Перша країна виросте за сто років як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга країна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки вказують, що друга країна відстане в 2,65 раза. Це як різниця між Німеччиною і Болгарією, наприклад.
Невеликі відхилення від оптимального шляху накопичуються у вигляді втрат і врешті-решт призводять до глобального відставання.
Найбільш очевидний прямий шлях, на жаль, часто буває дуже далеким від оптимуму. Не варто сприймати економіку надто тривіально, вона має свої неочевидності й парадокси. Багато з них відкриються для вас у цій книзі.
Маркс і привид комунізму, що бродить по Європі
Ідеї Адама Сміта передбачили буржуазні революції, що дали величезний поштовх розвитку продуктивних сил. Зміна суспільних відносин, в яких найбільш активні і діяльні особистості користувалися перевагами промислової революції, дала величезний поштовх як економічному розвитку, так і глобальній несправедливості.
Власники капіталу цілком і повністю використовували переваги й можливості, що відкривалися перед ними. Але при значному економічному зростанні зявилася вкрай велика відмінність в добробуті і рівні життя.
Несправедливість. Про неї Адам Сміт не особливо замислювався, він говорив про сумарне зростання добробуту. У той самий час тотальна нерівність представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативні ідеї.
Взявши за основу трудову теорію вартості Адама Сміта і гегелівський філософський принцип історичного розвитку суспільства, Карл Маркс народжує великий труд, який сміливо можна зарахувати до найвпливовіших у розвитку людства.
Логіка Маркса полягає в наступному.
Що є додана вартість? Ми взяли дошки, цвяхи і зробили з них стілець. Цей стілець має додаткову вартість, яку створила людська праця. Наприклад, дошки і цвяхи коштували 10, а готовий стілець 25. Тобто 15 створено людиною, а поділено між нею (зарплата) і капіталістом (прибуток).
Маркс вважав, що таке привласнення результатів чужої праці є несправедливим.
Але ж робочий використовував засоби виробництва? запитали в Маркса. А вони належать капіталістові.
Правильно, відповів Маркс. Ці засоби виробництва упредметнена праця. Вони були створені працею робітників, а капіталіст їх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартість.
А як же земля? Посадили в землю зерно отримали урожай.
Земля робить свій внесок у створення вартості, як і праця людини. Оскільки людина землю не створювала, то і привласнити собі цю частину вартості не може.
Маркс також гадав, що крах капіталізму неминучий.
Його ідеї були настільки чіткі й логічні, настільки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцінити. У той самий час будь-які ідеї, перетворюючись на ідеологію, стають небезпечними.
Так, про французьких «марксистів» 70-х років XIX століття він сам говорив з іронією: «Я точно знаю, що я не марксист».
І все ж таки чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його ідеях суспільство не відбулося?
Скоріш за все, він не взяв до уваги інші фактори підприємницьку ініціативу і людську винахідливість. Часто сама ідея, ініціатива виявляються важливішими, ніж сам продукт. Проблема марксизму у відсутності націленості на прогрес. Ми можемо оцінити фізичну працю, але як оцінити внесок геніальної ідеї, яка потім стала продуктом? У сучасному світі це ще очевидніше. Якщо ми віримо, що той чи інший бренд символізує надійність, то готові заплатити за це додаткову ціну. Якщо втрачаємо віру, то і вартість падає. По суті, ми самі наділяємо продукт цінністю. Наша ірраціональна основа виявляється сильнішою за аналітичний підхід до визначення вартості. Маркс ніяк не міг припускати, що написи Sony або Toyota самі по собі можуть «продавати» техніку або автомобіль дорожче. Уявіть собі два абсолютно однакових автомобіля. На їхнє виробництво було витрачено однакову кількість праці. Але один в силу належності до відомого бренду коштує більше. Віддати цю додаткову вартість працівникам? Це буде несправедливо одні за свою роботу отримають вищу оплату, ніж інші за таку саму. Чи не віддавати їм, а віддати «творцям бренду»? Це не фізична робота, де є чіткий результат. Оцінити, хто саме і як саме впливає на цінність бренду, проблематично. А як оцінити внесок підприємця, який створив і реалізував ідею?
Раніше Маркс міг посилатися на капіталіста, який захопив засоби виробництва. Тепер же людина з ноутбуком часто здатна спорудити величезне підприємство, так несхоже на те, що люди звикли вважати підприємствами раніше. Тепер важко звинувачувати капіталіста, що він монополізував право допуску до верстата. Сучасний висококваліфікований фахівець завжди має цей верстат при собі це його розум, таланти, знання, вміння, здібності.
Раніше Маркс міг посилатися на капіталіста, який захопив засоби виробництва. Тепер же людина з ноутбуком часто здатна спорудити величезне підприємство, так несхоже на те, що люди звикли вважати підприємствами раніше. Тепер важко звинувачувати капіталіста, що він монополізував право допуску до верстата. Сучасний висококваліфікований фахівець завжди має цей верстат при собі це його розум, таланти, знання, вміння, здібності.
І все ж тема справедливості, порушена Марксом, вкрай важлива. Суспільство, де явно домінує несправедливість, не може відчувати себе в безпеці. Йому важко буде стати економічно успішним.
Кейнсіанська революція
Ідеї вільного ринку і «невидимої руки» домінували в західній економічній думці, хоча і стикалися з незрозумілими явищами жорстких затяжних спадів. Але все ж економіка знаходила важелі відновлення і зростання, тому періодичні спади вважали нормальним явищем.
А потім в кінці 20-х років XX століття вдарила велика криза. У США вона отримала назву Великої американської депресії. Криза вийшла далеко за межі Америки, сучасні дослідники називають її світовою, вказуючи, що вже в той час економічні звязки таким чином перетинали світ, що робили його економічно глобальним.
З падінням економіки падали і доходи державного бюджету. Відповідно до рекомендацій класичної економічної теорії, уряд скорочував витрати бюджету. Це в свою чергу призводило до падіння економіки, позаяк знижувався попит з боку скорочених бюджетних працівників. Скорочена економіка знову генерувала менші надходження до бюджету, змушуючи іще тугіше затягнути паски, і все рухалося по новому колу. Цикл за циклом посилювалося подальше падіння в прірву. У депресію.
Кінець депресії й економічне зростання повязують з Франкліном Делано Рузвельтом. А його політику прийнято називати кейнсіанською на честь великого Джона Мейнарда Кейнса. Кейнс спробував зрозуміти природу економічних криз і дійшов висновку, що інструменти саморегуляції ринку сильно переоцінені. Одна з причин, що призводять до нестачі внутрішнього попиту, це так звана схильність до ліквідності. Психологічний феномен, коли людина готова відмовитися від додаткового доходу, але мати доступ до грошей у готівковій формі, призводить до того, що частина коштів не повертається в економіку у вигляді інвестицій або купівельного попиту. Економіка виявляється недофінансованою, що в свою чергу може призводити до спаду. А в момент спаду нейтральна державна політика буде штовхати економіку вниз, призводячи до стагнації і депресії.
Що ж пропонував Кейнс? Він говорив, що в період спаду потрібно заміщати нестачу внутрішнього попиту державними інвестиціями. Навіть ціною дефіцитного бюджету. Тобто фактично уряд повинен інвестувати в суспільно значущі обєкти й тим самим збільшувати зайнятість, заповнювати відсутній приватний попит. Саме так робив і Рузвельт. Мережа доріг, побудована за його ініціативою, досі сприймається як спосіб подолання безробіття і виходу з депресії Америки 30-х років XX століття.
Інвестиції ціною дефіциту бюджету? Але ж це інфляція! Незабезпечені гроші, що обовязково призведуть до зростання цін! Далеко не завжди. У 30-ті роки, навпаки, була значна дефляція ціни падали, але це аж ніяк не тішило людей, які втратили роботу. Адже ціни падали через те, що люди не мали можливості купувати товар за старими цінами. Виробники опускали ціни до рівня, який часто призводив до їхнього власного банкрутства.
Але й інфляцію Кейнс не вважав за велику проблему. Пояснення своєї позиції він знаходив у феномені переваги номінального рівня заробітної плати. Припустімо, через економічний спад дохід працівника повинен знизитися з рівня 1000 до рівня 950. Уявіть собі дві можливості. Перша при нульовій інфляції дохід знижується. Друга номінальний дохід працівника збільшується до рівня 1050, але інфляція становить 11 %. Другий рівень гірше для працівника, його реальний дохід в старих цінах складе 1050/1,11 = 946. Але виявляється, що більшість людей будуть набагато більш мотивовані в другому випадку, коли їхній дохід зростає номінально. Чи це важливо? Так, безумовно, наша мотивація, наше ставлення до роботи це і є основа економічних результатів.
Одним із основних інструментів державної політики Кейнс бачив податкову систему. У період економічного зростання податки можуть підвищуватися, а бюджет може бути навіть профіцитним, формуючи запас міцності, а в період спаду податки мають знижуватись, а бюджетний дефіцит активно фінансувати державні інвестиції.