Почувши це, здивований Тартарен спитав, чому він жодного разу не бачив князя ні в клубі, ні на еспланаді. Його світлість на це ухильно відповів: «Я рідко виходив із дому» Делікатний тарасконець розпитувати далі не зважився. Адже в житті вельможних осіб стільки таємниць!..
Тартарен був у захваті від князя Григорія. Попиваючи рожеве критське вино, той терпеливо слухав розповідь нашого героя про мавританку. А що він знав усіх тутешніх дам, то запропонував Тартаренові свої послуги сказав, що незабаром її розшукає.
Пили вони багато й довго. Пили за алжирських дам, за вільну Чорногорію
А внизу, під самісінькою терасою, плюскотіло море; хвилі накочувались у пітьмі на берег з таким звуком, наче хтось струшував мокрі простирадла. Повітря було тепле, небо всіяне зірками.
У вітті платанів співав соловейко
Заплатив за вечерю Тартарен.
X. Скажи мені, як звуть твого батька, і я скажу, як зветься ця квітка
Ох і мастаки ж оці чорногорські князі ловити перепілок у сильце!
Рано-вранці Григорій уже стукав у двері до Тартарена.
Одягайтеся, мерщій одягайтеся! Знайдено вашу мавританку. Її звуть Байя Двадцять років, гарна, як ангел, і вже вдова
Вдова?! Та це ж чудово! радісно вигукнув Тартарен, який побоювався східних чоловіків.
Вдова-то вдова, але її пильнує брат ні вдень, ні вночі не спускає з неї ока
Отуди к лихій годині!
Такий уже лютий мавр! Він торгує люльками на Орлеанському базарі
Тартарен ані пари з вуст.
Ну, та байдуже! провадив князь. Ви не з полохливих; що там для вас той брат!.. Зрештою, купимо в цього корсара кілька люльок, і, я певен, він полагіднішає Ну, любий мій плутяго, вдягайтеся! Мерщій!
Тарасконець, блідий, схвильований, палаючи коханням, скочив із ліжка і, квапливо застібаючи широкі фланелеві кальсони, спитав:
Що ж я маю робити?
Напишіть вашій дамі! Просіть побачення що ж іще?
То вона знає французьку мову? розчаровано вигукнув простодушний Тартарен: він мріяв про Схід без ніяких домішок.
Жодного слова не знає! відповів князь, не змигнувши й оком. Ви будете мені диктувати, а я перекладатиму.
О князю, який ви добрий!
І Тартарен став мовчки міряти кімнату сягнистими кроками думав, що написати
Ви, звісно, розумієте, що алжирській мавританці не напишеш так, як бокерській гризетці. Та наш герой, на превелике щастя, чудово памятав геть усе, що колись вичитав у книжках; отже, він спромігся скласти листа не просто східного, а найсхіднішого з усіх східних листів, які будь-коли писалися на світі, там змішалися пишномовність апачів Густава Емара й ламартінівської «Мандрівки на Схід», ще й додалися ремінісценції з «Пісні пісень».
Починався лист так:
«Наче страус у піщаній пустелі»
А закінчувався:
«Скажи мені, як звуть твого батька, і я скажу тобі, як зветься ця квітка»
Романтичний Тартарен хотів був, за східним звичаєм, послати разом із листом букет квітів «зі значенням», та князь Григорій сказав, що краще купити в її брата кілька люльок: мовляв, цим вони до нього піддобряться, та й дамі буде приємно вона-бо вельми охоча до куріння
То ходімо купувати люльки! із запалом вигукнув Тартарен.
Ні, ні!.. Я піду сам Я куплю дешевше.
Як?! Ви хочете самі?! О князю, князю!..
І паш відважний муж, схвильований до краю, простяг любязному чорногорцеві свій гаманець і попросив, щоб той не шкодував грошей, аби лиш зробити приємність дамі
На жаль, справа, що мала такий добрий початок, посувалася, всупереч сподіванням, дуже повільно. Мавританку неабияк зворушила красномовність Тартарена, і вона, заздалегідь майже на все згодна, залюбки з ним побачилася б, але брат брат стеріг її невсипуще. Тож щоб краще приспати його пильність, довелося купувати в нього десятки, сотні, тисячі люльок
«І що ото в дідька робитиме Байя з усіма цими люльками?» часом питав себе бідолашний Тартарен, але щоразу щедро за все розплачувався.
Кінець кінцем, накупивши гори люльок і виливши ріки східної поезії, наш герой був винагороджений йому призначили побачення!
Не буду вам розповідати, як калатало серце в тарасконця, коли він збирався на це побачення, як хапливо й водночас ретельно підстригав свою непокірну бороду стрільця по кашкетах, як завбачливо засунув у кишені кастет із залізними шпичаками та два-три револьвери.
Любязний князь теж прийшов на перше побачення він був за товмача. Дама мешкала в Горішньому місті. Біля дверей її дому стояв, димлячи цигаркою, юний мавр років тринадцяти-чотирнадцяти. То й був Алі грізний брат Побачивши гостей, він двічі постукав у двері й делікатно зник.
Не буду вам розповідати, як калатало серце в тарасконця, коли він збирався на це побачення, як хапливо й водночас ретельно підстригав свою непокірну бороду стрільця по кашкетах, як завбачливо засунув у кишені кастет із залізними шпичаками та два-три револьвери.
Любязний князь теж прийшов на перше побачення він був за товмача. Дама мешкала в Горішньому місті. Біля дверей її дому стояв, димлячи цигаркою, юний мавр років тринадцяти-чотирнадцяти. То й був Алі грізний брат Побачивши гостей, він двічі постукав у двері й делікатно зник.
Двері відчинилися. На порозі зявилася негритянка. Вона мовчки провела гостей через внутрішнє подвірячко до невеличкої прохолодної кімнати, де на низькому дивані напівлежала, чекаючи їх, дама У першу мить тарасконцеві здалося, що вона менша на зріст і повніша, ніж мавританка з омнібуса А що, як це не вона? Проте сумнів погас так само блискавично, як і спалахнув.
Дама була чарівна: босі ніжки, пухкенькі пальчики, внизані перснями, рожеве личко, стрункий стан, а під корсеткою із золотої парчі, під яскравою візерунчастою сукнею вгадувалося тіло квітуче, знадливе, розкішне У вустах дами курився бурштиновий мундштук наргіле, оповиваючи її хмаркою білого диму.
Увійшовши, тарасконець притиснув руку до серця і, поводячи банькатими очима, повними жаги, якнайвишуканіше вклонився дамі на мавританський манір.
Якусь мить Байя мовчки дивилася на нього, а потім упала навзнак, впустивши свій бурштиновий мундштук, і затулила обличчя долонями. Її сніжно-біла шия здригалася від нестямного реготу мовби перекочувалися в торбинці перли.
XI. Сіді Тартрі бен Тартрі
Якщо вам коли-небудь випаде зайти до якоїсь із алжирських кавярень у Горішньому місті, то ви почуєте, як маври, підсміюючись і переморгуючись, вгадують про Сіді Тартрі бен Тартрі шляхетного й багатого європейця, що кілька років тому жив із тутешньою жіночкою на імя Байя у Горішньому кварталі.
Ви, звичайно, здогадуєтесь, що Сіді Тартрі бен Тартрі, який залишив по собі такі веселі спомини у всій Касбахській окрузі, не хто інший, як наш Тартарен
Що тут удієш! В житті святих і в житті героїв бувають хвилини засліплення, запаморочення, шалу, нестями. Наш тарасконець не виняток Тим-то, геть забувши й про левів, і про славу, він два місяці впивався східним коханням і, як Ганнібал у Капуї, тішився розкошами білого Алжира.
Великий муж винайняв у самісінькому серці арабського міста гарненький будиночок східної архітектури з внутрішнім подвірячком, банановими деревами, прохолодними галереями й фонтанами. Він жив зі своєю мавританкою в тиші й затишку і сам обернувся на мавра від рання до смеркання курив наргіле і ласував варенням з мускусом.
Байя або лежала перед ним на дивані й мугикала якусь монотонну мелодію, приграючи собі на гітарі, або, щоб розважити свого володаря, танцювала танець живота, з люстерком у руці, милуючись на свої біленькі зубки, гримасуючи й маніжачись.
Тартарен не знав жодного арабського слова, а його дама жодного французького, тому вони майже не розмовляли між собою; балакучого тарасконця, сказати б, спостигла кара за минулі теревені й патякання в аптеці Безюке та в крамниці зброяра Костекальда.
Проте навіть у цій карі був свій чар: Тартарен весь день мовчав, охоплений солодкою млостю, і слухав булькотіння наргіле, бренькіт гітари та ледве чутний плюскіт фонтана у розцяцькованому мозаїкою подвірячку.
Наргіле, лазня та кохання вщерть заповнювали його життя. З дому Тартарен і його дама виходили дуже рідко. Іноді Сіді Тартрі бен Тартрі сідав на доброго мула, Байя вмощувалася позаду нього, і вони їхали нарвати гранатів у садок, який Тартарен купив недалеко від будиночка Але жодного, жоднісінького разу не спускався він у європейську частину міста! Алжир з його гульвісами зуавами, алькасарами [3], де завжди товклися офіцери, з безугавним брязкотом шабель, що відлунював під аркадами, був йому осоружний, бридкий, мов кордергардія на Заході.
Тартарен почувався щасливим. Надто Тартарен-Санчо: йому страх як смакували турецькі ласощі; він був цілком задоволений своїм новим життям. Що ж до Тартарена Дон Кіхота, той, коли згадував про Тараскон і обіцяні левячі шкури, відчував легенькі докори сумління. Та один погляд Байї, одна ложка смачнючого варення, запашного й дурманного, мов напій Цірцеї, і смуток та гризота розвіювалися.