Одначе щось таки муляло в душі й неприємно шкрябало по серцю. Зявився страх, який з кожною хвилиною глибше проникав у свідомість, плутав думки і заважав прийняти правильне рішення. Барбірош згадав про роботу, про те, що спізнюється. Схоже, подумав він, сліпим випадком долі його втягнуто в невідому, а тому й небезпечну авантюру, і тепер спокою він не матиме. Злостився на себе, на свою нерішучість, на те, що стоїть з конвертом у руці й не знає, як йому чинити далі. Краще б він зовсім його не брав, того проклятущого конверта! Зрештою, рішення може прийти й пізніше, добре все зваживши.
Микола сховав конверта до внутрішньої кишені й легенько натиснув на двері. Але вони одразу не прочинилися, наче з того боку хтось притримував їх, чинив опір. «Ангел-меценат, подумав Барбірош, зараз, чоловіче, буде тобі гуманітарна допомога!» Ноги затремтіли від страху, серце боляче тенькнуло. Закортіло негайно кинути того конверта з доларами на бетонну долівку й дати драпака до своєї квартири. Він навіть запхав руку до кишені, намацуючи проклятий дарунок долі, однак думка одним махом розрубати вузол, розгадати таємницю, яким чином валюта потрапила до його скриньки, виявилася сильнішою, і Микола, переборюючи страх, щосили штовхнув двері.
Спочатку Барбірош подумав, що то Михайло з пятого поверху. Надудлився так, що заснув під дверима в коридорі їхнього підїзду. І треба ж так набратися, так хильнути оковитої, щоб міцно спати й не прокинутися навіть після того, як його Микола дверима штовхнув! І запитав подумки себе: де Михайло такого дорогого плаща та гарного костюма придбав, а ще елегантного капелюха, що лежав поряд крисами догори? Микола, відчиняючи двері на вулицю, аби впустити до маленького коридору трохи більше світла та вранішньої прохолоди, тішив себе гадкою, що от зараз розбудить сусіда-пяничку і відведе його додому І лише побачивши темно-червоний відбиток підошви свого черевика і збагнувши, що не в розлиту на бетонній долівці фарбу вступив, а в калюжу крові, аж тоді на плечі впав тягар жаху.
Кілька хвилин Барбірош оціпеніло вдивлявся в обличчя мертвого чоловіка. Це був не Михайло з пятого поверху, але знайомий. Однак пригадати, де бачив його раніше, Барбірош ніяк не міг. Передчуття важких випробувань охопило Миколу і він подумав, що тепер матиме багато клопотів. І не лише з міліцією.
2
Оперативно-слідчу групу очолив сам Степан Степанович Наливайко прокурор міста. Він якраз робив кілька своїх ранкових вправ, відновлюючи рухливість шийних хребців, коли задзвонив телефон і з чергової частини міського відділу міліції повідомили про злочин. Наливайко спочатку не повірив, сподіваючись, що сталася прикра помилка, однак, прибувши на місце і побачивши мертвого Штима, стривожився не на жарт. Знана у місті людина, депутат обласної Ради, президент наймогутнішого в місті закритого акціонерного товариства вбитий двома пострілами у голову в підїзді будинку нового мікрорайону за три кілометри від своєї оселі. Як він сюди потрапив? Приїхав чи прийшов? Хто бачив убитого востаннє? Чи чули постріли, якщо зброя була без глушника? Крім того, Штим був близьким приятелем Степана Степановича ще за часів далекої юності, коли обидва парубкували і кожен торував свій шлях, долаючи сходинки карєри: Наливайко працюючи адвокатом, Штим лікарем пологового будинку. Степан Степанович навіть заздрив Штимові за гострий розум, заповзятливість, уміння причарувати жінок. Заздрив і трохи побоювався. Особливо останнім часом, коли Штим очолив демократичний блок провідних партій міста та прибрав до рук більшість малих підприємств і комерційних структур. Вищість заповзятливого підприємця, його сила й авторитет серед місцевої верхівки дратували Степана Степановича і як людину, і як посадовця. Слово, жест Штима важили набагато більше, ніж ухвала міської Ради чи його, прокурора, припис. Це тривожило Наливайка, примушувало підпорядковуватися, бути терплячим перед колишнім товаришем і, що найнестерпніше, постійно тримало пана прокурора у напруженні. І тепер, позираючи на розпластане тіло Штима, Степан Степанович відчув полегшення і навіть недоречну для трагічної миті веселість.
Він подумав про похорон, який, безперечно, перетвориться на грандіозний політичний мітинг, де голови осередків партій, ці мастаки пустопорожніх балачок, недовчені націонал-патріоти, будуть лити море крокодилячих сліз і гнівно вишукувати винних, вкотре наголошуючи на розгулі злочинності й слабкості правоохоронців. А преса обласна й місцева підхопить, роздмухає, зчинить галас і котрийсь із газетярів, у погоні за сенсацією, вчепиться за ниточку й спробує простежити, куди вона заведе, аж поки хтось не заткне йому рота. Одне слово, нічого доброго Степан Степанович у перспективі для себе не бачив.
Він подумав про похорон, який, безперечно, перетвориться на грандіозний політичний мітинг, де голови осередків партій, ці мастаки пустопорожніх балачок, недовчені націонал-патріоти, будуть лити море крокодилячих сліз і гнівно вишукувати винних, вкотре наголошуючи на розгулі злочинності й слабкості правоохоронців. А преса обласна й місцева підхопить, роздмухає, зчинить галас і котрийсь із газетярів, у погоні за сенсацією, вчепиться за ниточку й спробує простежити, куди вона заведе, аж поки хтось не заткне йому рота. Одне слово, нічого доброго Степан Степанович у перспективі для себе не бачив.
День був холодний, мрячкотів дрібний дощ, вовтузився над тілом судмедексперт, беззвучно працювала відеокамера. Біля підїзду зібрався чималий гурт людей, а Наливайко стояв безпорадно задумливий, низько схиливши голову, і збоку, мабуть, складалося враження чоловік у відчаї, горе важким каменем пригнуло, приголомшило близького друга небіжчика і ось-ось з його очей викотиться скупа чоловіча сльоза.
Слідчий прокуратури Юрко Ткач, поклавши праву ногу на підніжку міліцейського «уазика», тримав на коліні чорну службову течку і заповнював бланк протоколу огляду місця події. Двоє понятих, подружня літня пара з квартири першого поверху, злякано тулилися під стіною. Експерт-криміналіст стояв на колінах, передбачливо поклавши під ноги шматок фанери, аби не замастити штани, і обережно зчищав скальпелем у целофановий мішечок грудочки глини з черевиків убитого.
Начальник міліції і начальник карного розшуку стояли осторонь, біля службової «Волги» й тихо перемовлялися. Побачивши прокурора, подибали до нього. Мовчки потиснули один одному руки, співчутливо похитали головами. Згодом неквапом рушили до будинку.
Що можна затоптати затоптали, скаржився начальству криміналіст. Цікавих багато, кожному невтерпки на небіжчика глянути. Дільничний не встиг припильнувати. Ще й дощ допоміг майже всі сліди змив.
Заберіть подалі людей, розпорядився прокурор. Тут не цирк. Що скажете, Віталію Дмитровичу?
Одна куля в скроню, друга точно в центр чола. Ще й ножем попрацювали, відказав медексперт. Перерізали сонну артерію, тому крові так багато витекло. Мабуть, після того, як упав, різали. Смерть настала приблизно вісім годин тому, тобто, десь близько першої ночі. Скажу точніше після розтину. Кулі всередині черепа.
Гільзи знайшли?
Ні, певне, світив ліхтариком і підібрав. Стріляв з відстані метр-півтора. Штим стояв обличчям до вулиці. Можливо, виходив з будинку. Впав на правий бік і загородив тілом двері.
Невже за вісім годин жодна жива душа не входила й не виходила з будинку? засумнівався прокурор. Хто перший виявив убитого?
Слюсар мотозаводу, коли йшов на роботу, відказав Наливайкові слідчий прокуратури. Він і зателефонував на «02». Мешкає на третьому поверсі в квартирі номер сімдесят чотири.
Свідчення взяли?
Пише в машині.
Допоможіть йому, Юрію Івановичу, бо до вечора писатиме. Як слід розпитайте. Важлива кожна дрібниця, кожна деталь. Яка ваша думка?
З метою грабунку не схоже. Нічого не забрали. Документи, гроші, шлюбна обручка, годинник «Сейко» все на місці. Слідів боротьби, опору нападнику теж не виявлено. Одяг цілий. Тіло не пересували й не перевертали. Місце злочину тут, біля дверей. Вбивця намагався якнайменше наслідити й це йому вдалося.
Кілер працював, сказав начальник карного розшуку майор Кіндій. Тепер шукай вітра в полі. Чиста робота. Виконано на відмінно. Відчувається рука професіонала.
Прокурор поморщився і зауважив:
Ну й термінологія у вас Не по-людськи висловлюєтеся.
Проза життя, Степане Степановичу, час уже й звикнути. Ви гляньте, як влучно стріляв! Всадив кулю якраз посередині між лінією росту волосся і переніссям, а другу точно в скроню, на лінії верхньої частини вуха. Знав, куди цілити. Гадаю вбивство на замовлення. Прибрали депутата, а от хто замовив, з якою метою треба покопати. Будемо шукати, а чи знайдемо? Розкриття таких злочинів по області, згідно зі статистикою нуль цілих, чотири десятих відсотка. Практично жоден такий злочин не розкритий.
Не подобається мені, пане Романе, ваша тональність, зовсім не подобається. Ота запрограмованість на невдачу Песимізм, вибачте, каркання Мати такий настрій перед відповідальним розслідуванням. А шукати вбивць доведеться вам. Що значить, чи знайдемо? Знайти потрібно будь-що! Знайти і покарати! Ви зрозуміли, майоре?