Я ніколи не був релігійним фанатиком і походи як до церкви, так і до дантиста сприймав із однаковими пропорційно змішаними відчуттями необхідності й відповідальності. Але щоб так до цього ставитись! У цю хвилину я був готовий видати службі безпеки Святого престолу головного єретика тисячоліття тільки за те, що він щойно зламав частину мого світу! І справа навіть не в підсмажених боках індички та в подарунках, що не поміщаються в червоні валянки над каміном! Просто так не можна не можна, Джиммі вголос так точно не можна. Ні, може, ти десь і маєш рацію! Може. Але чим чорт не жартує, а раптом там, нагорі, все-таки сидять, стежать і планомірно підраховують? Я мимоволі задер голову догори та почав придивлятись і прислухатись. І майже почув стукіт кісточок на рахівниці, але виявилося, що це звук не з небес, а з землі це Джеббс почав чимось стукати в ящику. Чимось виявилася ще одна фляга цього разу з віскі. Джеббс усе-таки сволота, але з запасом! Він заходився знову жартувати, щипати Ельзу, та почала заклично верещати, і світ потихеньку зарухався далі, а разом із ним нова фляга по колу. Всі потроху заспокоїлись, а алкоголь прибрав залишки важкої розмови.
Але через деякий час я зрозумів, точніше, відчув краями зору та розуму, що нас стало більше. Він зявився не раптово. Не можна сказати, що він узагалі зявлявся, навіть не можна сказати, що я його раптом побачив. Таке враження, що він завжди сидів, увесь вечір між Ельзою і мною. Хоча я точно памятаю, що там нікого не було, але весь вечір усі потроху рухались і переміщались, і після бенефісу Джима, коли все завмерло, а потім знову ожило, нас було вже не пятеро, а шестеро. Не знаю, чи зрозумів я це першим, але першою відреагувала, як завжди, Ельза центральна фігура будь-якого вечора, від літературних читань до садомазохістських оргій. Передаючи вчергове флягу, вона, нарешті, відреагувала на чужака, одягненого чи то в балахон, чи то в простирадло, зойкнула, а точніше гикнула і спробувала підвестись, але ситна вечеря та спирт утримали її тіло на землі, тільки злегка його похитавши.
Ой, а хто ви? вдруге гикнула Ельза, утримуючи баланс виключно завдяки флязі в правій руці та витріщившись на незнайомця, хоча до цього вона кілька разів автоматично передавала йому віскі. На цей раз не тільки я, але й усі інші зрозуміли, що серед нас чужий. Незнайомець у відповідь лише лагідно всміхнувся, звичним жестом узяв із рук Ельзи флягу, сьорбнув, передав її мені і склав руки на животі. Я зробив ну дуже великий ковток, сподіваючись, що після цього видіння зникне, але воно тільки почало злегка двоїтись. Я заплющив очі, думаючи, що незнайомець після цього пропаде, але побачив лише, що тітка Джинджер усе ще на місці й продовжує керувати масовими стратами, тому швиденько розплющив очі знову. Незнайомець сидів на своєму місці й двоїтися перестав. Я передав флягу Єлен, що, не встигнувши як слід відійти від першого шоку після монологу Джима, з легкістю впала в другий, при якому вливальні рефлекси були ще частково збережені, а ось ковтальні вже були геть відсутні, й вона похлинулася. Спритний Біллі встиг підхопити півфляжки, що випала з її рук, дав вихід своєму стресу через відчайдушне плескання по пружній жіночій спинці.
Обережніше, пані Соколова, так і захлинутися недовго, мовив незнайомець.
Ми хіба знайомі? повільно вимовляючи всі літери разом із пробілами та іншими розділовими знаками, запитала Елен.
Ну, певною мірою, ми всі знайомі, відповів незнайомець зі своєю все тією ж напівпосмішкою.
Ми навіть усі, в якійсь мірі, всі родичі, підхопив зі свого кутка Джим, єдиний із усіх, хто не злякався незнайомця, а скоріше за все його навіть і не помітив.
Це ж як? запитав Джеббс, до якого повернулася фляга, а разом із нею і дар мови.
Є теорія, що все людство зародилося в Африці й походить від однієї жінки, щоправда, було це кілька сотень тисяч років тому, виписав довідку Джим.
Так, це не дуже далеко звідси було, незнайомець труснув рукою кудись у темряву за нашими спинами. Тільки клімат був трохи приємнішим, зараз спекотно занадто, руки знову сховалися кудись у складки балахона, і зявилася ледве помітна посмішка, що вже почала мене дратувати, її наступного разу я вже назову злісною посмішкою.
Повисла і почала повільно розгойдуватись, як маятник годинника, пауза. Фляга закінчилася на Джеббсі, але ніхто не шкодував про це мені так точно було вже достатньо вражень на сьогодні.
Повисла і почала повільно розгойдуватись, як маятник годинника, пауза. Фляга закінчилася на Джеббсі, але ніхто не шкодував про це мені так точно було вже достатньо вражень на сьогодні.
Ну, добре тут у вас. Дякую за частування. Дякую за розмову. Мені вже пора, незнайомець почав розкланюватись, але тільки на словах, тіло в цьому прощанні поки що не брало участі, зате випускало безлімітний запас злісних посмішок.
Та ми ж і не поговорили до пуття, відповіла за всіх господиня вечора.
Ну, щоб розмовляти, не обовязково вимовляти слова, тим більше, що сказано сьогодні було предостатньо, незнайомець учергове посміхнувся, але тепер ніби не сам собі, а Джиму. Але перед відходом я хотів би вам віддячити, добрі люди. Чого б ви хотіли?
Тобто? я вирішив включитися.
Ну, які у вас є бажання?
У мене? Я подивився на Джоббса, що сидів навпроти мене, на порожню фляжку біля його ніг, потім на недопалок чарівної папіроски, що валявся поруч, і зробив, як потім виявилося, злегка поспішний вибір. Іще б косячок, а краще два!
Так один чи два? Тут важлива точність, і мене осяяли посмішкою мудрої черепахи та поворотом її голови. Знаєте, є така категорія людей, які вважають себе набагато розумнішими за інших. Вони начебто і говорять із тобою, і дивляться на тебе, але посміхаються в нікуди, і ти розумієш, що ти для них нічого не значиш. Я не люблю таких людей, і незнайомець був саме такий, а про його посмішку я вам уже казав. Він починав мене вже конкретно дратувати, і мене понесло:
Правильно! Чого розмінюватися на дрібниці! Один, два це не масштаб. Треба щоб багато і не закінчувалося.
Треба конкретніше, попросив уточнень бухгалтер у балахоні.
Конкретніше? Поле! Так, поле. Від краю до краю, і я помахав різним частинам горизонту.
Балахон уважно подивився в позначені сторони, темрява в яких була абсолютно ідентичною.
Тобто приблизно вісім тисяч гектарів? Поле? І щоб ріс на ньому Cа5nnabis?
Так, так, не вгамовувався Божевільний Білл. Щоб росло і ніколи не закінчувалось.
Добре. А ти? незнайомець звернувся до Джима, але той був десь у районі туманності Андромеди і ніяк не відреагував. Зате відреагував герой-коханець і любитель нью-йоркських черниць, Джеббс.
Поле це все дурниця. Один рок-фестиваль скурить його менше ніж за тиждень. А ось камінчики, брюлики це вже назавжди!
Мабуть, історія з професором і його не зовсім вдалою та зовсім не науковою експедицією не тільки не охолодила розум певних верств нашого суспільства, а навпаки, викликала його запалення у деякої частини індивідів.
Невже? чаювальним тоном відповів незнайомець. Ну і скільки вам потрібно цих самих камінчиків? Адже йдеться про діаманти, наскільки я розумію, чи все-таки ви задовольнитесь і алмазами?
«Передайте мені вершки, місіс Хадсон», був готовий почути я наступною пропозицією, але я почув: «Алмазні копальні царя Соломона!» Це була Ельза, вона почала гратися в слова-синоніми і сміялася сама з собою.
Та чи не однаково! теж почав сміятися Джеббс.
Вам можливо, а мені треба знати точно.
Ок. Нехай будуть діаманти.
Діаманти кращі друзі дівчини! Ельза почала танцювати і продовжила набирати очки в свою гру з одним учасником.
Ні, ні, все-таки краще алмази! Так, алмази! Джеббс квапився перекомпостувати своє бажання, наче був упевнений у його виконанні.
Ок. Скільки? незнайомець явно був готовий торгуватися.
Поле, звичайно, мені не треба посипати до горизонту боюся помяти сходи, Джеббс засміявся своєму, як завжди, іскрометному жарту і, як завжди, на самоті по його каналу транслювалася гумористична передача.
Він, як завжди, в таких ключових точках ухвалення рішень свого життя, скинув погляд угору. Ох, скільки разів він робив так за той короткий час, що ми перебуваємо в нього в служінні, але ще жодного разу це не призводило ні до чого хорошого, так що я за звичкою зажмурився. Там усередині я, нарешті, побачив звичну темряву певно, тітонька Джинджер із товариством уже розїхалися по домівках готувати вечерю. У темряві пролунало слово: «Вагон», я видихнув і виринув на божий світ, точніше ніч.
Який? вів далі незнайомець, уже, по-моєму, просто знущаючись із Джеббса, а заодно і з усіх нас. Залізничний? Чотиривісний? Який тоннаж?
Найбільший, відповів найжадібніший Джеббс у світі.
Шістдесят тонн?