І день як вимір нашого життя - Олександр Васильович Афонін 3 стр.

Ох, яке яскраве сонце,
Яке небо чисте!
Ходить квітень, походжає
Розбудженим містом.
Загляда в усі шпаринки,
Стука у віконця,
Щоби люди їх відкрили
І впустили сонце.
І не тільки у домівки,
А й у власні душі,
Щоб вітрильник сподівання
В душах з місця зрушив,
Щоб весняний теплий вітер
Напинав вітрила,
Щоб думки, щасливі, світлі,
Набирали сили.
Бо людині без надії
Як птахам без неба.
Треба вірить, треба мріять,
Треба, треба, треба

Весна еще не раздала колоду,
По-прежнему пока тасует карты
Поэтому такая вот погода:
В ней что-то от апреля и от марта.
Хотя, но это только между нами,
Мне в поезде сказала так ворожка:
«Весна на днях пойдет уже тузами,
Осталось подождать совсем немножко»
Ох, поскорей бы, ведь тепла так мало!
Мы ж заждались давно уже тепла
И не тузы весна бы пусть сдавала,
А лучше с дамы, как по мне, зашла.

Колесные считаю перестуки.
На тысячи давно пошел их счет.
Казалось, усыпляющие звуки,
Но сон ко мне, что странно, не идет.
Переизбыток, может, впечатлений
Лишил меня в дороге нынче сна?
Хоть возраст мой-то вовсе не весенний,
Но больно уж красивая весна.

Досель деревьев черные скелеты
Вдруг как-то быстро стали «опушаться».
Весна, апрель, понятно, что не лето,
Но к Пасхе обещают плюс шестнадцать
Уже набухли почки на каштанах,
И тополя развесили сережки.
Люблю их аромат горчаще-пряный
Ах, милые мои «сороконожки»!
Все ярче солнце, небо выше, выше.
И дали стали радостно ясны
И птичий звон все четче в парке слышен
Симфонией взрослеющей весны.
Мир черно-белый краски обретает,
Тонуть в их буйстве начинает взгляд.
Благая весть вновь в воздухе витает,
Как куличовый Пасхи аромат.

Вы такое видели? Зацвела сирень.
Славно начинается нынешний-то день.
Вон каштана вспыхнула первая свеча,
Белым цветом пенятся слива, алыча.
И стоит черемуха, тоже вся в цвету.
Запахи пьянящие слышно за версту.
Аромат цветения наполняет грудь,
Лепесточки белые устилают путь.
И тревожно-радостно как-то на душе,
Будто не апрель еще, словно май уже.
Так весна торопится! Знать бы хоть куда.
Чай, еще апрельские будут холода.
Морозцом побаловать может даже май,
Но на них, красавица, больно не серчай.
Ты ведь «заневестилась» раньше, чем всегда.
Ну да Бог помилует и уйдет беда.
А весне-то надобно, видимо, лететь,
Чтобы к Пасхе радостной отцвести успеть.

Лагідно, ніжно водночас і весело
Вяже весна теплий день перевеслами.
З гілочок тонких із пухом зеленим
Верби, берези, тополі і клена.
Неба блакиттю прозорою втішена,
Ходить босоніж уже поміж вишнями.
Стелеться вранішнім легким туманом
Із ароматом ні з чим незрівнянним.
Вже потеплілими раптом ночами
Очі її палко сяють зірками.

Місяць старий в темнім небі блукає,
Зірочок юних у гості гукає.
А ті регочуть до ранку з старого:
«Прийдемо, прийдемо до молодого!»
Місяцю сумно, сховався у хмари,
Бо розгубив він юнацькі вже чари
Зірочки! Годі ж бо з нього сміятись!
Прийде час в місяця вам закохатись.
Бо, на відміну від роду людського,
Місяць до юності знає дорогу.

Ну, до свиданья, Южная Пальмира!
Ты, как всегда, была ко мне добра
И снова очень щедро одарила
Волною задушевного тепла.
Ты, как никто, умеешь незаметно
Снимать налет житейской суеты
И пеньем волн и дуновеньем ветра
Рождать в душе прекрасные мечты.
Не устаю тобою восхищаться,
Иронией твоей и красотой.
Мне все трудней с тобою расставаться,
Одесса, город милый и родной!
Но буду я всегда к тебе стремиться.
Ты, как икона, радостно светла!
Ну, до свиданья, Южная столица!
Желаю тебе мира и тепла!

Ніч на дворі. Тиша й спокій,
Вязкий морок у кімнаті.
Ходиків ритмічний цокіт,
Наче ходить хтось по хаті.
Меж у темряви немає,
Навіть рук своїх не бачу.
Щось у памяті зринає
Дуже давнє, ще дитяче
Якось й слух так загострився,
Плед під боки підтикаю,
Раптом домовик зявився
Та у темряві блукає?
Він великий, волохатий
Ще й страшний, мабуть, до того.
Ходить, ходить він по хаті,
Ну а потім хвать за ногу!
Хоч старий, а те, дитяче,
Згадую і посміхаюсь.
Це все так, але, одначе,
Дай під пледом заховаюсь.

Ніч на дворі. Тиша й спокій,
Вязкий морок у кімнаті.
Ходиків ритмічний цокіт,
Наче ходить хтось по хаті.
Меж у темряви немає,
Навіть рук своїх не бачу.
Щось у памяті зринає
Дуже давнє, ще дитяче
Якось й слух так загострився,
Плед під боки підтикаю,
Раптом домовик зявився
Та у темряві блукає?
Він великий, волохатий
Ще й страшний, мабуть, до того.
Ходить, ходить він по хаті,
Ну а потім хвать за ногу!
Хоч старий, а те, дитяче,
Згадую і посміхаюсь.
Це все так, але, одначе,
Дай під пледом заховаюсь.

День був похмурий та, однак, привітний.
Й лише надвечір дощик покропив
Перед вікном хитається від вітру
Заквітчане гілля старезних слив.
Після дощу пелюстки забілили,
Неначе снігом, землю навкруги.
І квітів аромат, набравшись сили,
Вже втратив свої звичні береги.
Він стрімко так вливається в кімнату,
Через вікно потужно струменить
А я пливу у хвилях аромату,
І щось у серці радісне бринить.

Біло-рожеве море заливає
Світ весняний від краю і до краю.
І справді, уже слів не вистачає,
Щоб передати те, що відчуваю.

Жага шалена, наче птах, злетіти
Над неозорим цим квітучим раєм.
Не дихати повітрям, його пити
Як напій чарівний, що окриляє.

Дарує сили жити і наснагу
До творення щасливого, людського,
Біль забирає і тамує спрагу
В тих, хто долає непросту дорогу.

Тому прошу тебе не поспішати.
Ти чуєш, Весно? Я тебе благаю!
Хоч людям Богом не дано літати,
Та подумки з тобою я літаю.

Весняно котрий день буяє
Книжкове в Арсеналі свято.
Хто там ці дні не побуває,
Той буде сильно жалкувати.

Ідіть із друзями, з сімєю
Туди, де нині свято слова,
Бо книга сутністю своєю
То є знання, життя основа.

Вона, як друг, розповідає
Про все, що в цьому світі сутнє.
Того ж, хто книжки не читає,
Незавидне чека майбутнє.

Непередбачуваний квітень
Знов забира у нас тепло.
Удень було ще майже літо,
А вже надвечір понесло
У піднебессі ситі хмари,
І вітер люто стугонить.
Верни свої нам, весно, чари!
Але вона вже, мабуть, спить

Алокрылая чайка рассвета
На востоке зажгла горизонт,
И апрельское утро, как летом,
Раскрывает небес синий зонт.
Ярче, ярче становятся краски
В колокольной почти тишине.
Снова солнце, волшебник из сказки,
Добрых сил добавляет весне.
Новый день по Одессе шагает,
И те чувства, что в сердце ношу,
Я словами в молитву слагаю
И у Бога лишь мира прошу.

А что Одесса? Вроде, как всегда.
Улыбки, солнце, море все здесь рядом.
Да, многие видал я города,
Но для меня Одесса как награда.

Для чувств моих не отыскать слова.
Она чарует красотой своею.
Ее душа всегда во мне жива,
Я на всю жизнь уже сроднился с нею.

Мне близок дух двух славных городов,
Куда всем сердцем буду я стремиться.
Это прекрасный, вечно юный Львов
И ты, Одесса, юмора столица.

Предпасхальный день
Небо как в раю!
Щедро раздает синеву свою.
Солнышко течет золотой рекой.
День как благодать: тишина, покой.
А во всех домах круговерть забот
Собирает стол к празднику народ.
Пахнут куличи, крашенки горой.
Где тут тишина, где уж тут покой?
На плите шкварчат с мясом колбаса
Ох, и будет стол просто чудеса!
Нынче все в трудах те, кому не лень.
Праздник-то какой ВОСКРЕШЕНЬЯ день!

Наш Київ писанка сьогодні!
Яких тут тільки фарб нема!
Хоча іще напередодні
Лякала снігом нас зима.
Однак хода весни невпинна.
Що їй ці вибрики зими?
І, як весна, пренеодмінно
Всі зими переможем ми!

Вже відлунали великодні дзвони
І день новий лаштунки підніма.
Є особливі вічності закони,
Хоча для нас-бо вічності нема.
Усе таке мінливе, швидкоплинне,
День лише іскра в полумї буття.
Цінуй його, бо він єдиний вимір,
Яким ми визначаємо життя!
Бо лише він нам радість обіцяє,
Грайливу, щиру наче цуценя
А от для щастя все ж не вистачає
Завжди якогось одного лиш дня