Багратян ліг на порожній тапчан у прохолодній сусідній кімнатці, віддавши себе, як годиться, в руки масажиста. Його тіло здавалося йому ще більш голим, якщо можна так сказати, ніж у парній. Служка наліг на клієнта і почав за всіма правилами мистецтва а це справді було мистецтво місити його. Удари по спині були подібні до трелів на цимбалах, під цей акомпанемент масажист щось хрипко наспівував. На сусідніх тапчанах таким же чином обробляли якихось турецьких беїв. Вони мовчки корилися шаленій ретельності служки і лише блаженно стогнали. Час від часу, перебиваючи ці солодкі стогони, до них долинали уривки бесіди, яку вели якісь голоси. Ґабріель спочатку і не думав прислухатися. Але голоси настирливо лізли у вуха, проникаючи крізь дзижчання його демона-мучителя. Вони були настільки незвично характерні і різнилися між собою, що Багратяну стало здаватися, ніби він бачить ці голоси.
Перший жирний бас. Характер, безперечно, самовпевнений, він дивовижно тремтить над інформацією про все, що відбувається, отримує її, можливо, навіть раніше за довірених чиновників. У цього поінформованого чоловіка є таємні джерела інформації:
Англійці доставили його на узбережжя міноносцем із Кіпру Було це біля Ошлаки Підозрюваний цей мав із собою гроші та зброю і тиждень займався підбурюванням до бунту в цьому селі Заптії, звісно, нічого не знали Мені відомо навіть його імя Цю наволоч звати Кешкерян
Другий голос високий і боязкий. Мабуть, мирний дідок, котрому дуже не хочеться слухати про щось неприємне. Голос цей рангом нижчий за інших і дивиться на них знизу вгору. Свої хтиві зітхання перетворює на піднесені слова Корану так підбирають слова до музики:
Ла мулу ілалла[18] Великий господь Це нікуди не годиться Але, вочевидь, це неправда Ла мулу ілалла Теревенять усіляке Либонь, і це пуста балаканина
Жирний бас сповнений презирства:
Я маю дуже важливі листи від однієї високопоставленої особи вірного друга
Третій голос гугнявий голос-підбурювач, політикан-базікало, у котрого серце радіє, коли все на світі йде шкереберть:
Не можна ж такого допускати Треба покласти цьому край Куди дивиться уряд? Куди дивиться «Іттіхат»?.. Військова повинність ось у чому причини нещастя Ми самі озброїли це бидло Спробуйте-но тепер із ними впоратися Війна От уже кілька тижнів, як я волаю про це до хрипоти
Четвертий голос, заклопотано:
А Зейтун?
Мирний дідок:
Зейтун? Як же? Боже всемогутній! Що ж сталося в Зейтуні?
Підбурювач, багатозначно:
У Зейтуні? Повідомлення про це вивішено в читальній залі хюкюмета Кожен може переконатися
Поінформований бас:
У цих читальнях, які всюди повідчиняли німецькі консули
Із найвіддаленішого тапчана його перебиває пятий голос:
Читальні відчиняли ми самі.
Темний морок незрозумілих натяків: «Кешкерян Зейтун Треба покласти цьому край».
І все ж Ґабріель усе втямив, не розчувши лише деяких подробиць. І поки служка гупав пястуками в його плечі, турецькі голоси настирливо дзюркотіли, вливалися у вуха, як вода.
До болю соромно! Він, котрий ще недавно гидливо дивився у бік вірменських ринкових торговців, почувався зараз відповідальним за них, міцно спаяний із цими людьми спільною долею народу.
Тим часом добродій, котрий лежав на найдальшому тапчані, крекчучи, підвівся. Він підібрав свій бурнус, що служив також купальним халатом, і, похитуючись, зробив кілька непевних кроків приміщенням.
Тепер Ґабріель його розгледів: дуже високий і гладкий. Ґрунтовна мова чоловіка і те, як беззаперечно присутні його слухали, наводили на думку, що це особа, наділена владою.
Про уряд судять несправедливо. У політиці на одній нетерплячці далеко не заїдеш. Обставини складаються зовсім інакше, ніж уявляють собі неосвічені простолюдини. Угоди, капітуляції, дотримання прийнятих зобовязань, закордон! Можу, однак, довірливо повідомити шановним панам, що з військового міністерства, від його ясновельможності, самого Енвера-паші надійшов наказ військовій владі роззброїти melum ermeni millet (зрадницьку вірменську націю), а це означає видалити з армії військовослужбовців-вірменів і використовувати їх винятково на чорних роботах, на будівництві доріг. Це і є справжня правда! Але про це розповсюджуватися наразі заборонено.
«Цього не можна допускати, я не можу цього терпіти», думав Ґабріель. А внутрішній голос застерігав: «Але ж тебе також переслідують».
«Цього не можна допускати, я не можу цього терпіти», думав Ґабріель. А внутрішній голос застерігав: «Але ж тебе також переслідують».
Однак темна сила, що підняла його з тапчана, вирішила результат внутрішньої боротьби. Багратян відштовхнув масажиста і зістрибнув на камяні плити підлоги. Потім огорнув навколо стегон простирадло. Палаюче від гніву обличчя, скуйовджене після лазні волосся, могутні плечі та груди хто б упізнав у ньому зараз пана в англійському спортивного крою костюмі? Він стрімко ступив і опинився віч-на-віч із наділеним владою. За жовтувато-чорними мішками під очима і кольором шкіри, що буває при хворобі печінки, він упізнав того самого каймакама. А впізнавши, знову відчув приплив люті:
Його ясновельможність Енвера-пашу разом із його штабом врятувала на Кавказі вірменська військова частина. Його фактично майже захопили в полон росіяни. Вам це так само добре відомо, як і мені, ефенді. Далі. Ви знаєте також, що після цього його ясновельможність Енвер-паша в посланнях до католікоса[19] Сиса і до єпископа Конії[20] з удячністю і похвалою відгукувався про хоробрість sаdika еrmeni millet (вірної вірменської нації). Це послання було, за наказом уряду, опубліковано до загального відома. Ось це і є справжня правда! Хто отруює цю правду, поширює брехливі чутки, той послаблює обороноздатність країни, підриває її єдність і той ворог Османської імперії та державний зрадник! Це кажу вам я, Ґабріель Багратян, офіцер турецької армії.
Він замовк, чекаючи на відповідь. Але беї, приголомшені цим спалахом люті, не вимовили ні звуку, і навіть каймакам промовчав, він тільки щільніше загорнувся в бурнус, прикриваючи свою наготу. Тож Ґабріель ішов із купальні переможцем, хоч і тремтячи від збентеження. А коли одягався, то зрозумів, що, піддавшись пориву гніву, зробив найбільшу, можливо, дурість у своєму житті. Шлях до Антіохії тепер для нього закритий. А це був єдиний шлях до повернення в світ. Перш ніж критикувати каймакама, треба було подумати про Жульєтту та Стефана. І все ж він був не такий уже невдоволений собою.
Серцебиття у Ґабріеля ще не впокоїлося, коли слуга аги Ріфата Берекета запровадив його у вітальню, в селамлік прохолодного турецького будинку. Тут була напівтемрява. Ґабріель ходив туди-сюди по величезному пружному килиму. Годинник, який він через недогляд усе ще ставив за європейським часом, показував другу годину пополудні. Священна година домашнього дозвілля, недоторканна година післяобідньої млості, відвідувати когось у цей час означає грубо порушувати звичай. Багратян прийшов занадто рано. Й ага, непідкупний хранитель старотурецьких правил поведінки, звісно ж змусив себе чекати. Ґабріель продовжував міряти кроками порожню кімнату, в якій, крім двох довгих низьких тапчанів, стояли ще жаровня і маленький кавовий столик. Він намагався виправдати перед самим собою свою нечемність: «Щось відбувається, точно не знаю, що, і я маю, не гаючи ні хвилини, все зясувати».
Ріфат Берекет був другом сімї Багратянів із найдавніших часів, у славетні дні старого Аветіса. З ним був повязаний один із найсвітліших і побожних спогадів Ґабріеля, тому після приїзду в Йогонолук Ґабріель відвідав благодійника вже двічі. Ага не тільки надавав молодому Багратяну послуги при купівлі необхідних речей, час від часу він посилав йому людей, котрі за сміховинно низьку ціну пропонували для колекції старожитностей знайдені при розкопках артефакти.
Господар будинку увійшов нечутно в своїх тонких капцях зі шкіри цапа, тому застав Ґабріеля зненацька. Той усе ще бесідував із самим собою. Азі Ріфатові Берекету було за сімдесят. Смаглява блідість обличчя, сива борідка клинцем, опущені повіки та маленькі білі руки, що немов світилися. А на голові феска, завязана палевою шовковою хустиною. То була ознака правовірного мусульманина, котрий відбував релігійні обряди ревніше та постійніше, ніж широкі маси віруючих.
Старий підвів свою маленьку руку і повільно, врочисто приклав її на знак вітання до серця, губ і чола. Ґабріель відповів тим же, так само врочисто, хоча нерви його були вкрай напружені від нетерплячки. Потім ага підійшов ближче, простягнув праву руку до серця Ґабріеля, легко торкнувшись кінчиками пальців його грудей. Це був символ «серцевого контакту», найпотаємнішого злиття душ, містичний обряд, запозичений побожними людьми в одного ордена дервішів. При цьому крихітна рука засяяла ще яскравіше в ласкавій напівтемряві селамліка. Багратяну здалося, що ця рука також личина, можливо, навіть тонша та чутливіша, ніж саме обличчя.