Коли ж Тартарен розігнувся, притискаючи до серця жасминові чотки, мавританки вже не було й сліду.
VIII. Спіть собі, леви Атласу!
Спіть собі, леви Атласу! Спіть спокійно у своїх лігвах, серед алое та диких кактусів!.. Ще кілька днів Тартарен Тарасконський і не згадає про вас. Усе його військове спорядження скрині із зброєю, аптечка, похідний намет, консерви, усе це тим часом мирно спочиває у готелі «Європа», в кутку тридцять шостого номера.
Спіть собі й нічого не бійтеся, руді велетні леви! Тарасконець розшукує мавританку. Після зустрічі в омнібусі бідолаху переслідує невідступне відчуття, що по його нозі, здоровенній нозі трапера, бігає червона мишка, а морський вітер, що торкається його губів, пахне знадливим духом печива й анісу
Йому потрібна його мавританка!
Та спробуй-но її знайти! В місті живе сто тисяч чоловік. Знайти серед них особу, про яку ти нічогісінько не знаєш, тільки пахощі, колір черевичків та очей Здатен на це лише тарасконець, та ще й нестямно закоханий.
Найгірше те, що геть усі мавританки, загорнені у свої довгі білі чадри, схожі одна на одну; окрім того, ці жінки рідко коли витикають носа з домівок, і, щоб їх побачити, треба піднятися в Горішнє місто арабське місто, місто терків
Це Горішнє місто справжнє розбійницьке кишло! Бруднющі кривулясті вулички круто деруться вгору; обабіч тісно туляться одна до одної підозрілі халупи, покрівлі яких сходяться, утворюючи тунель. Низенькі двері, заґратовані віконечка сліпі, німі, похмурі. І по ліву руку, і по праву руку темні крамнички, в яких сидять страховидні терки, схожі на корсарів, і, блискаючи очима й зубами, пахкають довгими люльками та перешіптуються, наче змовляються про якесь лиходійство
Я б покривив душею, якби сказав, що Тартарен Тарасконський простував цим страшним містом спокійно. Ні, він дуже хвилювався; наш хоробрий муж ішов вузенькими вуличками, у яких ледве вміщалося його товсте черево, вельми обережно: безперестанку роздивлявся навсібіч і не знімав пальця з револьверного курка. Точнісінько як у Тарасконі, по дорозі до клубу! Він щомиті чекав, що на нього нападуть євнухи чи яничари, однак палке бажання побачити свою кохану давало йому просто-таки чудодійні сили й відвагу
Безстрашний тарасконець тинявся по Горішньому місту цілий тиждень. Він годинами вистоював під мавританськими лазнями, дивлячись, як, мерзлякувато щулячись, звідти виходили й розліталися зграйками жінки, од яких віяло свіжістю й чистотою. Іншим разом, упрілий і захеканий, він сідав біля мечеті й стягав із себе чоботиська, а тоді заходив до храму
Бувало, вже надвечір, коли тарасконець, знеможений до краю, не знайшовши своєї дами ні біля лазень, ні в мечеті, проминав мавританські будинки, він чув монотонні співи, тихий дзвін гітари, рокіт тамбурина, тихий жіночий сміх, і серце його починало калатати.
«Може, вона там?» думав він.
Якщо на вулиці не було людей, він підходив до будинку, брався за важкий молоток і несміливо стукав у низенькі двері. Співи й сміх умить змовкали. За мурами чути було тільки шурхотіння, наче в пташнику, коли кури вмощуються на сон
«Готуйсь! казав собі наш герой. Зараз щось станеться!»
Проте найчастіше ставалося ось що: на голову йому виливали горщик холодної води або ж висипали лушпайки від апельсинів чи кісточки від берберійських фіг Тільки й усього!..
Спіть спокійно, леви Атласу!
IX. Князь Григорій Чорногорський
Два тижні безталанний Тартарен марно шукав свою алжирську даму. Він, певне, шукав би її й досі, якби доля, ласкава до всіх закоханих, не прийшла йому на допомогу в подобі чорногорського вельможі. Ось як це сталося.
Щосуботи взимку у найбільшому театрі Алжира влаштовуються бали-маскаради такі самі, як і в паризькій Опері. Це звичайні собі провінційні бали, малолюдні й нудні. У залі напівпорожньо; гості покидьки з Бюлье та Казино, розгульні дівчата, що тягнуться слідом за армією, підтоптані арлекіни, якісь типи, схожі на волоцюг вантажників, кілька праль-маонок, які пустилися берега, але зберегли іще рештки колишнього доброчесного життя дух часнику та шафранової підливи Проте найцікавіше видовище це фойє, що зараз правлять за картярні. Біля довгих зелених столів роєм рояться люди. Кого тут тільки нема! Тюркоси-відпускники, які грають на позичені гроші, крамарі-маври із Горішнього міста, негри, мальтійці, колоністи з далеких закутків, що проїхали сорок миль задля того, щоб поставити на карту гроші, за які можна купити плуг або пару волів. Усі збуджені, бліді, у всіх зціплені зуби, безтямні очі, втуплені в одну й ту саму карту, а погляд косий, спідлоба погляд запеклого картяра
Трохи осторонь алжирські євреї: вони приходять сюди цілими родинами. Чоловіки вбрані по-східному, але в синіх панчохах і оксамитових кашкетах просто-таки огидний несмак Жінки, огрядні, бліді, ледве можуть звести дух і ворухнутись у своїх тісних, жорстких корсетках, гаптованих золотом Це племя товпиться біля столів, штовхається, галасує, репетує, радиться, рахує на пальцях і робить невеличкі ставки. Щоправда, часом старий патріарх з бородою, як у Саваофа, після довгих нарад і суперечок з родиною, зважується ризикнути сімейним дуро І вже до кінця гри в іудейських очах, що впялися в стіл, не згасає гарячковий блиск, і від погляду цих страшних, мовби з чорного магніту, очей золоті монети, здається, самі собою крутяться по зеленому сукну й кінець кінцем притягаються одна до одної, наче хтось їх потихеньку смикає за мотузку
Та ще сварки, бійки, лайки, зібрані з усіх країн світу, несамовиті вигуки всіма мовами, різанина, нестача грошей, поява поліції!..
Великий Тартарен якось забрів на цю вакханалію трохи розважитись і забутися, щоб заспокоїти душу.
Наш герой проштовхався крізь юрбу, думаючи про свою мавританку, коли раптом почув два збуджених голоси, що покривали і галас картярів, і брязкіт золота:
А я вам кажу, добродію, що в мене немає двадцяти франків!..
Добродію!..
Я вас слухаю, добродію
А ви знаєте, з ким розмовляєте, добродію?
Коли ваша ласка, назвіть себе!..
Щоб ви знали, добродію, я князь Григорій Чорногорський!
Почувши це імя, Тартарен схвилювався і став пробиватися вперед, радий та гордий із того, що зустрів нарешті свого князя чорногорського князя, з яким познайомився на «Зуаві».
На жаль, князівський титул, такий чарівливий для нашого простодушного тарасконця, не справив аніякісінького враження на офіцера стрілецького полку, який сперечався із князем.
Я щасливий це чути! глузливо кинув офіцер і повернувся до глядачів: Григорій Чорногорський Чи хто-небудь з вас його знає? Ніхто!
Обурений Тартарен ступив крок уперед.
Перепрошую! Я знаю князя! твердо сказав він із сильним тарасконським акцентом.
Офіцер зміряв його поглядом і знизав плечима.
Он як? Чудово! В такому разі поділіть між собою оті зниклі двадцять франків та й по всьому!
Він повернувся і зник у юрбі.
Запальний Тартарен хотів був кинутись слідом за ним, проте князь зупинив його.
Облиште! Я сам із ним поквитаюсь
Він узяв Тартарена під руку й майже силоміць витяг із зали.
Коли вони вийшли на майдан, князь Григорій Чорногорський зняв капелюха, простяг нашому героєві руку і, силкуючись пригадати його прізвище, затинаючись мовив:
Пан Пан Барбарен
Тартарен! несміливо поправив тарасконець.
Тартарен, Барбарен хіба не однаково? Тепер ми з вами друзі довіку!
І вельможний чорногорець, схопивши Тартаренову руку, став несамовито трясти й потискувати її
Зайве й казати, як запишався наш герой.
Князю! Князю! вигукував він у захваті.
За чверть години вони вже сиділи у затишному нічному ресторанчику «Під платанами», на терасі, яка спускалася прямісінько до моря. Тут їхня дружба, присмачена пікантним салатом «по-російськи» й скроплена добрим кіпрським вином, остаточно зміцніла.
Годі собі уявити привабливішу особу, ніж цей чорногорський князь. Стрункий, тонкий, із завитим волоссям, із чисто виголеним обличчям, із бистрими очима, із мякими рухами, з кількома дивовижними орденами на грудях, він говорив із ледь помітним італійським акцентом і був трохи схожий на Мазаріні, тільки без вусів. До того ж він раз у раз цитував до речі й не до речі Тацита, Горація й «Коментарі».
Князь сказав, що він із дуже знатного роду, але ще десятирічним хлопцем був покараний за свої ліберальні думки: рідні брати вигнали його з дому. Відтоді він, шляхетний філософ, спонукуваний жадобою до знання, а також охотою до розваг і втіх, блукає світами І дивовижний збіг обставин: він три роки прожив у Тарасконі!..
Почувши це, здивований Тартарен спитав, чому він жодного разу не бачив князя ні в клубі, ні на еспланаді. Його світлість на це ухильно відповів: «Я рідко виходив із дому» Делікатний тарасконець розпитувати далі не зважився. Адже в житті вельможних осіб стільки таємниць!..
Тартарен був у захваті від князя Григорія. Попиваючи рожеве критське вино, той терпеливо слухав розповідь нашого героя про мавританку. А що він знав усіх тутешніх дам, то запропонував Тартаренові свої послуги сказав, що незабаром її розшукає.