Уже вночі плазували полем, на одному краю якого стояли німці, а на другому російська армія. Єрофеєв тягнув на собі полковника, а Чет гітару. Іноді полем починав бігати промінь прожектора. Тоді зупинялися, застигали, втискуючись у землю. Чекали, поки прожектор пройде, і повзли далі.
Пане полковнику, завдання виконане! Дозвольте передати полоненого! доповіли вже в штабі полковника Шемаханського.
Ну орли! Змогли! Полковника! Шемаханський аж підстрибував на місці, коли загледів Четів трофей. А це що у тебе?
Гітара.
Де взяв?
У німців. Сподобалася. Так грає красиво!
От, Загорулько! За це я тебе і люблю! Що розумієш ти красу! Молодець! Полковник підбіг до Чета і міцно його обійняв. Георгія тобі не поверну, але від покарання звільняю.
Радий старатися! тупнув Чет. Георгія я ще зароблю!
Ось у цьому я не сумніваюся, кивнув Шемаханський.
І заробив же! це Єрофеєв уже в хаті розповідав про подвиги товариша комісару. Налив собі та Ліберману спирту з фляги. Аж два Георгія заробив! Один за те, що ми великий наступ німців зупинили. Не просто наступ, а наступ трупів!
Це як? здивувався комісар.
А так. Німці якось навчилися мертвих із землі піднімати і спрямовувати в останній бій. Там треба було спеціальним газом тіла обробляти, вони піднімалися та ішли в атаку.
Андрію, більше не пий, досить! строго сказав Ліберман.
Борю, та я тобі правду кажу! На власні ж очі це бачив! І з нами ж тоді був Іван Карпович Підіпригора.
Це той сищик?
Так, найкращий сищик імперії! закивав радісно Єрофеєв. Хороший мужик!
Імперіалістичний поплічник! Він же в охранці київській служив!
Ну, я теж в імператорській армії служив і царю присягав, але то ж коли було. А Іван Карпович
Та хай йому грець, тому сищику. То, кажеш, трупи оживляли? перепитав комісар, і очі в нього загорілися.
Так. Десятки тисяч звезли в одне місце з усього фронту, обробили газом і вони посунули вперед. Насправді ці мертві, їх Іван Карпович трупаками називав, то вони так собі солдати. Ходять неквапливо, стріляти прицільно не можуть, наказів не розуміють. Ідуть собі прямо, і все. Але коли їх багато, то не зупинити, бо ж кулі їх не беруть.
Як не беруть?
А так! Ти по них з кулемета січеш, а вони сунуть вперед. Кулі через тіло пролітають, і все. Хіба що кулями навпіл перерубаєш, тоді труп упаде. І багнетом його не зупиниш, бо не помічає він твій багнет! Ти його на багнет, а він далі на тебе лізе. Тільки якщо голову відтяти або ноги, так можна було зупинити цих негідників. І ніяк інакше! І нехай би один чи десять, а їх же тисячі, сотні тисяч. У них на дорозі полк був, так змели полк і не помітили! Але ми їх зупинили. Іван Карпович придумав як! Якби не ми, німці б Петроград тоді взяли!
Ти, Андрію, цим дуже не хвалися. Бо ж чим раніше царська влада війну б програла, тим швидше б революція почалася. А ти, виходить, царя захищав! докірливо сказав комісар.
Та, Боря, я ж тоді не знав ані про революцію, ані про комунізм. Просто воював, думав, що за Вітчизну.
Я розумію, кивнув Ліберман. А отой газ, яким німці мерців в атаку піднімали, його не залишилося?
Ні, Іван Карпович все знищив. І газ, і вчених, які його розробляли, і обладнання все.
Як знищив? скривився Ліберман. Для чого?
Сказав, що диявольська вигадка і проти Бога злочин, бо мертвим спокій треба давати. Ну, щоб ніхто більше не скористався тим газом, він все і знищив. Його генерали лаяли, до тюрми обіцяли посадити, бо самі ж хотіли проти німців скористатися. Але Іван Карпович не злякався. Так нам і казав, що його лаятимуть, але знищив, бо не можна людям деякі речі в руки давати. Слабка людина і на погане швидка. Так він казав.
Дурень твій Іван Карпович. Справжній реакційний дурень! строго сказав Ліберман. Уявляєш, як би нам нині той газ у нагоді став? Та якщо б ми могли мертвих підняти і в наступ кинути, так одразу б всіх ворогів революції знищили!
Недобре це якось, мерців з могил піднімати, засумнівався Єрофеєв.
Недобре справу революції не захистити. А все, що революції на користь, то добре і дозволено! Ми вже про це з тобою говорили, Андрію!
Так, говорили, кивнув комполку.
А де тепер той Іван Карпович? Треба ним зайнятися.
Як зайнятися? здивувався Єрофеєв.
А так, що арештувати, допитати. Він хитрий лис, може, таки залишив або зразок газу, або рецепт його виготовлення. Дам телеграму до Москви, нехай розшукують. Ліберман зробив запис у нотатнику. А ти продовжуй про Чета того.
А де тепер той Іван Карпович? Треба ним зайнятися.
Як зайнятися? здивувався Єрофеєв.
А так, що арештувати, допитати. Він хитрий лис, може, таки залишив або зразок газу, або рецепт його виготовлення. Дам телеграму до Москви, нехай розшукують. Ліберман зробив запис у нотатнику. А ти продовжуй про Чета того.
Та що продовжувати. Шибайголова він був страшний! Добре ми воювали, могли і до унтер-офіцера дослужитися, якби не поведінка Четова. Бо завжди встрявав він, куди не треба. Потім мене поранили, я під Петербургом лікувався. А там революція, два роки його не бачив.
І як знову зустрілися? спитав Ліберман.
Та випадково. Я з позицій повертався, без охорони, а тут банда дезертирів наскочила. Вбили б гади! Єрофеєв аж головою закрутив.
Згадав, як мчав полем, а за ним летів десяток вершників. Єрофеєв стріляв по них з револьвера, кількох збив, але набої закінчилися. Гнав далі, коли під ним убили коня. Комполку вчасно зістрибнув, покотився землею, підвівся, вихопив шаблю і чекав вершників, які стрімко наближалися. Здається, що йому вже було не врятуватися. І він сам це добре розумів, дратувався, що ось так задурно загине від рук якихось босяків, коли стільки ще треба зробити для перемоги революції! Спересердя сік шаблею повітря. Загинути не боявся, але хотів загинути за революцію, а неабияк. Тьху! Прийняти смерть від якихось дезертирів, яким тільки і треба, що чоботи з трупа зняти!
Нумо наближайтеся! Ось я! кричав Єрофеєв і різав шаблею повітря. Вершники стишили хід і брали його у кільце. Ні, не будуть вони з ним битися на шаблях, просто пристрелять з безпечної відстані, заберуть зброю, чоботи, перевірять кишені. Вони задоволено посміхалися, бачили, що нікуди він від них не дінеться. Зненацька пролунали постріли, такі влучні, що всі дезертири, один за одним, попадали з коней, наче перестиглі яблука на вітрі. Останній докотився по землі майже до ніг Єрофеєва. Комполку здивовано озирнувся. Побачив на сусідньому горбочку вершника з гвинтівкою. Вершник зїхав униз.
Привіт, Андрюхо! сказав несподіваний рятувальник. Єрофеєв придивився і впізнав Чета.
Чете, ти! Друже, як ти тут опинився?
Та повз проїздив. Бачу вбивають. Придивився тебе. Дай, думаю, втручуся, хороша ж людина!
Братуха! Єрофеєв побіг до Чета, той зістрибнув з коня, обіймалися, цілувалися. Ну ти вчасно! Думав, що все, гаплик мені! Спікся Андрюха Єрофеєв! І ганебно ж як! Від якихось дезертирів загинути! А тут ти! Ну що, брате, ходімо разом революцію робити! сказав Єрофеєв і поплескав товариша по плечу.
Куди? здивувався Чет.
Революцію! Воювати за всесвітнє братство! Комунізм! аж закричав Єрофеєв. Ходімо! Нам такі бійці ой як потрібні!
Та ні, в мене хутір, закрутив головою Чет.
Який хутір, Чете? Звідки в тебе хутір? здивувався комполку.
Та так, пригріла жіночка одна.
Тьху, жіночка! Тут такі справи робляться, а ти жіночка! Тут світова революція! Ми історію робимо! Точніше, закінчуємо! Бо як установимо комунізм, то не буде більше історії, а тільки щастя! Суцільне, для всіх щастя! А ти хутір, хутір! Поїхали зі мною! Революції такі бійці, як ти, конче потрібні! З такими бійцями ми хоч кого переможемо! І ти задніх не пастимеш! Це раніше ти мужик був, ніхто! А тепер ти командиром можеш стати. Я он комполку! І ти станеш! Бо ж боєць добрий, досвід маєш! Єрофеєв ще раз обійняв Чета. Ходімо!
Та ні.
Як ні? Чете, ти ж наша людина! Сирота, з селян! Ти ж у перших лавах боротьби мусиш бути! За справедливість і всесвітнє щастя робочих та селян воювати! Революція ж! Рівність, братерство! Дивовижна штука! Поїхали!
Андрію, та мені і вдома добре. Не хочу.
Ти, мабуть, не розумієш! Це ж комунізм! Це ж як рай, тільки для трудящих! Це ж для нас! Невже до раю не хочеш?
Ні. Хіба мені до раю можна? здивувався Чет. Я людей вбивав.
Так то у попівський рай не можна, якщо убивав! А в наш, в комуністичний рай, якщо ти воював за радянську владу, за перемогу революції, за молоду республіку, то навіть краще, що вбивав ворогів! Обовязково в комуністичний рай потрапиш, де з хлібом сіллю зустрічатиме тебе сама Роза Люксембурґ, славетна революціонерка!
Поки Єрофеєв агітував, Чет збирав у вбитих дезертирів гвинтівки і торби зі здобиччю. І коней збирав, вязав у ряд. Єрофеєв із сумом на нього подивився.
Може, таки передумаєш, Чете? Правильна ж справа! Для людей! Для народу! Для тебе і для мене! Хіба можна осторонь бути, коли революція? Це ж раз у житті трапляється! Якщо пощастить! Ходімо з нами, Чете, ходімо!