Анна Петрiвна. Тоut a fait charmant![12].
Вихід III
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Жозефiна. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi![13].
Анна Петрiвна. Ах, вечно с жалобами Qu'est-ce qu'il y a la?[14].
Жозефiна. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе"[15].
Анна Петрiвна. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе![16].
Михайло. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!
Анна Петрiвна. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Бєлохвостов. Зiнька? С'еst joli![17].
Михайло. Нехай буде й по-модньому Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!
Бєлохвостов. С'еst trор fогt![18]. Милый, резвый ребенок, не больше!
Анна Петрiвна(до Михайла). Оставь, пожалуйста! Ты доведешь меня до мигрени.
Зiзi проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зiзi пiдходить з опущеними очима.
Анна Петрiвна. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?
Бєлохвостов. Ах, mа соusinе[19], не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!
Зiзi(пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама воображает много! Через зтого урода достается только.
Анна Петрiвна. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, чувствую, что сейчас начнется тик Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.
Михайло. Ne vous chagrinez pas![20].
Анна Петрiвна. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная (Виходить).
Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.
Павло(за вiкном). Ну, тепер годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!
Вихід IV
Пашка i Михайло.
З школи виходять дiти з книжками, кунштуками[21]; жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.
Старшi. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить i озирається кругом.
Михайло(повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).
Пашка. А вчитись до школи.
Михайло. Хiба?
Пашка. Авжеж! Думаєте стара?
Михайло. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.
Пашка. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!
Михайло. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?
Пашка. А чому ж нi? Аби хiть.
Михайло. А трудно здалося?
Пашка. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
Михайло. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав: я б зайшов сам проказати А Катря де? Може, тут?
Пашка. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, ще за батька почала.
Михайло. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.
Пашка. Добре. А що, вам подобається?
Михайло. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки в свiтi нема!
Пашка. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.
Михайло. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?
Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.
Пашка. Та то, що у неї Дмитро є.
Михайло. Хто ж це?
Пашка. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).
Михайло. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?
Пашка. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).
Михайло. Про мене, Семене, аби я Йван!
Пашка. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.
Михайло. Овва! Злякались!
Пашка. Нi, далебi, вiн страшний!
Михайло. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?
Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок може, а що пан зроду!
Михайло. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.
Пашка. Крий боже! За вас всi чисто i Катря так, боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?
Михайло. Невже питала?
Пашка. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас
Михайло. Брешеш!
Пашка. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).
Михайло. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!
Пашка. Пам'ятаю, пам'ятаю ви добрi були. Ну, прощавайте ж!
Михайло. А ти куди тепер?
Пашка. Пiду до Катрi; може, витягну.
Михайло. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.
Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).
Михайло. Будь ласка!
Вихід V
Михайло i Павло.
Михайло(до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?
Павло(виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?
Михайло. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.
Павло. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!
Михайло. Може, сигари хочеш? Добрi.
Павло. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!
Михайло. А сигари ласощi? (Подає тютюн).
Павло. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.
Михайло. По-твоєму кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!
Павло(закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.
Михайло. А! La proprilete c'est le volt?[22]. Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу любов!
Павло. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?
Михайло. А що? Може, зречешся од цiї сили?
Павло. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.
Михайло. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!
Павло. Та от вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?
Михайло(змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.