кожен намагався підступитися до машини, доторкнутися, потиснути руку, щось сказати, побажати, попросити. Співали пісні, скандували гасла. Прислухавшись, Сергійко не повірив своїм вухам. Це зустрічали його! Він зовсім виразно почув: «Наш улюблений король Серж Перший!», «Ура Сержу Першому!», «Ми вас любимо, дорогий Серж Перший!», «Хейя, хейя, наш король!» Охорона ледве стримувала юрбу. Поліцейські, взявшись за руки, утворили живе кільце, яке загрозливо прогнулося під тиском людей. Таке Сергій бачив лише одного разу, коли до Київа приїздив хтось із знаменитих артистів. Тоді фанати влаштували приблизно те саме, тільки їх було значно менше.
Зовсім приголомшений, Сергійко закидав Чипсета купою запитань:
Як вони довідалися, що мене призначено королем? Коли вони встигли зібратися й приготуватися? Звідки вони дізналися, що я приїду саме зараз?
Проте замість відповіді на питання Чипсет заходився швидко пояснювати, що королю належить зробити після виходу з машини. А належало багато чого. Треба почекати, поки водій відчинить дверцята, не кваплячись, із почуттям королівської гідності вийти, так само, не кваплячись, піднятися сходами, привітати підданих підняттям руки, зупинитися біля мікрофона й виголосити промову з нагоди сходження на престол. Потім знову привітати народ підняттям руки, попозувати королівським рисувальникам, при цьому посмішка має бути милостивою, простою, але й величною, і, нарешті, піти у власні апартаменти. А вже потім Чипсет відповість на всі інші королівські питання.
Мені? Промову? А розгубився Сергійко, який у своєму житті ніколи не проголошував промов, тим більше перед такою кількістю народу. Чипсет відразу дістав із нагрудної кишені аркушик, на якому великими літерами була надрукована тронна промова Його Величності Сержа Першого.
Від хвилювання ноги тремтіли так, що Сергійко ледве здолав десяток сходинок, які вели до невеликої площадки з самотньою стійкою. Він став біля мікрофона й подивився перед собою. Від побаченого затряслися не тільки ноги, а й руки. Величезна площа була повністю загачена народом. Хлопчаки гронами висли на ліхтарних стовпах, розмахуючи прапорцями з Сергійковими портретами. На будинках, які оточували площу, красувалися великі портрети нового короля. Сергійко не припиняв дивуватися: коли й де його встигли сфотографувати? Звідки взялася ця строга зачіска й промениста, сповнена розуміння, посмішка? На дахах будинків, де були розвішені портрети, самотніми стовпчиками стояли охоронці з величезними луками, що здалеку нагадували тонкі довгі тростинки. Лучники уважно слідкували за площею, вишукуючи терористів.
Сергійко підніс до очей аркушик (руки дрижали, аркуш стрибав так, що текст було ледь розібрати) і подумки подякував Чипсетові, що той надрукував промову великими літерами.
Дорогі мої піддані! високим хлопячим голосом почав король. Сьогодні в мене радісний і бентежний день!
Натовп відповів глухим радісним подихом, хлопці на ліхтарних стовпах щось закричали, але що саме, новоспечений монарх не розчув. Гамір перекочувався площею величезними хвилями.
Говорив Сергійко затинаючись, бекаючи і мекаючи, але над площею розносилася бездоганна промова впевненої в собі людини:
Я віддам усі сили, щоб домогтися процвітання Глюкландії й адекватного росту вашого добробуту.
Сергійко не знав, що означає слово «адекватного», і спочатку сказав «адвокатного», потім «авокадного», потім ще якось, зрештою зовсім заплутався й замовк але над площею продовжував гриміти його голос, і Сергійкові нічого не залишалося, як відкривати рота, намагаючись хоча б потрапляти в такт. Він зблід, потім почервонів, по обличчю й за комір покотилися великі краплини поту.
«То ось, значить, як це бути королем, подумав Сергійко. Ну його в баню, більше ніколи не погоджусь! Це жахливо»
Нарешті врочиста процедура закінчилася, Сергійко помахав підданим рукою й полегшено зітхнув. Народ радісно закричав, у повітря полетіли різнобарвні кулі й білі голуби.
Хай живе! Хай живе! Хай живе! знову перекочувалося хвилями над площею.
На непевних ногах він піднявся сходами, вже біля самих дверей обернувся й ще раз помахав народу рукою. Натовп відповів радісними криками:
Король Серж Процвітання Хай живе!!!
Коли двері за ними закрилися, відрізавши короля й Чипсета від площі, Сергійко зміг, нарешті, перевести дух.
Ну, звернувся він до Чипсета, а тепер поясни мені, що це все означає? Як удалося так швидко все організувати? Але ж ще півгодини тому ми були в кабінеті Великого Процесора!..
Усе в порядку, Ваша Величносте, усе в повному порядку. Нічого незвичайного не відбулося. Щойно Великий Процесор призначив вас королем, одразу пішла відповідна команда по підготовці до зустрічі. Ви ж у Заекранні, не забувайте цього. Команда надійшла блискавично і так само блискавично почала виконуватися. Ваш текстовий редактор відразу написав текст виступу, автосортувальник відібрав підданих на зустріч, спеціальне відомство демонстрацій і презентацій «Сила Понту» виготовило й розвісило плакати, міністерство придушення смут і виявлення зрадників потурбувалося про вашу безпеку. Ви бачили, усе пройшло дуже вдало.
А машина? Як це нам удалося так швидко дістатися до Глюкландії? не вгавав Сергійко.
Це не зовсім машина, тобто зовсім не машина. Це курсор. Ви ж курсором з файла у файл миттєво переміщаєтеся, чи не так, Ваша Величносте? Ну, а цей курсор має пасажирські місця, тільки й того.
З цими словами Чипсет відчинив перед Сергійком двері, і вони зайшли у величезну, завбільшки з баскетбольне поле, залу. Посередині зали стояла група людей у гарних, прикрашених золотою і срібною вишивкою мундирах, обвішаних орденами, медалями й кольоровими стрічками через плече.
Ваша Величносте, це ваші міністри, Чипсет стояв позаду Сергійка, трішечки збоку і шанобливо говорив йому на вухо: Зовсім не обовязково знати їхні імена, а тим більше, знайомитися й дружити. Навіть навпаки, краще зовсім не дружити. Потім можуть виникнути ускладнення при їхньому звільненні. Досить знати, які міністерства вони очолюють. Це премєр-міністр, він найвищий, можна сказати, міністр над міністрами.
Премєр-міністр височів над усіма на цілу голову. Він підійшов до короля й церемонно вклонився.
Ваша Величносте, проговорив він басом, під вашим мудрим керівництвом Глюкландія розквітне. Сумніватися можуть тільки зрадники! Але їх ми швидко зловимо й знищимо.
Дозвольте вам відрекомендувати міністра придушення смут і виявлення зрадників, продовжив Чипсет. Запевняю вас, Ваша Величносте, він великий фахівець у цій справі.
Потім королю був представлений міністр захисту й нападів, під чиїм керівництвом була армія. Вслід підійшли міністри озброєння, продовольства, непродовольства й інші, котрих Сергійко навіть не намагався запамятати. Кожен міністр відповідав за певні, вже знайомі Сергійкові з гри речі. Від усіх хвилювань, які трапилися за цей день, Його Величність дуже стомився й страшенно зголоднів. Він повернувся до Чипсета й попросив оголосити перерву, щоб поїсти, але той навіть обурився.
Ваша величносте, у жодному разі! Це найгрубше порушення протоколу! тихо прошепотів він на вухо королю, знову випрямився й урочисто проголосив: Велика Балаканина починається! і змахом руки запросив усіх іти за ним.
Чипсете, наполегливо прошепотів король на вухо своєму помічникові, я стомився й страшенно хочу їсти.
Можу організувати бутерброди, але тільки після засідання. Ваша Величносте, треба потерпіти, інакше буде порушено протокол.
Та ну його, цей протокол! Я їсти хочу! сказав король так голосно, що міністри, які йшли за ним, здригнулися.
Ваша величносте, ви щойно серйозно порушили протокол, а порушення протоколу може викликати збій у програмі або, навіть страшно подумати, її зависання! Чипсет невдоволено зсунув брови, дивуючись нерозумінню короля.
Прекрасно, тільки якщо ти зараз не організуєш що-небудь поїсти, то зависну я! І так зависну, що ніякий перезапуск програми не допоможе!
Тим часом уся процесія підійшла до нових дверей, які відразу відчинилися. Це був знову кабінет, тільки значно менший, ніж попередній. Посередині кабінету стояв великий овальний стіл. Навколо масивні різьблені стільці й одне крісло з високою спинкою. Вже нікого не запитуючи, Сергій рушив просто до крісла.
Чипсете! голосно промовив король. Уперше в голосі Його Величності пролунали королівські нотки. Чипсет від передчуття, що зараз трапиться щось жахливе, втягнув голову в плечі. Чипсете! Моя Величність бажає перекусити, після невеликої, але досить багатозначної паузи Сергійко продовжив: Дуже бажає! Може, хтось теж зголоднів?