На наш погляд, неокласична економічна теорія, звертаючись до функціонально-факторного аналізу механізмів використання обмежених ресурсів, свідомо чи несвідомо відсторонюється від реальної умови та проблеми їх функціонування, яка полягає в такому: обмеженість ресурсів має, крім природного, технологічного, ще й інституціональний, соціальний або мотиваційний характер.
Якщо визнати необхідність урахування такого підходу, де розуміння причин, чинників і форм прояву обмеженості ресурсів, можна констатувати як право на відхід неокласики від класичної політичної економії у бік надання переваг у предметі дослідження закономірностей суспільного відтворення функціональним звязкам, техніко-економічним чинникам забезпечення системної економічної рівноваги, так і підстави для існування як базової структури предмета класичної політичної економії.
Таке твердження, на наш погляд, має право на існування, особливо за сучасних умов «завершення автономії економіки» (Д. Белл), зростання потреб і тенденцій до гуманізації виробництва та суспільства, що вимагає дослідження соціальноекономічних причин і чинників впливу на рівень, характер та зміст обмеженості ресурсів, ефективності їх використання саме з боку соціальних мотиваційних чинників такої обмеженості. Такі дослідження, до того ж системного характеру, стають вельми актуальними, бо повертають до наукового життя політичну економію і водночас збагачують її предмет і методологію внаслідок ускладнення процесів економічного і соціального розвитку. Такі категорії, як капітал, праця, підприємництво, власність за своєю сутністю, змістом, функціональними ознаками нагадують у сучасній економічній системі структуру археологічних розкопок у місці тривалого постійного проживання та життєдіяльності людей скільки шарів ґрунту не знімай, відкривається нова інформація про певний період цієї діяльності, відмінний від попереднього, однак те, що обєднує всі ці періоди, незмінне у своїй сутності: це діяльність, праця. Те саме відбувається, зокрема, і з категорією капітал зберігаючи всі сутнісні функції її первинного значення, кожна наступна форма: капітал людський, інтелектуальний, соціальний, політичний тощо свідчить про збагачення, розгортання цієї сутності, функцій, інституціональних форм взаємодії основних субєктів економічного життя в напрямі його розвитку й гармонізації.
Таким чином, можна говорити про збагачення предмета сучасної політичної економії. Серед її напрямків виділяють: радикальну (або) немарксистську політичну економію (Дж. Герлі, П. Суїзі, П. Баран, Р. Мілс, Е. Фром, Г. Маркузе, Е. Хант, Дж. ОКоннор), субстантивістську політичну економію К. Поланьї, нову (або конституційну) політичну економію Дж. Бюкенена (Дж. Бюкенен, В. В. Чекмарьов) та міжнародну (або глобальну) політичну економію (С. А. Афонцев, В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев).
Представники радикальної, або немарксистської, політичної економії предметом дослідження визначають стан і природу суперечностей сучасної економічної та соціальної системи, суспільства в цілому. Серед основних напрямів їх досліджень можна виділити критичну переоцінку неокласики, заперечення можливості внутрішньої трансформації капіталізму, аналіз позаекономічних чинників економічного розвитку. Представники даного напряму створили теорію «економічного надлишку», суть якої полягає у тому, що використання економічної влади монополій та олігополій відбувається лише у власних інтересах. Принципи народовладдя, пряма демократія, розвиток планування державної власності виступають головними умовами формування нового суспільства.
Субстантивістська політична економія Карла Поланьї визначає предметом дослідження загальні закони економічного розвитку, сутність і форми взаємовпливів економічних, соціальних і політичних інститутів у процесі формування принципів і механізмів реалізації взаємозвязків між субєктами господарювання. Також у рамках цієї теорії розглядаються основи сутнісних процесів у суспільстві в його історичній трансформації; досліджуються причини конфлікту «між ринком та елементарними вимогами упорядкованого соціального життя», а також можливі шляхи забезпечення свободи людини від поневолення ринком, здатності вільно створювати та формувати суспільство; також розглядаються зміни місця господарства в суспільстві як «дослідження способів інституціонального оформлення економічного процесу в різний час і в різних місцях».
Дж. Бюкенен у рамках нової, або конституційної, політичної економії визначає предмет конституційної політичної економії як конституційний економічний аналіз, спрямований на пояснення особливостей функціонування альтернативних наборів правових, інституціональних та конституційних правил, які накладають обмеження на здійснення вибору та діяльність економічних і політичних субєктів, правил, що визначають структуру, в рамках якої економічні та політичні субєкти зазвичай вирішують проблему вибору. Можна сказати, що конституційна економічна теорія вивчає вибір обмежень на відміну від вибору в рамках обмежень.
На думку, російського вченого В. В. Чекмарьова, з одного боку, до предмета нової політичної економії «входить економічна поведінка людини у взаємодії із системою соціальноекономічних інститутів, внаслідок чого формуються соціально-економічний статус індивіда, його рольові функції у цій системі, реалізується особистий творчий потенціал індивіда, конституюються та задовольняються його потреби», з іншого «економічні відносини, які виникають з приводу використання нефізичного (людського, соціального) капіталу та продуктів виробництва у формі послуг».
Зазначимо, що спільними рисами класичної та нової політекономії, є насамперед концентрація уваги на економічних відносинах і вираженні їх через економічні інтереси, намагання виявити глибинну сутність економічних процесів. Водночас нова політична економія включає в поле предмета своїх досліджень, по-перше, значно ширше коло субєктів економічних відносин, по-друге, фактори та чинники економічного розвитку, які породжені в умовах переходу суспільства від індустріального ладу до постіндустріального, інформаційного, а за певних умов і до постекономічного.
Предметом дослідження міжнародної політичної економії, на думку С. А. Афонцева, є «вивчення економічного виміру світової політики». Разом з тим нова форма міжнародної політичної економії «глобальна політична економія» визначає як предмет дослідження «вивчення глобальних економікополітичних процесів, що перебувають за рамками контролю з боку національних держав».
Українські вчені Ю. К. Зайцев та В. С. Савчук наголошують, що міжнародна політекономія насамперед прагне визначити сутність, тенденції, спрямованість економічних і соціальних процесів, що відбуваються на планеті під впливом таких обєктивних чинників як усуспільнення виробництва і праці, поглиблення міжнародного поділу праці через кооперацію та інтеграцію економічного життя, повязаного зі спільними для всіх країн проблемами зростання добробуту, безпеки, умов відтворення та розвитку людини, країни та світу. Таким чином, як обєкт досліджень міжнародної політичної економії виступає сучасна глобалізована економіка планети в цілому, а предмет політичні, економічні, соціальні інститути та конкретні інституціональні форми, що визначають і регулюють сутність, характер, поле, спрямованість та результативність звязків і відносин між основними субєктами міжнародного економічного життя.
Як бачимо, існує чимало напрямів сучасної політичної економії, що свідчить про потребу в дослідженнях політико-економічного характеру, яка зростає за умов динамізації процесів поглиблення та ускладнення взаємовпливів економічних, соціальних, інституціональних чинників функціонування економічних систем.
4.4. Структуризація економічної науки та диверсифікація її предмета на початку ХХІ ст
На початку XX століття економіка практично всіх країн планети функціонувала в інституціональному середовищі ринкових законів, принципів, норм і правил. Бути субєктом економічної діяльності означало прагнути отримання прибутку та надприбутку, задовольняючи динамічно зростаючий попит виробництва, споживачів, суспільства, держави. Така мотивація, виступаючи дуже ефективним важелем економічного зростання, водночас надзвичайно загострила питання щодо задоволення національного виробника ресурсами, визначення механізмів забезпечення конкурентних переваг на національному та міжнародному ринках, сприяла розвитку ринку праці, фінансового ринку, інституціональних форм просування продукту від виробника до споживача тощо. За цих умов на перший план в економічних дослідженнях виходять проблеми функціонально-факторного аналізу діяльності «економічної людини», індивіда, організаційно-економічних і техніко-економічних відносин на мікрота макрорівнях.