Філософія для життя. Пізнати себе краще - Делия Стейнберг Гусман 2 стр.

Хтось інший стомлюється від надміру відповідей, не знаючи, як з ними бути. Їх стільки, що вони спростовують одна одну. Не знавши, котру з відповідей вибрати, їх просто відкладають усі поспіль набік.

Ще хтось стомлюється від того, що ніхто не вказує практичного, простого шляху до відповідей, але треба вчитися знаходити відповіді. Не мавши порадника в усіх життєвих питаннях, який би нас напутив, підказав відповіді або, принаймні, як їх знайти і що з ними чинити, ми поминаємо свої важливі запитання, не помічаючи їх.

Не варто думати, що нині люди втратили допитливість чи їм бракує невпокоєності. Ні! Вони просто стомилися. Тим-то треба повернути їм надію за допомогою Філософії, яка має бути така сама позачасова, така сама без-часова і така сама поза-модна, як і ці запитання запитання, котрі людина ставить завжди і котрі не залежать не від якої моди.

Відповідей на ці змістовні, інтимні запитання не дасть жодна модна Філософія. Маємо вдатися до позачасової Філософії. Модна філософія сьогодні скаже нам одне, завтра геть протилежне. До того ж, щоб бути модним, треба бути оригінальним. Щоб бути модним, негоже повторювати те, що вже сказав хтось інший.

Позачасова Філософія не може бути в моді і не може нікому належати. Позачасова Філософія, яка справді відповідає на нашу невпокоєність, окрім того, що не є в моді, має бути практичною, дуже практичною.

Коли нас щось непокоїть, а нам пропонують відповідь, треба зуміти перевести її в життя. Якщо котрась відповідь практична, то вона вітальна і може придатися мені в житті. Якщо я не можу дати раду цій відповіді, то навіщо вона мені? Якщо відповідь не може існувати поза моєю головою, то навіщо вона мені? Якщо відповідь не залагоджує мої проблеми і мої страждання, то навіщо вона мені? Оце і є Філософія для життя практична, позачасова. Оце і є та Філософія, якої, на мою думку, всі ми шукаємо

Філософія для еволюції

Як філософів, нас не задовольняє ідея статичного Людства, що прагне матеріальних набутків, але без більших внутрішніх змін. Еволюція дещо доконечне і чудове, як довший чи коротший шлях залежно від нашого бажання йти, своїми високими й величними цілями прихованими пориваннями душі, що являють себе в непевних відчуттях, які не надаються до витлумачення словами. Все це криє в собі химерний дивовижний і невідворотний поняття Долі.

Що до довжини нашого шляху, то, поміркувавши, ми дійдемо висновку, що шлях буде тим довший, чим загайніше буде наше рішення реально еволюціонувати.

Якщо ми граємося в «буття», щодень ширяючи у хмарах, шлях буде довгий-предовгий Якщо ж, навпаки, ми цінуємо кожен день, щоб зробити щось конкретне для нашого внутрішнього пробудження, то відстані дивовижним чином скоротяться. Цілком можливо, що після цих маленьких осягнень, про які ми згадували вище, з нами відбудуться трансформації, які годі й уявити.

Ми вивчаємо Філософію в пошуках мудрості, якої нам бракує, щоб поступово відкривати закони, яким підпорядковане життя, а відтак і ми самі. Щоб панувати над своєю особистістю, зробити її більш гармонійною та поділитися з іншими результатами наших досвідчень, уникаючи по змозі зайвих гризот. Щоб зрозуміти причину таких позірно незвязаних між собою явищ, як біль, хвороба, злидні, насильство, божевілля, зненависть, різні страхи Щоб розпізнати поза невідповідностями випроби, які ставить перед нами життя для співпраці в жаданому еволюційному поступуванні. Щоб виявляти активність в Історії і не гаяти час у марних наріканнях; щоб спиратися на спадковість традиції і генерувати нові шляхи до майбутнього. Щоб пробудити приспане чуття людської солідарності і подивитися на всіх, як на вартих нашого розуміння істот. Щоб зняти запону з таїни Бога і вкрити наші душі цими таємничими запонами, повернувши їх на свою справдешню батьківщину.

Що ми здобудемо? Та чи потрібен більший здобуток, ніж той, про що мовилося вище?

Мова про те, щоб більше бути, перш ніж хотіти мати більше. Врешті-решт, багато людей являють свою спроможність мати багато речей, гайнувати їх або втрачати в один день, але мало таких, що мають ключа до внутрішньої істоти, контролюють своє життя, свої почуття, здатні співстраждати болю, непохитність у випробах, вище розуміння того, хто ми є, звідки прийшли і куди йдемо.

Злощасне викривлення понять та слів, якими вони передаються, призвело до того, що Філософію зчаста плутають з пасивною і медитативною діяльністю, з таким собі ментальним виявом, не має ніякого впливу ні на наше фізичне тіло, ані на наші чуття.

Навіщо потрібна філософія, яку не відчувають, яку не люблять, навіщо потрібне знання, яке нас не порушає, не змушує вібрувати? Навіщо вібрують нейрони? То все марниця.

Так, наші нейрони мають вібрувати, але й серце теж. Будь-яку нашу думку має супроводити сильне почуття.

І це ще не все. Треба думати, відчувати і діяти. Треба також узгоджувати те, що ми думаємо, те, що відчуваємо, і те, що робимо. А коли ці три елементи узгоджені, ми є філософами, адже існує величезна різниця між двома поняттями: вивчати Філософію та жити Філософією. Вивчати Філософію може кожен. Вона може подобатися чи не подобатися, її можна розуміти чи не розуміти, але вивчати можна. Бути філософом це дещо інше. Це певне ставлення до життя, це мистецтво. Втім, і філософом може бути кожен. Власне, легше бути філософом, ніж вивчати Філософію, позаяк філософ це кожен, хто ставить запитання з відповідною невпокоєністю і щиро, а відтак шукає, теж щиро, відповіді. Ми прагнемо бути філософами, а не просто вивчати Філософію.

Ми пропонуємо Філософію для людини будівничої, для людини, яка сама себе розбудовує. Гадаю, що для нас це найвище звання. Якщо нам коли-небудь закортить якоїсь відзнаки, якогось звання, то всі ми маємо просити саме звання будівничого, щоб розбудовувати самих себе і суспільства, до яких належимо, щоб мати змогу вдосконалювати себе і світ, в якому живемо.

Якщо Філософія це любов до мудрості, то силою цієї любові має виникнути рух. Любов не може пробувати в безруху, бо вона шукає того, чого потребує, того, чого жадає. Бути філософом вимагає руху, позаяк це: Любов, що завжди вимагає більшого і спонукує до того.

Постійна актуалізація всього того, що знаєш, або вважаєш, що знаєш. Перечитування вже читаного, дослухування до того, що, як вважаєш, зрозумів, бо новий пошук дає нові осягнення.

Постійна актуалізація засобів для осягнення бажаних результатів. Ми не завжди ті самі, і те, що вчора могло бути знаряддям, сьогодні може стати перепоною на шляху.

Ревізія і трансформація себе самого. Ревізія це можливість щодень народжуватися.

Розуміння ближніх, їхніх сподівань та потреб.

Мудрецям належиться самостійність, але тільки невігласи не мають вчителя.

Уявімо собі дерево. Його вегетативне життя являє себе в тривкій деревній природі. Його деревяний стовбур розгалужується зусібіч своїми незліченними життєвими формами. Гілки, своєю чергою, вкриті листям, квітом і плодами, властивості котрих залежать від породи дерева. Але було б безглуздо визначати дерево кількістю і розміром його гілля чи листя, його квіту та плодів. Нам важить те, як вони себе являють, їхній звязок зі стовбуром, адже без стовбура не було б нічого іншого.

Така і природа Філософії. Це твердий стовбур дерева. Від його стійкості та незмінної деревної кондиції залежатимуть його гілля і листя, а також якість його квіту і плодів. Якщо наш стовбур це любов до мудрості, то сила любові дасть місце гілкам знання, а на них розбрунькується квіт пізнання, що перетвориться на плоди для Людства.

Філософська природа двоїста: шукати і давати, знаходити і ділитися, бути багатими і водночас великодушними.

Повертаючись до нашого дерева, зазначимо: одна річ те, що ми бачимо, й інша коріння, яке ховається в глибинах землі, а втім, є його найважливішим аспектом.

Без коріння немає життя, а без життя немає філософії. Про яку любов до мудрості можна говорити, якщо немає життя? Любов є суто вітальне явище, що потребує коріння, яке б її живило і давало змогу перебути всі буревії та труднощі.

Приховане коріння не уникає правдивого пошуку того, що належить до філософської природи, а домагається глибшого пошуку, спрямованого на причини, а не на очевидні наслідки.

Філософія для кращого життя

Наші ідеї вартісні, якщо вони позитивні та обґрунтовані для нас та для інших, якщо ми можемо поєднати їх з кращими почуваннями, аби потім застосувати, як належить. Чиста ідея, без почування і без подальшої дії, приречена на фіаско.