Антологія помилок та хибних думок - Володимир Селезньов 5 стр.

Мал. 1.8. Роздратований хамелеон стає червоним

Але ці ящірки дійсно можуть змінювати своє забарвлення, щоправда, тільки в один, яскраво червоний колір, і лише тоді, коли вони роздратовані чи розлютовані, наприклад, при зустрічі з конкурентом, таким же хамелеоном. У шкірі дорослого хамелеона містяться спеціальні пігменти, які під впливом нервової напруги проступають назовні. Своїм почервонінням, хамелеон немов би попереджає чужинця, щоб той забирався геть, і, таким чином, поводиться абсолютно чесно стосовно свого супротивника.

Поширена думка, начебто від рідини, що виділяється ропухою з численних бородавок, якими усіяна уся її спина, і в людини можуть зявитися бородавки. Однак це не відповідає дійсності. Сьогодні достеменно встановлено, що бородавки викликаються так званим фільтруючим вірусом, причому їх поява багато в чому залежить від стану нервової системи людини. Сумнівна репутація розповсюджувачок бородавок переслідує ропух ще із Середньовіччя. В ті часи у народній уяві ропухи були незмінними супутницями відьом. Так, наприклад, Шекспір у «Макбеті» яскраво описує, як три відьми готують пекельне зілля, причому ропуха йде в киплячий казан першою, як щось найбільш отруйне. Про страшну отруйність ропух заявляли навіть офіційно. В одній із стародавніх наукових книг авторитетно стверджувалося, що ропуха тварина отрутна, жахливо шкідлива, небезпечні її подих і навіть погляд від них людина блідне і спотворюється.

Подібні вигадки виникли, мабуть, через несимпатичну зовнішність і спосіб життя цих істот. Загалом же для людини ропуха не представляє ніякої небезпеки і бородавок не викликає. Це підтверджує хоча б той факт, що в старовину бродячі італійські скрипалі носили ропух у своїх футлярах разом зі скрипками. Перед виступом вони витирали ними руки, щоб ті не потіли під час гри, і ніяких бородавок у них від цього не зявлялося. Взагалі, ропуха винятково охайна і корисна тварина. Недарма знаменитий Альфред Брем казав у свій час: «Ропуха справжнє благословення для місця, де вона оселилася».

У людини здавна склалося почуття відрази і страху перед зміями. Навіть причиною вигнання з раю люди вважають змію. Однак глибоко помилковою є думка, начебто змія шкідлива і її знищення добра справа. Дійсно, змія інколи кусає людину, але робить це тільки у тих випадках, коли її дражнять, турбують чи заподіюють біль. При зустрічі з людиною вона обовязково намагається сховатися стрімко уповзає в укриття. До речі, невірне твердження, нібито змія «жалить» жертву. У змії немає жала. Те, що люди вважають жалом, насправді язик, який зовсім безпечний. Отрута знаходиться у спеціальному мішечку, який розташований у коренях зубів і виділяється під час укусу.

Невірною є й думка про те, що отрутні змії завжди використовують свою отруту захищаючись від ворога. Насправді вона потрібна їм для здобуття їжі. Тому, кусаючи людину, змії іноді отруту не виділяють. Як визначили американські вчені, близько 20 відсотків покусаних отрутними зміями дози отрути не одержали. Щоправда, про те як визначити, чи потрапить черговий покусаний у цю кількість, учені нічого не повідомляють. Що стосується дії зміїної отрути на людину, то тут також існує помилкове уявлення. Висмоктуючи отруту та випльовуючи її, людина не отруїться, навіть якщо у неї в роті буде невеличка ранка, оскільки слина має властивість нейтралізувати отруту. Отруїтися людина може лише тоді, коли отрута безпосередньо попадає в кров, тобто під час укусу.

Не відповідає дійсності старе повіря, нібито скорпіон, оточений кільцем вогню, кінчає життя самогубством (жалить сам себе). Одні скорпіони мають імунітет до власної отрути, інших же можна вбити тільки дуже великою дозою. Насправді скорпіон гине від перегріву, а розмахування отрутною голкою це просто конвульсії перед смертю.

У Середній Азії існує ще одне повіря: якщо ніч застала вас у пустелі і ви змушені заночувати, то, щоб убезпечити свій нічліг від отрутних павуків скорпіонів, тарантулів, каракуртів треба оточити себе мотузкою з овечої вовни. Буцімто середньоазіатським вівцям не страшні отрутні укуси павукоподібних. Вони поїдають усю цю погань, яка від того боїться навіть запаху вовни. Однак це невірно. Отрутні укуси, наприклад, каракурта дуже небезпечні для людини, за звичай смертельні для коня та верблюда. Вівці менш чутливі до них, але все-таки також занедужують. Тому запах вівці зовсім не зупиняє павуків.

Мал. 1.9. Науковий маразм безокий великоокий павук

Помилковим уявленням про павуків часом сприяють навіть вчені. Наприклад, сліпий павук, який живе в деяких печерах гавайського острова Кауаї, точною науковою мовою зветься безоким великооким павуком. Річ у тім, що за всіма ознаками він належить до сімейства великооких павуків, але оселився в печерах і, як це часто буває, втратив очі, а назва так і залишилася незмінною.

Павуки-фаланги зовсім не отрутні, як багато хто вважає. Великі екземпляри своїми щелепами можуть поранити шкіру людини. Звідси шматочки їжі, що залишаються на щелепах, можуть потрапити у ранку і викликати запалення, але не більше того. У фаланги немає витягнутих уперед вигнутих клішень (як, наприклад, у скорпіона). Фаланги, а точніше сольпуги,  один із різновидів павукоподібних тварин. Це нічні хижаки, мешканці пустель і сухих степів, у більшості своїй досить великі і рухливі. Відомо близько 600 видів фаланг. До речі, наукова назва цих павуків сольпуги означає «ті, що уникають сонця». «Фаланга» слово грецьке і у стародавні часи мало кілька значень. Основне довгастий шматок чого-небудь, звідси і всі інші значення: чи то суглоби (фаланги) пальців рук і ніг, чи бойова фаланга щільно зімкнутий стрій воїнів важкоозброєної піхоти, чи, нарешті, павук, названий так за довгі суглобисті ноги. Цікаво, що Аристотель фалангою іменує і павука, якого називають так сьогодні, і павука-тарантула, і павука-косарика.

Традиційно вважається, що взаємини мух з павуками досить повно описуються знайомими з дитинства рядками Корнія Чуковського з казки про Муху-Цокотуху (подаємо у перекладі Марії Пригари):

Проте це не цілком відповідає дійсності. У деяких випадках ці комахи можуть прекрасно уживатися одна з одною. Так, наприклад, спостереження, проведені в джунглях Панами, показали, що на деяких великих павуках живуть маленькі мушки. За звичай вони сидять на спині павука, а коли той піймає чергову жертву і впорсне у неї травні секрети, що розріджують її тканини, мушки переповзають на пійману тварину і починають її смоктати. Щоправда, яку користь одержують самі павуки від такого союзу, не зовсім зрозуміло. Можливо мухи обчищають «зуби» павука від залишків їжі.

Наприкінці 70-х років минулого століття у США та деяких інших західних країнах зявилися електронні генератори ультразвуку, які нібито відлякують комарів. Стверджувалося, що кишеньковий прилад випромінює нечутний для людини звук частотою 2122 кілогерців, який, мовляв, мав тримати кровожерів на відстані не менше двох з половиною метрів. Теоретичні обґрунтування наводилися різні: за одним твердженням такий звук властивий кажанам, ворогам комарів, і тому відлякує їх, за іншим прилад імітує «спів» комара-самця, а оскільки кусаються тільки запліднені самки, вони уникають непотрібного їм шлюбного союзу.

Однак проведені Американським управлінням з охорони навколишнього середовища випробування 13 різних моделей генераторів, які випускалися у США та інших країнах виявили, що електронна зброя виявилася зовсім марною. Очевидно, службовці управління, які випробували прилади, немилосердно були покусані комарами, тому що управління вдалося до самих рішучих заходів для заборони продажу та імпорту антикомариних генераторів у США. Так луснув черговий «науковий» міф. Проте американці могло б заощадити значні кошти і час, витрачений на іспити, якби ознайомилися зі статтею, надрукованою ще у 1974 році в журналі «Медична паразитологія», який друкувався у СРСР. У ньому, між іншим, повідомлялося про негативні результати досліджень по використанню можливостей ультразвуку для боротьби з комарами.

Поширена також думка, що якщо до вас присмоктався комар, то краще дати йому закінчити трапезу, ніж прибити на місці, оскільки від хоботка, що залишиться в шкірі, здується пухир. Однак це невірно. Пухир здувається від того, що комар заносить своїм хоботком мікроорганізми, які спричиняють зараження. Чи залишається при цьому сам хоботок у шкірі, чи ні не має значення. Тому, якщо комар починає ссати вашу кров, то перше спонукання прибити кривдника на місці є єдино правильним.