Одним із основних інструментів державної політики Кейнс бачив податкову систему. У період економічного зростання податки можуть підвищуватися, а бюджет може бути навіть профіцитним, формуючи запас міцності, а в період спаду податки мають знижуватись, а бюджетний дефіцит активно фінансувати державні інвестиції.
Економічний світ знайшов нового кумира. Й досі багато видатних економістів, серед них нобелівські лауреати, вважають себе «кейнсіанцями».
Мілтон Фрідман. Нова стара ера
Кейнс чітко заявляв на прикладі Великої американської депресії, що інфляція й економічний спад не можуть існувати одночасно, що при спаді в силу нестачі попиту ціни будуть знижуватися, тому бюджетний дефіцит не буде призводити до надмірної інфляції. Але 70-ті роки XX століття відкрили явище, яке було відсутнє в міркуваннях Кейнса стагфляцію, поєднання спаду (стагнації) з високим рівнем інфляції. Лікувати економіку методами Кейнса було неможливо. Подальше зростання цін призводило би до галопуючої інфляції, при якій економічні агенти прагнули б якомога швидше розлучитися з грошима, що зменшувало б рівень приватних інвестицій. І тоді зявився Мілтон Фрідман, який розгорнув погляди практично на 180 градусів, тобто практично повернувся до витоків, але вже з новим переосмисленим баченням.
Політика Рузвельта, яка звеличила Кейнса як економіста-практика, зовсім не була такою вже економічно успішною, вважав Фрідман. Він дійшов найнижчої точки, коли криза була вичерпана, тому його заслуга це помилка post hoc, «після цього» не означає «внаслідок цього». Державні інвестиції не тільки збільшували платоспроможний попит, вони також витісняли приватні інвестиції (якщо держава позичає гроші на ремонт дороги, вона позбавляє можливості інвестувати ці кошти в інший напрямок). Політика, що проводилась за кейнсіанськими рецептами, була малоефективною, на думку Фрідмана. Управління податковими ставками є поганим інструментом згладжування економічних циклів, оскільки реакція економіки на зміну податків відбувається із затримкою. З цим згодом погодилися і неокейнсіанці.
Погляди Фрідмана це політика економічної свободи. Цю позицію називають неоліберальною або монетаристською. Термін «монетаризм» повязаний з тим, що саме контроль грошової маси в обігу є, на думку Фрідмана, практично єдиним дієвим інструментом державної політики.
Прогрес і економічне зростання створюють не інституції, а люди. Своїми відкриттями, досягненнями, свободою мислення. Спроби урядів «влізти» в економічну діяльність спотворюють стимули для розвитку, призводять до зменшення людської ініціативності.
Той, хто цінує справедливість вище, ніж свободу, не отримає ні того ні іншого. Хто цінує свободу, той отримає і свободу й справедливість. Фрідман показував, як будь-який активний державний вплив, що призводить до короткострокових успіхів, згодом має більше негативних наслідків. Прагнення вирівнювання доходів погіршує мотивацію, прагнення повної зайнятості погіршує продуктивність, прагнення допомоги окремим підприємствам чи галузям породжує корупцію.
Найпотужніші прихильники Фрідмана займалися наукою в Чиказькому університеті, вони і створили чиказьку школу економіки. Після перевороту Піночета в Чилі ці економісти (їх ще називали «чиказькі хлопчики») влаштували експеримент з переходу країни від соціалізму до вільної ринкової системи відповідно до напрацювань монетаризму. Що ж, незважаючи на політичну диктатуру, ліберальний економічний режим приніс вагомі плоди. Сьогодні Чилі одна з найбільш успішних і заможних країн континенту.
Боротьба між кейнсіанством і монетаризмом триває і понині, хоча позиції послідовників значно зблизилися.
Нова австрійська школа і неолібералізм Фрідріха Гаєка
В основі економічних доктрин часто лежать певна філософія і традиція. Так, австрійська економічна школа виникає ще в XIX столітті. Її основоположником вважають Карла Менґера.
Менґер розвинув так звану теорію граничної корисності, згідно з якою кожна наступна одиниця блага має для нас меншу цінність. Через призму цієї теорії він переосмислює домінуючу на той момент трудову теорію вартості. Не праця створює цінність, а ми самі своїм субєктивним ставленням і свідомістю наділяємо предмети цінністю.
Навколо особистості Менґера формується коло послідовників і опонентів, яке й стане згодом австрійською економічною школою. Представники австрійської школи розробляли цілу низку питань, часом вступали в жорсткі дискусії між собою, але обєднує їх, мабуть, те, що всі вони були вкрай скептично налаштовані до соціалізму.
Навколо особистості Менґера формується коло послідовників і опонентів, яке й стане згодом австрійською економічною школою. Представники австрійської школи розробляли цілу низку питань, часом вступали в жорсткі дискусії між собою, але обєднує їх, мабуть, те, що всі вони були вкрай скептично налаштовані до соціалізму.
У своїй книзі «Лібералізм» уродженець Львова і один із найяскравіших представників австрійської школи Людвіґ фон Мізес пише про нездійсненність соціалізму, позаяк «за соціалізму більшість людей не будуть проявляти тієї ж старанності у виконанні своїх обовязків і завдань, яку вони вкладають у щоденну роботу за громадського порядку, заснованого на приватній власності на засоби виробництва».
Найвиразнішим представником нової австрійської школи є, мабуть, Фрідріх фон Гаєк, нобелівський лауреат в галузі економіки. Ще в період Другої світової війни він передбачав занепад націонал-соціалістичної Німеччини, а в майбутньому пророкував розвал соціалістичної моделі господарювання в Радянському Союзі.
Гаєк розробляє теорію неповноти інформації, згідно з якою однією з проблем соціалізму є відсутність передачі інформації про неефективність. За умов вільного ринку ціни рухаються вільно, тому неефективний застарілий продукт в якийсь момент просто стає невигідно виробляти. При соціалізмі ж ці застарілі товари можуть жити скільки завгодно, адже встановлена централізовано ціна може забезпечити гарантоване покриття всіх витрат.
Головною працею Гаєка вважається його книга «Шлях до кріпацтва», в якій він аналізує економічні передумови Другої світової війни і майбутнє світу після її закінчення.
У першій частині книги Гаєк розглядає війну як результат боротьби ідей всередині європейської цивілізації. У другій частині зосереджується на небезпеці соціалістичних ідей. Приходячи під прапором свободи, вони насправді виявляються тоталітарним проявом. «Що завжди перетворювало державу на пекло на землі, так це спроби людини зробити її земним раєм». У третій частині Гаєк аналізує вплив двох протиборчих основ індивідуалізму та колективізму. Приходячи під прапором свободи і справедливості, колективізм не може обійтися без ущемлення особистості, підпорядкування її колективній програмі. В наступній частині Гаєк розглядає появу монополій як ризик для функціонування вільного ринку. На його думку, монополії не є природними в економічному розвитку, виникають як результат таємних угод і сприяння з боку чиновників. Гаєк вважає, що економічне законодавство не повинно допускати монополізм. Зіставляючи планову економіку і законодавчі обмеження вільного ринку, Гаєк проводить аналогію з правилами дорожнього руху. Одна справа, коли ці знаки задають правила, а інша коли намагаються встановити, куди саме тобі слід їхати. Віддавши державі власність, суспільство втратить свободу: «Влада наді мною мультимільйонера, який живе по сусідству і, можливо, є моїм працедавцем, набагато менша, ніж влада маленького чиновника, за спиною якого стоїть величезний апарат насильства і від чиєї примхи залежить, де мені жити й працювати. Але хіба мені потрібен дозвіл, щоб жити й працювати? І хто стане заперечувати, що світ, де багаті мають владу, краще, ніж світ, де багаті лише можновладці?» Також Гаєк заперечує ідею про те, що тоталітаризм зможе успішно функціонувати, коли до влади прийдуть кращі члени суспільства. Він доводить, що така модель все одно несумісна з індивідуалістськими цінностями західної цивілізації. Якщо суспільство або держава поставлені вище за індивіда, то справжніми його членами є лише ті, чиї цілі виявляються ідентичними цілям колективу. Фрідріх Гаєк, таким чином, дотримувався лібертаріанських поглядів в економіці. Його опонент Джон Мейнард Кейнс, який виступав за значне державне втручання, високо цінував Гаєка, зауважуючи, що в цілому поділяє філософські і моральні основи його творів.
Австрійська економічна школа була не просто концепцією, що вплила на наукову економічну думку. Її висновками безпосередньо користувалися авторитетні політичні діячі, такі як Рональд Рейган і Маргарет Тетчер. Рейганоміка так називали економічну політику США у 80-ті роки XX століття. Скоротивши податки й урядові витрати, зменшивши вплив держави в економіці, адміністрація Рейгана домоглася високого економічного зростання на тлі застою в США у 70-ті роки. Маргарет Тетчер іноді носила книгу Гаєка у своїй знаменитій сумочці. За її врядування було приватизовано націоналізовані раніше підприємства, згорнуто популістські соціальні програми, приватизовано сфери освіти й охорони здоровя.