Проект «Міссурі» - Яна Юрьевна Дубинянская 3 стр.

 Герко!

 Гендальфе, і ти тута? Ну й ну!

Як виявилося, в інститут Георгій одягнув дуже навіть пристойні джинси якщо порівнювати з тими, що кошлатилися на ньому тепер. Його хаєр у скуйовдженому стані здавався удвічі більшим, а на шиї висів кручений мотузочок, що ховався за коміром розтягнутої майки; напевне, не хрест, а якийсь там амулет.

 Ні, це ж треба таке!  не припиняв дивуватися Герка.  В одній кімнаті!!!

 Везуха,  погодився я.  Це твоя?  вказав на гітару. Хоча, чия ж іще?

 Ага.

Він гепнувся на ліжко й закинув ноги в подертих кросах на бильце. Підчепив гітару за край обечайки, виписав грифом півколо і, влаштувавши інструмент на грудях, з ходу взяв кілька акордів. Зацікавлений Жека озирнувся від своїх паперових кумирів. Лежачи на спині, Герка пристойна збацав соло з останнього альбома «Арії», а тоді без усілякого переходу зобразив джазову імпровізацію.

Словом, надовго відбив мені охоту просити гітару для виконання блатного ля-мінору і «кроків на цвинтарі».

 Круто,  визнав я.

Герка змахнув рукою: мовляв, то всьо фігня.

 Як воно тобі?  запитав він.  Себто, перший день?

Я знизав плечима:

 Поки не знаю. Завантажили по самі помідори списки книжок, позакласні роботи чи як це тут називається?.. Загалом, будемо побачити. Група виявилася хріновою. Самі місцеві піжони й дівки-дурепи. А в тебе?

 Ми з Владом разом потрапили. Він класний хлопець, програміст, вже працює на одній фірмі можуть же люди! І взагалі, народ просунутий. Міські він і не думав приховувати заздрість; стало навіть образливо подивився б я на цих «міських» з гітарою в руках. Хто-хто, а Герка ніяк не був схожим на сільського хлопця. Зрештою, у кожного свої заморочки.

 А як з дівчатами?  поцікавився я якомога незалежніше.

Краєм ока помітив, що Жека демонстративно повернувся до своїх футболістів. Ще й жінконенависник; м-да, от так сусідство. Що ж, не може ж щастити одразу й у всьому.

Герка присвиснув і пробігся пальцями по грифу:

 Супер. Що не може не радувати!

Я був солідарний з ним. Правда, в Маріївці у мене лишилося Велике Кохання, але, якщо врахувати, що воно було страшенно прошене навіть до поцілунків у підїзді, то я не вірив у наше спільне майбутнє. І взагалі, старі знайомства відбивають смак до нового життя; афоризм вийшов прикольний, я вирішив його записати. Хоча вже тоді знав, що забуду.

Та ще якраз у той момент у двері постукали.

 Привіт, хлопці, у напіввідкриті двері зазирнув високий свіловолосий хлопчина.  Мене звуть Андрієм, будьмо знайомі. Тут на поверх вище йде вечірка з приводу початку, приєднуйтеся! Там вже є публіка з вашого курсу. О, ви й гітару маєте, супер! Ходімо!

Ми з Геркою перезирнулися, й він підскочив, наостанок бринькнувши струнами. Лише Жека, незрозумілий хлопець, буркнув, шнуруючи кросівки:

 Не можу, мені треба в бібліотеку.

Ми його не вмовляли.

 За нову хвилю «Міссурі»!  сказав Андрій.  Дзень!

Ми підняли пластикові стаканчики і всі хором ревнули «дзень». Супер, мені сподобалося. Що «Міссурі» це законне прізвисько МІІСУРО, я допер трохи пізніше. Теж супер.

На кухні четвертого поверху зібралося чоловік двадцять, хтось притягнув стільці з кімнат, хтось сидів на столі, а дехто просто на підлозі. Андрій (без нього ніякої вечірки б не було, а навчався він на третьому курсі) розташувався на підвіконні звісивши ногу. Він обіймав дівчину з довгою чорною косою. Дуже красиву, причому геть не попсово це відразу впадало в око. Ще вона мала якесь непопсове імя: таке мало запамятатися раз і назавжди, а я чомусь одразу забув. Отакий я. Втім, вона все одно Андрієва дівчина.

Інші дівчата перед нею були ніщо. І Наталка Прозора Кофтинка так само, одягнута зараз непрозоро, зате дуже обтягнуто і яскраво: кривава водолазка і отруйно-фіолетові лосини. Разом з нею були дві подружки-сусідки, але їх якось і видно не було. А на столі раптом знайшлася Аліна з екзамену, що сиділа по-турецькому,  оце так номер, я був упевнений, що вона найсправжнісінька столична цяцька. Мене вона, звичайно ж, не впізнавала, ну й добре, не дуже й хотілося.

 а я й кажу: елементарний піар-проект,  вона випила за Андріїв тост і продовжувала щось доводити хлопцям, які зібралися навколо.  Але цей піар-проект працює на нас самих. Освіту тут дають, у будь-якому випадку, за рівнем не нижчу, аніж в інших столичних вузах, а на ринку праці ми з самого початку опинимося у виграшному становищі. Диплом «Міссурі» і тебе беруть у найсоліднішу контору! Хоча я особисто не збираюся чекати на диплом. І пять років прожити в общазі також не

Ні, я також можу при бажанні загрузити кого завгодно і на яку завгодно тему. В школі я тільки так і чинив з учителями, якщо не був готовий до уроку. Але отак добровільно, своїх же хлопців-однокашників «Ринок праці»! Зануда стрижена.

Пролунав тихий, пробний звук гітари, і я обернувся. Інструмент Герки вже був у Андрієвих руках. Він покрутив кілки і почав грати звичайним боєм, усі раптом стихли й налаштувалися слухати.

Андрій усміхнувся:

 Нашу?

І стиха заспівав із Цоя.

Багато хто підхопив приспів одразу мабуть, старші курси; хоча хто ж не знає цієї пісні? Голос у Андрія був такий собі, але співав він дійсно здорово. Він, як це пояснити?  тримав нерв пісні, не давав нашому незграйному хору спотворити її. Його дівчина теж підспівувала. А той куплет, де про кнопки з дірками і ніхто не памятає слів, вона заспівала сама соло, так це називається. Не знаю, як ви, а я ще не чув, щоб дівчина співала так так непопсово. Інакше й не скажеш.

Потім Андрій співав ще з «ДДТ», з Гребенщикова, з Висоцького Хтось підспівував, хтось слухав, хтось не дуже, хтось палив, хтось теревенив по кутках. Аліна все ще патякала про щось глобальне, Наталка обіймалася з довгим третьокурсником біля сміттєпровода, Герка з тихим бажанням косував на гітару, але співав захоплено, навіть азартно. Хлопці й дівчата, поступово набуваючи імен і облич, по черзі виголошували тости, й ми якомога голосніше, хто кого перекричить, репетували «дзень» Загалом було класно. І до мене нарешті дійшло, що я не даремно поступив у цей супер-пупер МІІСУРО. Себто, раніше я не вважав, що сумніваюся, але, якщо так, то, значить а, до біса все. Проїхали.

А потім Андрієва дівчина щось прошепотіла йому на вухо. Він зістрибнув з підвіконня, вона теж зістрибнула, поклавши долоні йому на плечі. Лише зараз я помітив, що Андрій та його дівчина вдягнуті не так, як решта. Я маю на увазі, не по-простому, як для гуртожитка, а ну ви зрозуміли. М-да, я, здається, трохи перебрав: важко стало підшукувати слова, це в мене перша ознака.

 Усім хай щастить!  оголосив Андрій.  Гуляйте далі без нас. Шкода, здорово тут може, я ще повернуся.

Дівчина зиркнула на нього швидко-швидко але осбисто мені стало зрозуміло: якщо він довезе її до дому й повернеться до нас, вона буде ревіти півночі. А може й ні, це було б попсово, не в її стилі. Але байдуже. Я б на його місці не повертався.

 Андрій живе в общазі?  запитав я в третьокурсника Вовки, коли вони пішли.

Той знизав плечима:

 Деколи. Кімнату він тут має, інколи лишається ночувати. Взагалі то Андрюха має свою хату в місті, папахен купив. Папахен у нього  Вовка присвиснув. Мабуть, хотів, щоб його й далі пристрасно розпитували. Але я особисто не по цим ділам, тобто, не люблю пліток. Тим паче, що до нашої розмови з усіх сил вуха-локатори!  дослухалася Аліна.

Коли Андрій з його дівчиною пішли, вечірка миттєво згасла. Себто, ніхто не розходився, й тости виголошували, й Герка, заволодівши гітарою, підбирав щось, сидячи на підвіконні, здається, з «Металіки» Не те. Я навіть почав потроху сунути до виходу.

Раптом почувся пяненький Наталчин голос. Вона зверталася нібито до Георгія:

 Чуєш, як тебе там Заспівай щось, га? А то сумно.

Герка помітно знітився. Пройшовся усім грифом з барре, тоді злабав на двох струнах «Турецького марша»,  думав, що йому заспівати. Й придумав щоправда, не дуже в тему.

 З класиків,  він прогиркався.  Старовинна студентська пісня.

Заграв ля-мінор перебором. І заспівав тихо, повільно, поступово підвищуючи голос і при тому трохи клеячи дурня:

 Поднявший меч на наш союз

Достоин будет худшей кары,

И я за жизнь его тогда

Не дам и самой ломаной гитары

Ніхто його не слухав. Народ помалу розходився, інколи голосно гримали двері.

 Нафталін якийсь,  невдоволено пробурчала Наталка.

А мені сподобалося.

Коли ранок починається з повернення додому, важко усвідомити, що це ранок.

Заспаний охоронець з нічної зміни відімкнув сигналізацію з зовнішніх дверей і широко відчинив їх перед господинею. Покоївки ще не було, вона приходила близько сьомої. Перш за все Аліна заскочила на кухню, всипала в кавоварку кави й виставила таймер на двадцять хвилин. Потім подумала й перепрограмувала на пятнадцять. Пятнадцяти вистачить з головою.