Метод (грец. methodos) спосіб пізнання, дослідження явищ природи та суспільного життя, то методологія вчення про науковий метод пізнання; сукупність методів, які застосовуються у певній науці, отже, вчення про «систему правил і процедур, які є обовязковими у дослідженнях».
У широкому трактуванні методологія наукового дослідження це спосіб побудови думки, певним чином упорядкована практична та теоретична діяльність субєкта, а у вузькому сукупність принципів, методів, прийомів, норм та процедур науково-пізнавальної діяльності, що застосовується в тій чи іншій спеціальній галузі знань (конкретна наукова методологія).
Конкретно-наукове методологічне знання являє собою багаторівневу систему обґрунтування найбільш адекватних щодо теорії конкретної науки методологічних принципів, прийомів, форм, способів, операцій, умов і критеріїв його побудови.
Динамічний підхід, сутність якого сформулював видатний економіст-теоретик Н. Д. Кондратєв: «динамічна точка зору розглядає економічні явища у процесі зміни економічних елементів та їх співвідношень. якщо для статики основною категорією аналізу є категорія незмінюваності, тотожності то для динаміки основною категорією буде категорія зміни, різниці та, у звязку із цим, концепції процесу зміни та їх звязку»; «економічна статика вивчає допустимі та раціональні стани економіки», економічна ж динаміка «досліджує процеси, тобто послідовності станів та переходи від одних станів до інших, визначаючи таким чином можливі та кращі траекторії розвитку економічної системи, що моделюється».
Системний підхід визнання того, що у світі усе взаємоповязане й жодне явище не можна розглядати відірвано від усіх інших явищ і процесів. Перевагою системного підходу у дослідженнях сучасних надскладних соціальних систем є насамперед його спрямованість на пізнання не окремих складових (змінних) певної системи, як незалежних елементів, а на усвідомлення цих змінних взаємозалежними, отже, на виявлення сутності, характеру, форм взаємозвязків між елементами, як органічними, невідємними частками цілого, що дозволяє визначити ті стани і форми взаємозвязків у системі, врахування та використання яких забезпечує значний синергетичний ефект функціонування цих звязків як складових єдиного цілого.
Інституційний підхід зявляється водночас із формуванням базових засад інституціональної теорії, згідно з положеннями якої «людське господарство це інституційно оформлений процес», воно «укорінено в інститутах, економічних та неекономічних, вплетено в них». Саме інституційне оформлення господарської системи надає їй «внутрішньої єдності та стабільності, породжує структуру, наділену в суспільстві конкретною функцією. Інституційний підхід у дослідженнях передбачає концентрацію уваги «на цінностях, мотивах та політиці», тобто враховує не лише суто економічні чинники економічного розвитку, але й систему чинників позаекономічних соціальних, політичних, духовних, культурних тощо.
Інститути це:
1) прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук);
2) правила гри у суспільстві або створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт);
3) сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Дуглас Норт: «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обовязково ефективної) структури взаємодії між людьми».
Парадигма (грец. paradeigma; англ. paradigm приклад, зразок) розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розвязання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі. Парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються.
Економічна людина (нomo economicus) сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людинипрацівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як субєкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.
Економічна людина (нomo economicus) сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання у ньому рис працівника та власника. Економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людинипрацівника, як основного елемента системи продуктивних сил, і людини-власника, як субєкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності.
Людина соціальна умова, інституціональна форма та результат становлення системи соціальних відносин, в межах якої всебічно розвиваються сутність і сили людини, відбувається її перетворення в особистість, що передбачає діалектичне заперечення економічної сутності людини. Соціальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працівника і раціональних меж людини-власника. Тому людина, як індивідуальність, за словами Геґеля, утримує в собі нескінченну множинність відносин і звязків, що належать до конкретного змісту людської душі. З-поміж потреб соціальної людини вирішальну роль у перспективі відіграватимуть потреби у вільній творчій праці, універсальному характері дій особи, у власному її вдосконаленні, потреби у всебічному розвитку здібностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженні активного життя.
Формація (лат. formatio утворення, вид) 1) тип, побудова чогось відповідно до певного ступеня, стадії розвитку; суспільно-економічна формація історично певний ступінь у розвитку людського суспільства; характеризується тільки їй властивим способом виробництва та зумовленими цим способом соціальними та політичними відносинами, юридичними нормами та установами, ідеологією.
Формаційний підхід основні ключові принципи та цілі застосування у методології досліджень руху економічних і соціальних систем:
1) відкриття загальних законів економічного та соціального розвитку суспільства на кожному з історичних етапів його існування;
2) обґрунтування єдності специфічних законів розвитку для будь-якої країни, що знаходиться у системі інституціональних координат тієї чи іншої суспільно-економічної формації та незворотності проходження усіма країнами та народами певних спільних ступенів суспільного розвитку;
3) твердження про незворотну заміну однієї формації іншою внаслідок розвитку антагоністичних суперечностей між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами;
4) визнання єдиним інструментом (способом) зміни формацій соціальну революцію;
5) розуміння процесу зміни суспільно-економічних формацій формою та ключовою ознакою прояву суспільного прогресу та становлення нової історичної епохи. Формаційний підхід в основі своїй має жорстку базову конструкцію з таких інституціональних форм, як власність, капітал, два основних класи суспільства.
Цивілізаційна парадигма та цивілізаційний підхід забезпечують якісно нову спрямованість думки дослідників у побудові висхідної концептуальної схеми та моделі постановки проблем і методів їх розвязання. Засадничими принципами такої спрямованості є, по-перше, філософське уявлення про «історичний розвиток, як сукупність різних цивілізацій, яким притаманний власний шлях історичного розвитку», отже, несприйняття «відомого принципу формаційної парадигми про обовязковість проходження кожним суспільством однакових етапів історичного розвитку»; по-друге, визнання концептуального положення цивілізаційного підходу, згідно з яким «розвиток кожної країни та кожного етносу являє собою послідовне проходження ними стадій формування, розквіту та занепаду при збереженні на усіх цих стадіях деяких властивих країні та етносу якісних «цивілізаційних» характеристик (насамперед ціннісно-культурного плану)».
Цивілізаційний підхід у сучасній методології економічних досліджень можна визначити як базовий, фундаментальний підхід, згідно якого економіка є «вбудованим (вмонтованим) інститутом», отже, її доцільно аналізувати лише в контексті всієї сукупності культурних традицій і суспільних відносин даного суспільства, тобто «подовжуючи економічні дослідження за межі матеріального, власне економічного»; специфіка цивілізаційного підходу полягає насамперед у визнанні критерію духовності, як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації.
Класифікація методів дослідження: