Михайло Петрович Старицький
НЕ СУДИЛОСЬ
(Драма в 5 дiях)
Високоповажному артистовi Миколi Карповичу Садовському присвячує автор
Дiйовi люде
Iван Андрiйович Ляшенко 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.
Анна Петрiвна 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.
Николай Степанович Бєлохвостов кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.
Зiзi дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
Михайло син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
Павло Чубань його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Жозефiна швейцарка, учителька.
Катря Дзвонарiвна дiвчина молода, селянка.
Горпина Дзвонариха її мати, недужа й слаба.
Дмитро Ковбань парубок, годованець Дзвонарiв.
Пашка подруга Катрi.
Степанида покритка, п'яничка й плетуха.
Шльома жид, орендар.
Харлампiй старий лакей.
Аннушка покоївка; вертка на всi заставки.
Селяне, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi.
Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю два мiсяцi.
Дiя перша
Панський садок. Налiво вiд слухачiв стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом вулиця. Просто дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.
Вихід I
Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.
Михайло(курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись тiльки Павло й зможе!
Голоси(за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
Павло(за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Голоси(за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!
Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.
Зiзi(здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!
Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr[1] .. . Вi не карош!
Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Жозефiна. Вi не рвi!
Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!
Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).
Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
Михайло. Чекай же! (Устає).
Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.
Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).
Павло(з-за вiкна). А це коло бича обiд, бачите? То вимовляється р-р-р-р! Кажiть!
Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
Михайло. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi карi, але глибокi, темнi; а погляд такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.
Вихід II
Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.
Анна Петрiвна(до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere[2] ; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать сейчас подлецом выругает.
Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
Михайло(схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.
Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).
Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Бєлохвостов. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?
Михайло. Ще не зовсiм.
Бєлохвостов. Передержка или диссертация только?
Михайло. Дисертацiя.
Бєлохвостов. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?
Михайло. Нi туди, нi туди.
Бєлохвостов. Как так? Свободным художником? Sans profession?[3].
Михайло. Sans profession!
Бєлохвостов. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
Михайло. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, на користь народовi!
Бєлохвостов. А! Ты хлопоман еn forme?[4]. У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?
Михайло. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки значить, нема, не чув про Канта значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!
Бєлохвостов. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement[5], с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:[6] кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєтьих, я за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher[7], приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot![8].
Михайло. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин вадить i кравцевi, i сукнi, то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Бєлохвостов. Однако ты красноречив. Je te feliete[9] прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.
Михайло. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що цiлий свiт.
Анна Петрiвна(виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до нас!
Бєлохвостов. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
Анна Петрiвна. О чем это у вас тут спор?
Бєлохвостов. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
Анна Петрiвна. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; этим пренебрегать нельзя.
Михайло. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
Анна Петрiвна. Вот этой эксцентричности не люблю: там только й делают карьеру да еще при таких связях, не правда ли, Nicolas?
Бєлохвостов. Certainement[10].
Михайло. Хто за кар'єрою ганяється
Анна Петрiвна. Ну, вот, вот
Бєлохвостов. Да вы, сherе soeur[11], не наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собi судиш?
Бєлохвостов. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на эти темы почешем языки. Вот костюм этот в деревне одобряю.
Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant![12].