Оріон Золотий. Театр (збірник) - Іван Федорович Драч 3 стр.

Поему можна просто розсюсюкати.
Роман розвергати на тисячу сторінок.
Але от драму? Або ще трагедію?
Даруйте, Авторе, не та основа!
Та й надто все ще сьогоденне надто,
Все клекотить, але не ті параметри

Таж кожен вчитель це суцільна драма.
Це вузол всіх вітрів, що дмуть зівсюди.
А ще такий, як Вчитель наш.
Таж кожен крок і кожен його намір
Це вибухівка, стиснута, спресована
Характером тонким і волею могутньою.
Давайте, Авторе, поволі розберемось.
Тож чим бомбардуватимем
Ядро характеру? Який прискорювач сюжету?

Так от беру Учену Установу
І слухаю розмову найбуденнішу.
Ви, Хор, мені допомагайте з тактом,
Щоб чули всі, бо це важливо надто.
Бо ж скоро гість з Німеччини приїде,
Той вчитель молодий у Павлищани.
Отож Чистилище Учене перед ним.
Тож, прошу. Голоси.

Та це ж фантом!
Та це ж суцільна вигадка!
Такий собі маяк!
Надували його, надували
І от, бач, надули! Світиться вже. Є!

Страшенно суперечлива людина.
Якось до нас приїхав в Установу.
Замовили в готелі йому місце.
Ви знаєте, він там не ночував,
Він просто на вокзалі переспав!
Коли ж поїхав був на Кубу,
Собі нічого не купив, дивак,
Ані дружині, ані дітям власним,
Лише книжки в шкільну бібліотеку
Та цілий чемодан мішечків
З насінням для рослин і для дерев
Оранжерей усіх шкільних. Ростуть!

Та він не стільки скупуватий був,
А скільки по-селянському ощадний,
Аби добро ніде не пропадало.
А так ніякої системи не було.
Суцільні гасла! Він на них і спав!
Вкривався ними теж. Він надував їх!
На кулях на повітряних
Пливе над школами, ті ж очі витріщають.

Не просто це. Двоїстий дуже він.
За всім уважним, усім обовязковим
Завжди жаріє лінія одна
Твори, твори індивідуальність,
Твори людину скрізь і над усе.
А що дітей любив то ні до кого
Він так не ставився, як до дітей;
Було щось в цьому просто дивовижне.
А що вже діти ті світились просто,
Коли зявлявся він

Таж карєрист був. Все для себе.
Села не кидав, та лише тому,
Що знав: зрубає дерево,
На якому сидить. Тримався
Цупко за село! За Павлищани!

Він весь з «Лебединої пісні» Песталоцці.
Був різний. Жив двома життями.
Одним простим, буденним, денним.
Іншим вночі, коли творив,
Коли фантазував. Отак-то!
А Віри Сулими то не було і духу,
Суцільна вигадка та Віра Сулима!

Таж всі дослідники один в один
Доводять, що таки вона була.
Таж і архіви обласні погляньте,
В архівах документи, не легенди.

От, бач, він все по знаковій системі.
І він за це вхопився, Автор наш.
Кажу вам переконливо там більш легенди,
Ніж дійсності!

Він белетрист був. Був письменник.
Напівписьменник, кажуть, хай і так.

Поляки його не визнають.
Суцільний сентименталізм!

А німці скільки видали
І видають! Зібрання творів!

А німці щось не втямили

Японці теж не втямили? Теж видають.
З сучасних авторів це ж найвідоміший
Радянський педагог у світі.
А от угорець Карваш, що, здається,
Живе у Пешті, твердить, що такого,
Як він побачив там, у Павлищанах,
Ніде у світі більше не побачив.
Все унікальне й дивовижно просте:
Учням ставили ночви, звичайні ночви,
Щоб вони, в школу заходячи,
Мили взуття собі на подвірї!

Ото вже сьоме диво світу!
Це в кожній школі на селі побачиш

А район Оникіївський
Не дуже то вітав Учителя.
Показники були не дуже важні.
Ніяких тобі переможців олімпіад,
Ніяких відмінників особливих!

Та Оникіївський район
Його ж на руках просто носив
Навіщо вигадки оці стереотипні!

А я кажу вам те, що знаю.
Він фантазер був, мрійник і фантаст.
Його дружина повна протилежність.
Саме життя це точність і конкретність,
Її я поважаю.

Двоїсте в ньому все. А от системи
Нема. А як же без системи
Видатний педагог?

От зустрічалась я з випускниками
Антона Семеновича.
Виникла буденна ситуація:
Треба було допомогти якось
Дружині Макаренка в одній справі,
Ті відразу про все домовились
Просто, по-демократичному.
Випускники цього Вчителя
Просто так не зуміли б!

Що ж це виходить по-вашому:
Вихованці Макаренка колективісти,
А вихованці Героя нашого
Індивідуалісти, чи як?

Приїздив до нас
Один педагог із Риги.
Все доскіпувався: скажіть та вкажіть
Різницю між Макаренком і цим Вчителем?
Кажу йому: нема антагонізму.
А він мені своє, нарешті:
Макаренко кував людину,
А Вчитель цей ліпив її. Різниця
Між ковалем і скульптором!

І це несправедливо. Вчитель наш
У кращому Макаренко сьогодні.
На новому етапі. Саме так!

Та годі вам. Спасибі за відвертість!
То ж творимо Учителя ми образ.
Мене найбільше вразило колись
«Слово до читача німецького».
Все в ньому запеклось!
Легенда й дійсність, біль і чистота.
Тож почнемо із нього. Вчитель
В Німеччині Вчитель на тлі
Бухенвальда

Та Оникіївський район
Його ж на руках просто носив
Навіщо вигадки оці стереотипні!

А я кажу вам те, що знаю.
Він фантазер був, мрійник і фантаст.
Його дружина повна протилежність.
Саме життя це точність і конкретність,
Її я поважаю.

Двоїсте в ньому все. А от системи
Нема. А як же без системи
Видатний педагог?

От зустрічалась я з випускниками
Антона Семеновича.
Виникла буденна ситуація:
Треба було допомогти якось
Дружині Макаренка в одній справі,
Ті відразу про все домовились
Просто, по-демократичному.
Випускники цього Вчителя
Просто так не зуміли б!

Що ж це виходить по-вашому:
Вихованці Макаренка колективісти,
А вихованці Героя нашого
Індивідуалісти, чи як?

Приїздив до нас
Один педагог із Риги.
Все доскіпувався: скажіть та вкажіть
Різницю між Макаренком і цим Вчителем?
Кажу йому: нема антагонізму.
А він мені своє, нарешті:
Макаренко кував людину,
А Вчитель цей ліпив її. Різниця
Між ковалем і скульптором!

І це несправедливо. Вчитель наш
У кращому Макаренко сьогодні.
На новому етапі. Саме так!

Та годі вам. Спасибі за відвертість!
То ж творимо Учителя ми образ.
Мене найбільше вразило колись
«Слово до читача німецького».
Все в ньому запеклось!
Легенда й дійсність, біль і чистота.
Тож почнемо із нього. Вчитель
В Німеччині Вчитель на тлі
Бухенвальда

Скажіть нам, товаришу Вчителю,
У настановах ваших етичних
Є і такі гуманні слова:
«До людських слабостей терпимі будьте».
Тим часом ви самі непримиренні!
Десятки літ вже по війні минуло,
А Ви ще повні ненависті вщерть.
Звідкіль вона у вас?

Послухайте, звідкіль вона у мене?
Ненависть до фашизму?
Колега посоромивсь це означити,
Так, я окреслюю так, саме до фашизму
Як до машини людиноненависництва.
І не якась, а люта ненависть у серці.
Я хочу, щоб німецький педагог
Це зрозумів. Багато ж як від нього
Залежить, ким дитина буде
В двотисячному році. І чи добро чи зло
Він покладе їй зараз в юну душу?..

По-менторськи говорите ви надто.
Але, пробачте, на якій підставі?

Шановний, де твоя тактовність?

Ні, правильно колега так доскіпливо
Ціну складає цим важким словам,
Бо ці слова не просто появити
На білий світ.
Даруйте, коли буду велемовним
І прописними істини здадуться,
Та в цьому весь я, в цьому сенс життя.

Ми знаємо поважного колегу
Уже віддавна шана наша щира
І щирою увага буде наша.
Так просимо, колего.

Почав я свій педагогічний труд
У тридцять пятім році.
А в сорок першому моя кохана
Віра Петрівна Сулима
Скінчила Кременчуцький педінститут.
В тій школі, де я досі працював,
Збирались ми життя своє почати,
Сповиті райдугою юності й жаги.
Та вдарила війна і щезла райдуга.
Я з перших днів пішов на фронт.
Коли прощались, мріяли про те,
Що буде в нас чи син, чи донька.
Я вірив: скоро повернусь додому.
А тижнів десь за пять
Фашисти вже були на берегах Дніпра.
Село, де Віра у батьків жила,
Невдовзі вже окупували.
Війна, розор, зневага і ненависть.
А Віра Сулима з двома подругами
Ненавиділа любити ж бо хотіла;
Ненавиділа і листівки всюди,
Що наші льотчики скидали з літаків,
Вона розклеювала на хатах і клунях;
Ненавиділа і ховала хлопців
Оточенців, радянських полонених;
Ненавиділа і ховала зброю,
Щоб потім партизанам передати.
І от арешт. Гестапо.
Кілька днів її нелюдськи, тяжко катували,
Кілька днів допитувались в неї, хто керує.
Допитувались прізвища кілька днів.
Відповідала Віра тільки: «Віра!»
Дівчата теж відповідали: «Віра!»
І це було єдиним їхнім словом,
Бо вірили вони, жили у вірі.
Та Віра спородила сина.
В катівні мого сина спородила,
Надію ту, якою ми жили
І вимріяли, Віра спородила.
Життя їй лицеміри обіцяли
І злочин готували, хижий злочин.
І досі в мене серце палахкоче,
Вже чверть століття моє серце стогне,
Коли бодай на мить я уявлю,
Що сталося в гестапівській катівні.
Було синочку кілька днів од роду!
До ніжки столу привязав гестапівець
Маленьку душу, Віру ж бо до ліжка
Залізного безжально припяли.
Фашисти познущались над дружиною
Вона ж була красунею чарівною
З гарячими циганськими очима.
Гестапівець підніс дружині сина
Під ті зґвалтовані і непокірні очі.
Допитувався, хто керує ними.
«А ненависть!» відповіли ті очі.
«Смертельна ненависть!» відповіли вуста,
Запечені, змордовані до краю,
І німо знов мовчали, німували.
Закатували сина за мовчання.
А Вірі викололи дивні карі очі
Й повісили там, у дворі тюрми.
Це сталось саме тоді,
Коли я був поранений під Ржевом.
Прострелені у мене груди,
А декілька осколків досі
Сидять в моїх легенях і під серцем
Коли звільнили рідний наш район
Від окупації, приїхав я додому,
Дізнався про лиху трагедію.
Я слухав допити
Отого поліцая-зрадника,
Що видав їх і був при катуваннях.
І втік від помсти
Фашистський офіцер.
Лишилось в памяті моїй
Лиш прізвище його Функе, Франц Функе.
Та ще оця в кишені, гляньте,
Його сімейна фотографія