Збільшується частка послуг у структурі суспільного продукту України. Наприклад, за даними за 2009 р. у структурі суспільного продукту частка продукції сільського господарства дорівнювала 10 %, промисловості 31,2 %, а сфери послуг 58,8 % [14]. Йозеф Шумпетер вважав, що домінування сектору послуг у структурі суспільного продукту (більше 50 %) є характерним для постіндустріальних економік. Цей висновок справедливий при належному розвитку і виробництві матеріальних продуктів. Але, на жаль, така структура суспільного продукту України досягнута за рахунок деградації промисловості і насамперед машинобудування, а також сільського господарства. Так, з 1991 р. у Харкові зникли такі відомі машинобудівні підприємства, як «Серп і молот», «Харківський завод тракторних двигунів», а «ХТЗ» різко скоротив обсяги виробництва. Нині трактори і двигуни до них в основному імпортуються в Україну. Водночас зявилося декілька великих міських ринків. Тільки на ринку «Барабашово», найбільшому промислово-речовому ринку східної Європи, зайняті більше 60 тис. осіб. Торгують там переважно продукцією зарубіжного виробництва. Безробіття вигнало на цей ринок і колишній персонал перелічених вище й інших машинобудівних заводів. Економіка країни від цього тільки втратила.
Використання інформації СНР дозволяє робити міжнародні зіставлення. Більш детально система національних рахунків буде розглянута в наступних главах.
5.3. Фактори виробництва та їх розвиток у процесі еволюції людського суспільства
Для забезпечення процесу виробництва на підприємстві будь-якого виду економічної діяльності (промислового, сільськогосподарського, транспортного тощо) в сучасних умовах використовують такі фактори виробництва:
природні ресурси (земля, корисні копалини, нафта, газ, ліс тощо);
людські ресурси (робоча сила);
засоби виробництва, які включають предмети праці (сировина, матеріали) і засоби праці (технологічне устаткування, ЕОМ, виробничі будівлі тощо);
паливно-енергетичні ресурси;
підприємницькі здібності;
науково-технічний прогрес;
інформація.
Перші два фактори виробництва в економічній літературі називають скорочено відповідно «земля» і «робоча сила». Робоча сила це сукупність фізичних, розумових здібностей, знань, навичок, компетентностей, які має людина-працівник. Поняття «робоча сила» відбиває потенційну здатність людини до праці. Праця це процес реалізації людиною своїх здібностей до праці при прямій або непрямій участі у виробництві матеріальних і/або нематеріальних благ. Рівень реалізації людиною своїх здібностей до праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці.
Характер виконуваної праці залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство, а також посади і виконуваних функцій працівника. Наприклад, праця шахтаря вимагає, крім професійних, високих фізичних здібностей, а праця директора шахти крім високих підприємницьких високих розумових здібностей.
Робочу силу вважають особистою, а засоби виробництва речовим фактором виробництва. Носій робочої сили людина, яка має певні фізичні і розумові здібності має необхідні знання, навички, компетенції для виконання покладених на нього обовязків. Він є головним фактором виробництва. Якість персоналу і людських ресурсів конкретного підприємства визначається якістю робочої сили усіх його працівників: від генерального директора до вахтера. Персонал підприємства це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку.
Персонал і працівники, які працюють тимчасово на основі контракту, становлять людські (трудові) ресурси підприємства. Від якості людських ресурсів залежить ефективність діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Навіть найсучасніші і найефективніші засоби праці при низькій якості організації їх використання і обслуговування працівниками підприємства виявляться збитковими. Загальновизнано, що людські ресурси є головною цінністю будь-якого підприємства.
З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.
З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.
Сукупність всіх факторів виробництва на чолі з людськими ресурсами представляє продуктивні сили суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва.
Продуктивні сили і виробничі відносини безперервно розвиваються.
А. Сміт, а потім К. Маркс обґрунтували, що суспільний розподіл і кооперація праці забезпечують зростання її продуктивності. Відбувається це за рахунок виробництва меншої кількості видів продуктів у великих обємах, вужчої спеціалізації працівників на виконанні певних операцій, більш широкого застосування досконалих методів організації виробництва, машин, устаткування і технологій.
А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) навів такий приклад. В одній з мануфактур десять працівників, кожен з яких виконує тільки певні виробничі операції, випускали на день 48 тис. шпильок. Якби вони працювали поодинці і кожен не спеціалізувався би на певній операції, то він зміг би виготовити не більше 20 шпильок на день. Отже, розподіл і кооперація праці в цьому випадку забезпечили підвищення її продуктивності в 240 разів (48 000: 200).
К. Маркс запропонував розрізняти загальний, частковий і одиничний розподіл праці. Нині в кожній країні в результаті загального розподілу праці виділяють великі сфери економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, будівництво;
транспорт і звязок; торгівля, громадське харчування, охорона здоровя; освіта, культура, мистецтво, наука та інші. Частковий розподіл праці полягає в розподілі великих сфер економічної діяльності на галузі. Наприклад, промисловість України включає такі галузі: машинобудування і металообробка; легка; харчова; паливна; чорна металургія; виробництво будматеріалів; хімічна і нафтохімічна; лісова і деревообробна промисловість; електроенергетика й інші. Потім галузі поділяються на підгалузі. Так, машинобудування і металообробка включає важке машинобудування, сільськогосподарське, транспортне і т. ін. До часткового розподілу праці відносять і розподіл кожної підгалузі промисловості на підприємства. Окрім галузевого, існує територіальне розділення в рамках кожної країни, а також і міжнародне.
Одиничний розподіл праці полягає у виділенні усередині кожного підприємства окремих цехів, відділів, служб, що спеціалізуються на певних видах діяльності.
Раціональний розподіл і кооперація праці сприяють підвищенню її продуктивності. У міру розвитку продуктивних сил відбувається збільшення кількості галузей і підгалузей народного господарства, а також підприємств.
В Україні з 01.01.2012 р. введена в дію нова «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), розроблена Держспоживстандартом України. КВЕД є національною класифікацією, ідентичною базовій міжнародній статистичній «Класифікації видів економічної діяльності ЄС, NACE». Згідно з КВЕД, в Україні виділені 38 великих сфер економічної діяльності.
Важливу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці. До їх складу входять машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої; обчислювальна техніка; транспортні засоби, трубопроводи, нафтопроводи, газопроводи, будівлі виробничого призначення; споруди (тунелі, естакади). Склад засобів праці також сильно залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство. Наприклад, у комерційних банках серед машин переважають компютери, а на машинобудівному заводі верстати і технологічне устаткування. Засоби праці в грошової форми в сучасній економічній літературі називають основним капіталом. Предмети праці включають сировину і матеріали, з яких виготовляються продукти або які використовують для надання послуг. Сировина це предмети праці, що піддавалися раніше дії праці і призначені для подальшої переробки.
При цьому розрізняють:
первинну сировину: здобуту залізну руду, цукровий буряк, бавовну-сирець тощо;
вторинну сировину вироби, що зробилися непридатними і підлягають переробці (металобрухт, макулатуру тощо).
Матеріали це предмети праці, які піддавалися переробці на даному або іншому підприємстві. Матеріали поділяють на основні і допоміжні. Основні матеріали входять до складу продукту, що виробляється. Допоміжні матеріали використовуються для забезпечення нормального ходу виробничого процесу. Так, як основні матеріали на машинобудівних підприємствах використовуються різні метали, з яких виготовляють машини, прилади, устаткування, а на швейній фабриці різні тканини, з яких шиють, наприклад, костюми, сукні і тому подібне. Як один з видів допоміжних матеріалів на обох підприємствах використовуються мастильні матеріали для технічного догляду за устаткуванням. Предмети праці в грошовій формі представляють значну частину оборотного капіталу виробничого підприємства.