Ні, що ти, Наталко, я Чи ось, для прикладу, якщо глянути, як наш народ ставиться до навчання. Жовтень місяць а на пари ходить менше половини курсу. Герки сьогодні знову не було і Гендальфа Ти не знаєш, він не хворий?
Зранку був цілком здоровий, повідомила я й злизала морозиво з ложечки гострим язичком. І навіть збирався до інституту. Мабуть, обламався. А взагалі, старші курси кажуть, що нічого нам за пропуски не буде. А на сесії взагалі халява.
Так отож! В інституті такого рівня, як МІІСУРО, халяви не повинно бути! Гаразд, якби ми ще платили за навчання. Але навпаки, це в нас вкладають величезні кошти і що, віддача зовсім не потрібна? Тут щось не так, це безперечно. Я поки що почав з аналізу вступних іспитів, і якщо не вийде щось намацати в цьому напрямку, то
Він дуже смішно сказав МІІСУРО, з наголосом на «о». А далі я й не слухала: почав патякати щось зовсім ліве й незрозуміле. Ні, я не вїжджаю, запросити дівку в «Макдональдс» і бідну годину втикати їй про «Міссурі»?!.. Це ж померти можна. Це тоді, як я йому вже двадцять хвилин бісики пускаю очима, здихляку місцевому! Та будь-який пацан
Хоча, що ж він тут зробить, бідолашний? Всі ж на нас витріщаються, і з вулиці так само. Навіть те, що під столиком робиться, й те кожний собака бачить. До речі, склом знову затарабанив дощ дрібненький, але під нього можна закосити од прогулянки біганини пішки. Зрештою, Владичок, мабуть, тому й верзе казна що, бо дуже хочеться, а тут ну ніяк не можна
Крім того, я наїлася по саме нікуди. Виколупала з прозорої креманки останню ложку морозива й скоса глянула на пиріжки. Запаковані, так що можна взяти з собою в общагу. І хай Лєнку з Хулітою жаба задавить!..
Підвелася:
Спасибі, сонечко. Пішли. Ти ж до нас?..
На фразі «до нас» я посміхнулася і ще раз облизала губи нібито від морозива. Владичок закивав і рипнувся подати мені плащика. Тільки в нього це не дуже виходило, поки не простягнув руки вгору й на став навшпиньки. Ну добре, це все через мої підбори.
Розчинив переді мною скляні двері, і я востаннє вдихнула смачнющий запах «Макдональдса». Хоча, хто сказав, що востаннє?
Були б гроші, задумливо промовила я, не дивлячись на Влада, обідала б отут щодня
Але він відповів зовсім не так, як я очікувала:
Не раджу, Наталко. Одна дівчина з Америки таким чином за місяць набрала сто двадцять кіло. Тут дуже калорійна їжа.
Он як? Стало по-справжньому образливо.
Ну чому від усіх гарних речей обовязково товстішають?!..
* * *У чотириста пяту, сказав Владичок вахтерці.
Я подумки його похвалила. Бабі Соні зовсім не обовязково знати, куди він йде. Хоча вона, стара стервоза, все одно здогадалася; очиськами мені мало дірку в задниці не пропалила.
Він хотів підійматися сходами, але я викликала ліфт: якщо він справний, треба цим користуватися. У кабінці валялася обгортка він «Снікерса» й було страх як накурено; мабуть, тому Владичок зашугано відступив у куток, намагаючись разом з тим не притискатися до стіни з різними написами. Столична дитина. Нічого, я розумію.
Ми пройшли через блок. На кухні стирчав лише Женєчка. Визирнув, привітався до Влада й дивно якось глянув на мене; він взагалі дивний, хоча й сонечко. Біля сміттєпровода все ще були розкиданя пляшки: повбиваю чотириста восьму!..
Мої двері були зачинені: йєс! Тобто, я ще в тролейбусі згадала, що дівки говорили про якусь екскурсію після пар вони обидві на одній спеціалізації, соціологічки. Отже це надовго. Прокрутила ключа й відчинила двері: добре, що я остання йшла геть, а то напевне залишили б бардак
Хлопці є? запитав Владичок позад мене.
Ага, відповів йому голос Женєчки. Вони там нову пісню творять. А мені треба готуватися до семінару
Я обернулася й витріщила баньки.
Владичок, мов нічого не сталося, простягав мені сумку:
Бувай, Наталко.
Ти що ж, не зайдеш? я зітхнула, заокруглила губки, ненавмисне виставила перед собою ніжку в панчосі, все це, звичайно, ігноруючи його руку з сумкою. Ну, Влад Подивишся, як я живу.
І в той момент, як назло, розчинилися двері чотириста пятої. Напевне їм Женєчка, гад, повідомив.
Влад!!! зарепетували водночас Герка й Линичук.
І довелося взяти сумочку.
А всі зошити в ній були вкриті масними плямами: один пиріжок з «Макдональдса» випав зі своєї картонної коробочки з намальованими вишнями. Добре хоч не взяла конспект у Русланчика З горя вкусила пиріжок: гидота!.. може тому, що холодний.
Перевдяглася в тигровий халатик і вийшла на блок. У чотириста восьмій було зачинено: гаразд, зачекайте, я ще вас упіймаю, стерви! З-за дверей чотириста пятої гриміло щось різноголосе й під гітару. Бідний Женєчка. Але так йому й треба.
А Владичок ще пошкодує.
Я без ліфту піднялася на шостий поверх і постукала в шістсот одинадцяту. У Вовчика сиділо двоє хлопців, але, уздрівши мене, він їх швиденько спровадив.
Ну що, Натахо, знову сумуєш? запитав Вовчик, спускаючи з моїх плечей комір тигреняти й уміло розстібуючи на спині бюстгальтер.
Вовчик сонечко. Шкода, що не місцевий.
ГЕОРГІЙ, 33 рокиГолос у слухавці був хрипкий, подертий, мов шкіра:
Мені дуже треба поговорити з тобою Ні, телефоном ніяк Приїжджай Дуже треба, розумієш?..
В паузу втрутилася якась чужа розмова, тоді коротко писнуло: телефонували з автомата. Але ж він місяць тому мав казенну мобілку дзвонив, хвалився. Значить, знову звільнили з роботи. Чорт забирай. Георгій зітхнув:
Добре. Завтра спробую вирватися. Де зустрічаємось?
Хто це? гукнула з кухні дружина.
Мені, один приятель, озвався він. Якщо Світлана дізнається точно зробить скандал, почне забороняти їхати в місто «на пянку до того алкоголіка». Для чого зайвий раз здіймати галас?
Георгій вийшов із сіней на ганок. Було ще зовсім світло: зрештою, починається весна. У повітрі дзуміли хмаринки комашок, з сусідського городу чувся запах вапна й перегною. Старий вяз посеред двору невідомо коли встиг вибухнути коричневими сережками. До речі, хлопята вже набридли проханнями почепити гойдалку а дружині він обіцяв на цих вихідних побілити дерева в саду он, у дядька Миколи вже все побілене. Ну й добре. Виїхати в суботу рано вранці, першою електричкою, до вечора повернутися, а в неділю
Ще диктанти четвертого класу. І контрольні перекази шостого. Отак завжди тягнеш до останнього, до тих-таки вихідних він стиха лайнувся. Нічого не поробиш: треба зараз сідати й перевіряти. І щось вигадати для Світлани: для чого він, власне, ні сіло ні впало, зривається в місто. Сказати, що в райцентр. Якщо бовкнути про столицю не минути галасу
Дядьку Геро! почувся писклявий голос з-за плоту. А я ту книжку вже прочитала. Можна ще попросити?
Цить, мала! гаркнув на доньку дядько Микола. Думаєш, учитель їх у себе друкує?.. ану, марш до хати! Як здоровя, сусіде?
Не дочекаєтесь, усміхнувся Георгій. Дарма ви так, дядьку Миколо. Он, моїх пацанів півсторінки прочитати не змусиш. Усе селом гасають як божевільні, на гітарі бринькають а що з того?
Сусід припалив, спустився з ганку, навалився величезним пузом на плота. Георгій теж вийняв дешеву цигарку, ховаючи легке роздратування. Двоє дядьків звечора по-сусідському махають язиками, це святе, святіше, ніж бабські плітки. Від дядька Миколи тепер не відкрутишся щонайменше півгодини. Штук шість-сім зошитів чорт забирай.
Ти не хвилюйся, сусіде, промовив дядько Микола. Твої пацани дурнями не виростуть, коло такого батька Я тут учора хвалився кумові з райцентру: мовляв, учитель з нашої школи «Місуру» закінчував, а у вас?.. а дзуськи!
Задоволено посміявся й несподівано запитав:
Голосувати за вашого будеш, за Багалія?
Георгій знизав плечима:
Ще не вирішив. А ти?
А я за Володимира Палича, солідно промовив сусід. Володимир Палич мужик толковий скільки років він в уряді, знає, що там і до чого. Ти вибач, звичайно, може твій Багалій теж нічого, але я вже якось
Не такий він і мій, махнув рукою Георгій.
Оце я думаю, дядько Микола подивився на червоне небо, морозець буде, чи можна вже полуницю садити? Ти як собі мислиш, сусіде?..