Яна Дубинянська
ЛИСТИ ДО ПОЛКОВНИКА
Вона дізналася випадково. Могла не знати ще годин із пять, бо не збиралася сьогодні до нього, хотіла лише потелефонувати ввечері, десь після восьмої. Зовсім випадково почула по радіо в чужій машині.
Машина була фізика Лімберга. У середу в них водночас закінчувалися уроки останній пятий і фізик традиційно пропонував літераторці проїхатися на його авті, а вона традиційно відмовлялася. А сьогодні погодилася: у вікні між другим і четвертим накупила продуктів до дня народження і дуже не хотілося тягти торби власноруч. Лімберг зрозумів справжню причину, отже, не надто зрадів. Підкреслюючи суто дружні наміри, ввімкнув у машині приймача і навіть не став шукати музику.
Вона думала про своє як би з найменшими втратами відстрілятися від ювілею і сприймала слова диктора як шумовий фон, не заглиблюючись у сенс. Але, як воно зазвичай буває, свідомість активізувалася автоматично від слів не просто знайомих, а таких, що мали для неї особисте значення. «Кривавий режим Лілового полковника». Встигла подумати: чому? Кому воно треба?.. може, якась річниця?
Екскурс в історію виявився занадто докладним як для радіоновин, і її здивування встигло перевищити всі можливі межі. І раптом буденне, у продовження теми, замість прізвища чи займенника: самогубець
Що з вами, Єво Миколаївно? Лімберг загальмував. Вам погано?
По радіо говорили вже про щось інше. Новини спорту
Щось трапилося? Ви щось пригадали?.. забули?.. може, повернутися?..
Вона дивилася поперед себе порожніми очима, а фізик все сипав пропозиціями:
Швидше додому? Ми майже приїхали. Он та вежа за рогом, так?
Опритомніла:
Зупиніть. Я вийду тут.
Ну що ви, я довезу до підїзду Ви образилися? Я не хотів, слово честі Ваші торби такі важезні!
Ага, торби. Занести їх до хати і їхати. Ні, їхати треба негайно. Але ж не Лімберговою автівкою, господи, як нерозумно, як неправильно не казати ж йому адресу!..
А чом би й не сказати? Якщо все одно по радіо. Завтра дізнаються всі, і вже байдуже. А сьогодні розпитування Лімберга можна просто ігнорувати. Він, дурник, довезе. І це головне.
У підїзді нікого не було і вона, щоб зайвий раз не ризикувати в майже весь час поламаному ліфті, кинулася нагору сходами. Сьомий поверх; віддиху їй завжди вистачало щонайбільш до пятого, це якщо спокійно йти. Але сьогодні вона майже злетіла на восьмий. Зупинилась, повернулася. На сходовому майданчику було порожньо, і в ній встиг вибухнути страх: там, у квартирі, теж нікого, тільки папірець і пломба на дверях, не встигла, не встигла!..
Раптом з дверей вийшла незнайома дівуля в тертих джинсах і з величезним фотоапаратом на шиї. Затяглася, кинула недопалок і відразу потяглася по нову цигарку. Захотілося її прибити.
Замість цього запитала; голос лунав уривчасто після біганини сходами:
Він тіло ще не забрали?
Нє-а, відказала дівуля. Не дозволяють чіпати. Якийсь головний мент ніяк не зявиться. Всі нормальні журналісти розійшлися, а моєму чудику замандзюрилося взяти коментар
Хрипке сопрано стихло поза зачиненими дверима. У передпокої натоптали, смерділо тютюновим димом і чужими парфумами, з кухні лунали якісь голоси. Вона кинулася в його кімнату, таку тісну через книжкові полиці попід усіма стінами і величезний письмовий стіл, наскочила на ріжок дивана, зупинилася і, роздивляючись навсібіч, ніяк не могла його знайти
Ви експерт? чемно запитав чорнявий хлопець, підводячись з-за стола.
Вона спробувала зрозуміти, що він сказав. І раптом побачила.
Він скрутився в кутку крісла, маленький, наче ліліпут чи дитина. На ньому був парадний мундир, і загострене підборіддя над ліловим комірцем здавалося жовтим, як недопитий чай. Здивовані очі в стелю, ніби запитуючи когось там, нагорі. Чисто виголені зморшкуваті щоки. І лілова пляма на грудях, ледь темніша за мундир. Майже правильної округлої форми.
Рука з пістолетом звісилася донизу. Класично до безсилля в колінах, до спазму в горлі, до гострого сигналу від сліз, що підступили до очей
Інтернет-видання «Слідами», сказав чемний парубок. Не хвилюйтеся, я нічого не займав. Чи не могли б ви проко
Що?!! рвучко обернулася до нього, ніби в ній спрацювала туго закручена пружина. Хлопець відсахнувся, часто кліпаючи довгими віями.
Позаду почулися кроки. Хтось лайнувся. Другий, стриманіший, висловився:
Пані, туди не можна, скільки разів казати!.. Ви хто?
Вона примусила себе глянути ще раз. Так, він мав коли-небудь це зробити. Саме так: в парадному мундирі, з іменної зброї. Ще тоді Якщо тоді ні, то тільки через неї. Вона завжди це розуміла. Втеча, приниження, підлабузництво перед спецслужбами чужої держави, виблагане інкогніто, животіння в малометражній квартирі Тільки через неї і задля неї. Для нього пістолет і ліловий мундир. А коли-небудь це будь-коли. І нема сенсу запитувати: чому саме тепер?.. через стільки років
І ще безглуздіше, геть нерозумно й по-дитячому: чому сьогодні, напередодні дня її народження?
Пролунало запитання. Вона відповіла:
Я його дочка.
Міліціонер позаду примовк, тоді пробурмотів щось схоже на «ходімо» і «дати свідчення». А хлопець з довгими віями ніби прокинувся й зарепетував:
Марічко-о-о-о!!!
Мало статися. Коли-небудь. Сліз так і не було; вона приплющила очі, намагаючись віднайти в собі щось схоже на полегшення. Але ніякого полегшення не відчувалося. Навпаки свинцевий, важезний тягар. Тепер доведеться звалити на себе ще й це поховання, журналісти Чому журналісти? Йому ж обіцяли
Чого? пролунало з-за спини хрипке сопрано.
Обернулася; просто на голос.
Назустріч сліпучому фотоспалаху.
Дорогий таточку здрастуй!
Я пишу сама томущо я вже вилика. У нас тепло сонце, світить, дощ. Роза каже справжня принцеса немає бігати покалюжах але так нецікаво. Мені подарували дракона!!!!!!! Його звати Драго. Він ше маленький. Не розмовляє але вчиться. Пренцеси всі з драконами правдаж? Учора до замку привезли, вугіля, на зиму, цілу гору!!!!!!! Я лазила. І нічого тільки шлейф потім викинули але мені нешкода. Роза каже треба писати про важливе як я вчуся. Я вчуся добре. Я вже вилика. Приїзжай. Я тибе люблю.
Твоя Евіта.14.09.07.ЧАСТИНА ПЕРША
РОЗДІЛ I
Марісабель сиділа на підвіконні й палила.
Сигарета в неї була модна, довга, як і ноги в червоних сітчастих панчохах. Гумки панчох і краєчок чорних трусиків спокусливо визирали з-під спідниці; всі хлопці, звичайно ж, зирили саме туди. Марісабель вже тричі посилали додому переодягатися з цієї спідниці у щось пристойне, але тепер вона вигадала фірмовий фокус: приходила до школи в чомусь нудно-картатому до колін, а після уроків зачинялася в туалеті і р-р-раз! Дехто з однокласників бігав підглядати, як оте картате спадає їй під ноги. Відкривачка точно бігав.
Відкривачка також палив, бухикаючи, як застуджений паротяг. Сморід від його самокрутки був якимсь солодкуватим, підозрілим. Про Відкривачку патякали багато чого, мабуть, і брехали теж, але всі точно знали, що він сидів. Що він старший від усіх на два роки, а такий малий через те, що палив ще в дитячому садку. І невідомо, яку саме гидоту він палить.
Дилда кривила довжелезного носа, вкороченого згори окулярами, і демонстративно відсовувалася подалі. Тоді знову присовувалася. Бейсик розповідав стиха, інколи майже пошепки, і за чотири кроки його вже не було чутно. А Дилда до того ж не мала досвіду, вона все життя просиділа за першою партою. І ніколи не потребувала підказок з місця.
Ну?! видихнув Горобець. Скоса зирнув на трусики Марісабелі. Було незрозуміло, що його збуджує більше.
Спокійно, Бейсик майстерно витримав паузу. Тепер звернімося до правдивих джерел інформації. Як повідомляє поважне інтернет-видання «Слідами»
Він був відомим приколістом. Його вухатою головою швендяло повнісінько зграй тарганів, але це зазвичай нікому не заважало. Маючи бажання, забалакати Бейсик міг кого завгодно, навіть математичку, а те, що він виробляв на уроках лопуха Блінберга, особливо на лабораторних, одразу ставало загальношкільними легендами. Наприклад, дослід з послідовним зєднанням по ніжках парт першого ряду і потужним коротким замиканням на вчительському столі поставив саме Бейсик, хоча до директора тягали, як завжди, Відкривачку.
Ну?! вимогливо перепитала Марісабель. Струсила попіл на голову Горобцеві.
Бейсик мовчав, відверто, на відміну від інших, витріщаючись їй під спідницю. Марісабель засовалася і обсмикнула її. Дилда гигикнула.
Тепер можна, кивнув Бейсик, і Дилда, а слідом за нею й решта голосно зареготали. Марісабель зробилася густо-червоною майже як її панчохи. Їй пасувало.
Слухай, ти шо?! Відкривачка щиглем послав недопалок подалі, потрапивши Горобцеві в бік. Сунув на Бейсика: Я не вїхав! Або говори, або не жени! Поняв?!