Цей птах виявився томом великої енциклопедії. Хлопчик «відігрів його у пазусі» і здобув собі крила. Не випадок це, а закономірність. Ось тут, напевне, слід нам пошукати таємничий ключ до вселюдських цінностей космічної за своєю природою творчості Івана Драча. Україна у світі світ в Україні. Саме в цьому сонячному спектрі загадково зблискує над нами невідкрита, непізнана поетична планета Богом даного Драча.
Читачу мій! Тобі мої слова.
Які мої і не мої, читачу.
Та ними розквітає голова,
У них живу і розкошую, й плачу.
Такими болючими рядками починається легендарна драматична поема «Дума про Вчителя». Присвячена вона Василеві Сухомлинському. Але за своєю масштабністю це поема про Вчителя Світу. Ми бачимо конкретні персонажі: Макаренко, Сковорода, Песталоцці, Януш Корчак, Вальтер Функе. Та все ж головною дійовою особою є Автор. Не просто Автор, а Вчитель учителів, який проникливо заглядає в душі усіх педагогів на землі. І хоч безіменний Автор намагається зійти зі сцени, заховатися у тінь, його незрима присутність відчувається у всьому велетенському калейдоскопі драматичного дійства.
Симфонічного звучання набуває в цьому синтезованому творі «Епілог, або Верховний Педагогічний Суд». Навчителі різних часів і суспільних формацій ведуть непримиренну дискусію про майбутнє світової педагогіки.
«Дума про Вчителя» зявилася услід за «крамольною» поемою про Неруду. Це був 1982 рік. У передчутті неминучого краху комуністична система особливо люто реагувала на щонайменші вияви якогось вільнодумства. Ось чому під фінал із тривожного затінку несподівано виринає Автор і виголошує «виправдувальне» слово, яке по суті анічого не міняє. Дивовижа, але тільки завдяки цій своєрідній творчій дипломатії загрозлива для тоталітарного ладу драматична поема не була заборонена. Хоча про сценічну постановку її тоді не могло бути й мови. А втім, «Дума про Вчителя» це насамперед велика література. Як, до речі, і вся елітарна драматургія нашого поета.
Нестримне тяжіння Івана Драча до театру дедалі наростає. Ще недавно мені доводилось читати перші начерки його пєси про Володимира Сосюру. А вже вона повністю зявилася у серпневому числі журналу «Дзвін» 2015 року під назвою достоту золотою: «Оріон Золотий». Нова пєса ще раз підтверджує: як драматург-новатор Іван Драч невичерпний.
На цей раз документи у творі відіграють лише допоміжну сценічну роль. Воно й не документи навіть, а скоріше побіжні уривки з інтернетної павутини. А все інше навіяне уявою, але до щемливості реальне, відчутне на дотик і на смерть. Реальні обставини: доноси, табори, червоні кулі. Реальні люди й нелюди: Сосюра, Марія, Корнійчук, Ванда, Ворошилов, Хрущов, Судоплатов і, нарешті, вождь над вождями Сталін
Містичним даром володіє ясновидющий цей Драч. Коли читаєш виникає враження фізичної твоєї присутності на місці дії. Під стіною смертників, у задушливому бараці і навіть у криваво-зоряному Кремлі. Але що там у Кремлі! Ось на засіданні парткому сталінської спілки письменників не таке ще можна побачити. Братове по слову розпинають Сосюру за вірш «Любіть Україну». Доля поета висить на волосині. Та вривається непрошена Марія Гаврилівна і розлючено гукає: «Володька, ти чого тут? Ану марш додому!» А втішений Збанацький по-партійному хреститься і полегшено зітхає: «Слава богу, виручила нас Марія»
Читаєш і мимоволі задумуєшся: от би побачити все це у магічному світлі рампи! Але тут якраз і ховається найдивніше диво загадкового нинішнього часу. Не доріс театр до Драча. Лякає лицедіїв небезпечна символіка драматурга-новатора, який сповідує вселюдські ідеали і на цілу епоху випереджає сучасників. Тож надіймося, братове-співвітчизники! Може, відкриють Україні славетного класика імениті гранди світової сцени. І тоді рідний наш театр почує Драча. Прочитає Драча. Доросте до Драча.
Петро Перебийніс, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України
Оріон Золотий
Дума про вчителя
Драматична поема
Присвячується видатному українському педагогові В. О. Сухомлинському
Слово до читача
Читачу мій! Тобі мої слова.
Які мої і не мої, читачу.
Та ними розквітає голова,
У них живу і розкошую, й плачу!
У кожного з нас вчитель є, читачу,
Усі ми тільки учні й вчителі.
Усі ми у добрі своїм і злі
Несем чийсь холод чи любов гарячу.
Я вперше так пишу, де нагість слів
Така газетна і така солона,
Де клекіт буднів клекотом орлів
Мені рідніший притчі Соломона.
О вири виховання! О нурти
Педагогічні, о академічність!
Ти не січи з своєї висоти,
Хоч меч нагий, та у меча двосічність
Я просто намагався шал думок
Подати в слові й повести сюжетом
Це шал морський чи висохлий струмок?
Тож будь з поетом! Будь мені з поетом!
Слово до режисера
Петро Перебийніс, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, заслужений діяч мистецтв України
Оріон Золотий
Дума про вчителя
Драматична поема
Присвячується видатному українському педагогові В. О. Сухомлинському
Слово до читача
Читачу мій! Тобі мої слова.
Які мої і не мої, читачу.
Та ними розквітає голова,
У них живу і розкошую, й плачу!
У кожного з нас вчитель є, читачу,
Усі ми тільки учні й вчителі.
Усі ми у добрі своїм і злі
Несем чийсь холод чи любов гарячу.
Я вперше так пишу, де нагість слів
Така газетна і така солона,
Де клекіт буднів клекотом орлів
Мені рідніший притчі Соломона.
О вири виховання! О нурти
Педагогічні, о академічність!
Ти не січи з своєї висоти,
Хоч меч нагий, та у меча двосічність
Я просто намагався шал думок
Подати в слові й повести сюжетом
Це шал морський чи висохлий струмок?
Тож будь з поетом! Будь мені з поетом!
Слово до режисера
Вчитель може виступати на тлі Бухенвальда. Документальні кінокадри рейху можуть бути сіллю. Шкільна прибиральниця Горпина ходить то з мітлою, то з косою вона може бути скрізь, в усіх епізодах. На кожну зустріч Вальтера і Маряни вона реагує активно, але за сценою шумом мітли, брязкотом коси, колисковою піснею. Коли Душа-Хлопець з Хору розповідає про зірки, Хор може носити великі карнавальні зорі в руках Вчитель з гвинтівкою серед них. За Мещерським і за Сидоруком може ходити Сидорова Коза, Березову Кашу теж можна варити за необхідністю. Бубон теж, до речі давати бубни.
Епілог можна розвязати дуже просто звільнити з рам портрети видатних педагогів і посадити за круглий стіл.
Слово до редактора
До тебе, мій редакторе, слова,
В яких не гасне істина жива.
ТВЕРДЖЕННЯ АРІСТОТЕЛЯ: «Завдання поета говорити не про те, що справді сталося, але про те, що могло б статися, отже, про можливе за ймовірністю або за необхідністю».
ПАРАДОКС ШІЛЛЕРА: «Я не бажав би жити в іншому столітті і працювати для іншого».
ВИКЛИК МАКАРЕНКА: «Нещасть, нещасних людей не повинно бути. Неможливо бути нещасним. І щасливою людиною неможливо бути випадково виграти, як в рулетку, щасливою людиною треба вміти бути».
РОЗДУМИ ВЧИТЕЛЯ: «Я згадував сотні відповідей хлопчиків на запитання: якою людиною тобі хочеться стати? Сильною, хороброю, мужньою, розумною, винахідливою, безстрашною і ніхто не сказав: доброю. Чому доброта не ставиться в один ряд з такими доблестями, як мужність і хоробрість? Чому хлопчики навіть соромляться своєї доброти? Адже без доброти справжньої теплоти серця, яку одна людина віддає іншій, неможлива душевна краса».
Події відбуваються у десяти картинах з прологом та епілогом
Пролог
Вчитель з НДР
Кабінет Ученої Установи
Зустріч з Бляхою-Мухою
Хліб і стаття Мещерського
«Казка про любов» у шкільному театрі
Жива книга вражень відвідувачів
Павлищанської школи
Психологічний семінар
Вчитель у лікарні:
Мати з казкою
Дружина з хлібом
Маряна і Вальтер з любовю
Горпина з косою
Марення Вчителя
Вересневий птах
Прощання
Епілог, або Верховний Педагогічний Суд.
Дійові особи
Автор.
Хор (І ведучий, II ведучий, вчитель Сидорук та інші. Хор у різних картинах стає то Хором учителів, то Хором учнів, то Хором відвідувачів).
Вчитель.
Його мати.
Його дружина.
Маряна вчителька, Дівчина-Казка (вона ж у маренні Вчителя Віра Сулима).
Вальтер Функе німецький педагог (він же в маренні Вчителя гестапівець Функе).
Суханов.
Мещерський.
Бляха-Муха.
Дружина Бляхи-Мухи з сином.
Горпина шкільна прибиральниця, мати Маряни.
Макаренко.
Сковорода.
Песталоцці.
Януш Корчак.
Лікар.
Пролог
АвторЯ автор цієї кантати,
Цієї сурми колажу. Не слів.
Субординація сюжету лише моя.
А все, що сталось, не в мені, а в логіці
Подій живих, які пішли від нього
Героя нашого. Я ледь гамую
Всі вчинки хору й дійових осіб,
Які на диво просто суверенні.
Чому без себе я не обійшовся?
Чому потрібен Дантові Вергілій?
Коли себе відчую зайвим зникну геть.
На себе хукну і мене нема.
Тож прошу хор.
Входить Хор. В ньому І ведучий і II ведучий.