Кілер працював, сказав начальник карного розшуку майор Кіндій. Тепер шукай вітра в полі. Чиста робота. Виконано на відмінно. Відчувається рука професіонала.
Прокурор поморщився і зауважив:
Ну й термінологія у вас Не по-людськи висловлюєтеся.
Проза життя, Степане Степановичу, час уже й звикнути. Ви гляньте, як влучно стріляв! Всадив кулю якраз посередині між лінією росту волосся і переніссям, а другу точно в скроню, на лінії верхньої частини вуха. Знав, куди цілити. Гадаю вбивство на замовлення. Прибрали депутата, а от хто замовив, з якою метою треба покопати. Будемо шукати, а чи знайдемо? Розкриття таких злочинів по області, згідно зі статистикою нуль цілих, чотири десятих відсотка. Практично жоден такий злочин не розкритий.
Не подобається мені, пане Романе, ваша тональність, зовсім не подобається. Ота запрограмованість на невдачу Песимізм, вибачте, каркання Мати такий настрій перед відповідальним розслідуванням. А шукати вбивць доведеться вам. Що значить, чи знайдемо? Знайти потрібно будь-що! Знайти і покарати! Ви зрозуміли, майоре?
Авжеж, пане прокуроре, зробимо все можливе.
У світлі останніх рішень щодо посилення боротьби зі злочинністю проказав Наливайко, однак відчувши, що не туди заїхав, не в той час, що був років десять тому, схаменувся і продовжив: Зрештою, нам за це гроші платять. Щоб кожен злочин був розкритий, а винні сиділи за ґратами. І за професійну придатність, до речі, теж.
І я так думаю, що гроші. Платню за виконану роботу, підтримав прокурора начальник карного розшуку, в залежності від кваліфікації. Але статистика річ уперта. Питається, чому такий мізерний відсоток розкриття? Чи не ті самі гроші у цьому винні?
В якому розумінні? не второпав Наливайко.
У прямому й переносному.
Хочете сказати, що за гроші справу можна прикрити й сховати під сукно?
Звичайно, анітрохи не збентежився майор Кіндій. Усі ми смертні й жити по-людськи хочемо. І вони це добре усвідомили. У ворожому таборі не дрімають, Степане Степановичу, вивчають супротивника, думають, шукають слабкі місця. Мабуть, на кожного з нас у них ярличок припасений із відповідною ціною.
Тема розмови Наливайкові не подобалася. Прозорі натяки, вїдливі репліки. Та ще на місці події. Он скільки народу зібралося. Далеко стоять, не почують, але береженого й Бог береже. А потім дивуєшся: звідки плітки беруться? Плете язиком казна-що. Ніякої поваги до старших. Йому ще й тридцяти немає, а він уже пірячко розпускає та злетіти вище всіх хоче. Недарма про гроші бовкнув. Від такого всякої капості чекати можна. І начальник міліції його підтримує. «Ромко файний хлоп, у вогонь і воду, якщо треба, полізе». Сам у «Волзі» сидить, вчора, каже, грип ухопив, температура вранці під сорок скочила. Сидів би вдома, лікувався, нічого вірус розносити.
Наливайко витягнув з кишені хустинку і протер скельця окулярів. Потім звернувся до слідчого:
Юрію Івановичу, ви ознайомили понятих з їхніми правами й обовязками?
Так, Степане Степановичу, ознайомив.
До протоколу все внесли як слід? План намалювали?
Вніс, малюю. Хочете подивитися?
Ні, не тепер. Потім, коли підписуватиму. Біда, яка біда! схопився за голову прокурор, думаючи про те, що треба якось повідомити про нещастя дружину Штима. А що він їй скаже? Марії Василівні, директору школи мистецтв, Марієчці, як ніжно називав дружину колишній приятель Наливайка? А ще голові міста потрібно сповістити, зателефонувати обласному начальству. Хто його знає, як воно далі повернеться. Обласний прокурор людина нова, необтерта. Ще тепла, не акліматизувалася. Ніхто не знає, що в нього на гадці. Не за горами й кадрові переміщення. Почнуться перевірки, комісії І поніс же його дідько аж у мікрорайон! Мало справ, грошей. Тобі завше було мало. І грошей, і молодиць. Тепер маєш дві кулі в голову. Ще й горлянку перерізали. Доведеться зашивати та комірець сорочки до голови підтягувати, аби люди не побачили, коли ховатимуть. А Марієчка як плакатиме Серце у Степана Степановича боляче защеміло. Не байдужий був до дружини колишнього товариша ще за часів комсомольської юності. Гарна жінка, мудра Але хто наважився? Хто посмів таке вчинити? Як Штим опинився тут уночі? До кого йшов, чому саме в цьому підїзді?
Наливайко зиркнув угору. Пятиповерховий, років десять-пятнадцять тому збудований будинок мотозаводу. Поряд іще один, здається, суконної фабрики. Навпроти теж дім котрогось із заводів. Робітничий квартал, хто з мешканців міг тебе зацікавити? Що спільного з тобою, інтелігентом, депутатом, керівником одного з найбагатших підприємств міста з пролетарським загалом, з цими жалюгідними, засмиканими нестатками, людьми? Депутатські обовязки? Не схоже, щоб ти уночі дибав аж на околицю міста. Знаючи твої смаки, не віриться, щоб якась молодичка з суконної фабрики зацікавила. Тоді що тебе сюди привело?..
Наливайко зиркнув угору. Пятиповерховий, років десять-пятнадцять тому збудований будинок мотозаводу. Поряд іще один, здається, суконної фабрики. Навпроти теж дім котрогось із заводів. Робітничий квартал, хто з мешканців міг тебе зацікавити? Що спільного з тобою, інтелігентом, депутатом, керівником одного з найбагатших підприємств міста з пролетарським загалом, з цими жалюгідними, засмиканими нестатками, людьми? Депутатські обовязки? Не схоже, щоб ти уночі дибав аж на околицю міста. Знаючи твої смаки, не віриться, щоб якась молодичка з суконної фабрики зацікавила. Тоді що тебе сюди привело?..
А тим часом оперуповноважений карного розшуку Анатолій Журба збирав свідчення мешканців підїзду. Ніхто не бачив, ніхто не чув пострілів, усі спали. Тільки бабуся з четвертого поверху десь опівночі, коли сиділа в туалеті, чула, як гавкнув сусідський пес Тризор, а потім підійшла до вікна на кухні, щоб подивитися, яка температура на вулиці, бо по телевізору обіцяли мороз буде. Підійшла і побачила, що навпроти їхнього дому стояв легковик. Яка марка машини, колір, що кинулося у вічі? Не памятає, бо авто стояло боком і далеченько, а що габаритні вогні не горіли точно знає. На тому місці воно кілька вечорів поспіль стояло, ви у Стефи з другого поверху запитайте, чи не її залицяльника машина. Правда, вчора авто боком стояло, а раніше передком до підїзду.
Стефа Сокальська, девятикласниця середньої школи номер вісім, була вдома. Побачивши у вічко дверей співробітника карного розшуку, перелякалася мало не до смерті. Довго не відчиняла, хоча про вчинений злочин знала виходила на вулицю подивитися. Батьки того вечора поїхали в село до родини на празник, її не взяли, бо вранці треба до школи. Засвідчила, що вчора її ніхто не підвозив, сиділа вдома, вчила уроки. Прізвищ знайомих хлопців назвати не змогла. Їх у неї троє з машинами. Як їх звуть, памятає: Вадим, Славко та Ігор. Журба відзначив: дівча гарне, але не зовсім щире. Відклавши на потім вивчення Стефиного оточення, перевів увагу на власника пса Тризора. Так, справді, німецький дог десь опівночі покинув свій килимок біля ліжка і довго вовтузився біля вхідних дверей, кілька разів гавкнувши. Але він, власник, сорокарічний холостяк Петро Петрович Ярмаш не надав поведінці собаки належної оцінки. От, якби знав, що трагедія трапиться Щось у підстаркуватому парубкові оперативника насторожило. Підсвідомо, інтуїтивно, як детектива з семирічним досвідом роботи. Що саме, він Наливайкові не міг пояснити, та й не дуже хотів, але відчував, що Петро Петрович Ярмаш не все сказав, а ще, холодні, розумні, трохи насмішкуваті очі наводили на думку детальніше ознайомитись з особистістю власника німецького дога. Втім, пана прокурора більше цікавив мешканець квартири номер сімдесят чотири слюсар мотозаводу Микола Барбірош, який виявив труп і зателефонував до міліції. Тому Наливайко доручив слідчому прокуратури уважніше до нього придивитися, звичайно, після першочергових і нагальних слідчих дій.
Тримався чоловік напружено, раз по раз припалюючи цигарку, котра гасла, мабуть, тютюн вогкий був, і говорив плутано, трохи заїкаючись, ковтаючи кінцівки фраз. Ясна річ, не кожному випадає вранці побачити мертву людину в підїзді свого будинку, і тому поведінка слюсаря була логічно виправданою, враховуючи його настрашений стан. Одначе переляк аж ніяк не був причиною, аби людина, відтворюючи свої почуття і вчинки, говорила інше, а простіше брехала, не хотіла казати правду. Чому, запитав себе Юрко? Виходить, на те є якась невідома причина, котру він намагається приховати від слідчого.
Я штовхнув двері, а вони не піддають-ться. Наче їх з того боку хтось трим-мав. Я дужче натиснув і побачив но-ноги детально розповідав Микола Барбірош слідчому прокуратури, а сам боровся із собою: казати про долари чи ні? Одразу не зізнався, на всі запитання відповідав по кілька разів. Потім слідчий пішов до трупа ще з двома і тим, що з відеокамерою, щось вони там міряли, писали, рахували, кишені у вбитого вивертали, двері оглядали, стіни, а його залишили на добру годину в авті, попросивши викласти все на папері. В машині столик, папір, ручка, попільничка, усе чин-чином.
А то знову підійшов і почав мучити. Такі каверзні запитання ставить: «Чи ви сьогодні вмивалися?» «Звісно, вмивався, не було такого дня, щоб невмиваним на роботу йшов». «А чому не голились уранці?» «Жилетки» скінчились, нових не встиг купити».