Збої у механізмі регулювання економічної системи поглибилися внаслідок такого страшного чинника, як підготовка, хід та наслідки Першої світової війни. Практично в усіх європейських країнах внаслідок війни відбувся катастрофічний злам автоматичного механізму управління ринковою економікою. У цілому військові витрати країн-учасниць зросли більш ніж у 20 разів, склавши понад 200 млрд доларів (у цінах відповідних років) та в 12 разів перевищивши наявні золоті запаси. Війна знищила третину матеріальних цінностей людства за кошти, що були витрачені на її ведення, можна було б, при їх розумному використанні, в шість разів підвищити добробут людей на планеті. Лише Японія на 25 % та США на 40 % збільшили у роки війни своє національне багатство. США, зокрема, на час закінчення війни зосередили в себе близько половини світового запасу золота та зробили боржниками майже всі західні країни [6, с. 5 6].
Автоматичний механізм регулювання ринку не зміг розвязати й низку соціальних проблем, які загострювалися від кризи до кризи, а надто під час та після Першої світової війни, наступних світових криз. Фактично швидкими темпами розвивалася ентропія16 соціально-економічної системи капіталізму.
Отже, саме обставини, що склалися всередині соціальноекономічної системи капіталізму в процесі його розвитку, вже з кінця ХІХ ст. вперше викликали потребу та інтерес економічних шкіл, а за ними й державних інститутів до макроекономічного аналізу причин, що призводять до збоїв у механізмі саморозвитку цієї системи, до пошуку важелів саме на макроекономічному рівні, завдяки використанню яких стало би можливим відновити ефективність такого механізму в повному обсязі.
Тому, визнаючи надзвичайно цікавою та плідною думку Л. Д. Бевзенко щодо самоорганізаційного стрибка після зростання ентропії системи, тобто наростання в ній невпорядкованості, безпорядку, хаосу, коли елементи системи раптом миттєво перебудовуються, починають діяти корельовано та узгоджено, ми не можемо погодитись із нею саме в тому, що це відбувається раптом, миттєво, без стороннього збуджувального фактора, особливо коли йдеться про соціальну, надскладну систему.
Той безпорядок і навіть хаос, який був привнесений у ринкову систему капіталізму на початку ХХ ст. діяльністю монополій, економічними і навіть системними кризами, особливо у Європі, світовою війною, не міг раптово перетворитись на порядок і гармонійне, узгоджене співіснування, взаємодію різних елементів складної системи. Саме в цей час суспільство звертається до макроекономічного аналізу механізму функціонування капіталістичної ринкової системи, до пошуку тих інструментів, за допомогою яких ентропія системи зменшувалась би, а елементи системи почали б знову, але вже на новому якісному рівні, діяти корельовано та узгоджено. І саме тоді свій визначний внесок у формування підходів та інструментів, за допомогою яких ця узгодженість могла би бути досягнена, зробили дві видатні людини: вчений Джон Мейнард Кейнс та політик Франклін Делано Рузвельт.
Д. М. Кейнс, автор знаменитих праць «Кінець вільного підприємництва» (1926) та «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936), розробив теорію, у якій обґрунтував не тільки необхідність втручання держави в регулювання ринкових процесів на макрорівні, але й поле, межі цього втручання17.
Отже, за визначенням самого Кейнса, поле втручання держави в процеси регулювання економіки на макроекономічному рівні визначається та обмежується потребами формування системи економічних важелів, за допомогою яких повинні відтворюватися рівні умови діяльності для всіх учасників ринку, спонукальні мотиви до економічного росту, конкурентної боротьби, тобто держава за певних умов починає цілеспрямовану роботу щодо формування системи ефективних форм реалізації вимог обєктивних законів ринку шляхом удосконалення механізму їх використання в інтересах усіх субєктів економічних і соціальних відносин. Саме реалії світового економічного розвитку першої половини ХХ ст. прискорили процеси формування системної економічної політики на макрорівні та визначили специфіку формування поля і методів втручання держави в регулювання економічних процесів. Це, зокрема, у повній мірі знайшло своє практичне відображення у так званому «новому курсі» президента Сполучених Штатів Америки Франкліна Делано Рузвельта.
Новим етапом поглиблення ролі держави у регулюванні та формуванні механізмів саморозвитку сучасної економічної системи став повоєнний період. Складаються основні форми втручання держави у регулювання економічних процесів: це розробка довго- та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної конюнктури та прогнозування можливих варіантів розвитку національної економіки в залежності від економічних реалій народного господарства визначення довгострокових стратегічних та середньо- та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані стоять розвиток економіки, стабільність цін, повна зайнятість та зовнішньоекономічна рівновага. Взагалі, варто зазначити, що таке явище, як формування довгострокових, глобальних цілей економічного розвитку на макрорівні та тактичних, повязаних із проблемами досягнення часткової рівноваги державою, стало новим явищем у процесі функціонування капіталістичної економічної системи.
Водночас макрорівневий характер формування підходів до визначення цілей, завдань, принципів економічної політики передбачає певну її диференціацію, спеціалізацію напрямків, що викликає до життя такі види економічної політики, крім уже існуючих, як цінова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, регіональна, природоохоронна, соціальна тощо. Зявляються нові інструменти економічної політики, серед них такі як індикативне планування, прогнозування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, доходів і витрат населення та багато інших. Отже, держава перестає бути лише інструментом у руках приватного капіталу у боротьбі за зовнішні ринки, вона сама стає активним субєктом економічних відносин, гарантом збереження та розвитку всієї ринкової економічної системи. Без держави внутрішні регулятори цієї системи вже не в змозі підтримувати її рух по висхідній, стримувати або й гасити ентропію соціальних факторів. Адже, на думку Василя Леонтьєва, підприємці не будуть займатися соціальними гарантіями, тому держава повинна слідкувати за сліпим механізмом ринку, бути поводирем18.
2.3. Економічні категорії, поняття та терміни як інструментарій пізнання та формулювання законів економічної науки
Уже процес зародження та становлення економічної науки, як, власне, й будь-якої іншої науки, передбачає визначення, формулювання і використання певної системи економічних понять і категорій, поза якими неможливо пізнати та розкрити суть, зміст, структуру будь-якого економічного явища чи процесу, накреслити шляхи вибору та реалізації певних дій людини, суспільства, держави щодо задоволення існуючих потреб та інтересів. Значення цього етапу та форм у процесі наукового пізнання економічних законів функціонування та розвитку економічної і господарської системи влучно підмітили ще знамениті філософи та мислителі минулих століть. Так, наприклад, Людвіг Вітгенштейн стверджував, що ми бачимо й усвідомлюємо лише те, що можемо назвати, а Рене Декарт підкреслював: визначте значення слів і ви позбавите людство половини його помилок.
Отже, власна специфічна мова потрібна науці так само, як потрібна мова будь-якій людині для встановлення звязку з іншою людиною (людьми), обговорення та розвязання певних проблем, узгодження та прийняття рішень, для розвитку як самого індивіда, так і суспільства. Така мова в науці базується насамперед на використанні найбільш уживаних понять і термінів, які застосовуються людьми у повсякденному господарському житті (наприклад, праця, гроші, власність, цінність, товар тощо).
Водночас у процесі розвитку наукових досліджень вченими поступово окреслюється певне коло слів, понять, виразів, які складають систему специфічної мови дослідника, оскільки використовуються в основному лише у процесі наукового пошуку та наукових узагальнень, побудови теоретичних концепцій і моделей економічного та соціального розвитку. Так, наприклад, навряд чи пересічна людина, яка кожен день має звязок із грошима, буде використовувати такі терміни, як грошові агрегати, грошова маса, грошова база, закони грошового обігу тощо.
Отже, у процесі формування економічної науки виникає відповідна економічна наукова мова, основу якої складає система певних понять, категорій і термінів, поза використанням яких неможливе як спілкування, творчі дискусії науковців, так і формулювання думок, узагальнень, пропозицій, прогнозів щодо наслідків дії законів і закономірностей функціонування реального економічного життя та можливих варіантів перспектив його розвитку. Слід зазначити, що важливою особливістю такої наукової мови (та, власне, й будь-якої мови взагалі) ми вважаємо існування певного набору базових понять, категорій, термінів, які мають інваріантний характер19, тобто сутність яких є незмінною для будь-якого напрямку чи виду економічної науки. Такий підхід, на наш погляд, є надзвичайно важливим, оскільки передбачає однакове сутнісне тлумачення поняття чи категорії різними економічними науками, що забезпечує узгодження поглядів на певний економічний процес або явище, які досліджуються з різних позицій, із різними цілями, передбачають різну функціональну спрямованість результатів цих досліджень.