Антологія помилок та хибних думок - Володимир Селезньов 7 стр.

Не зовсім справедливе й іменування їх «пустельниками». Насправді раки-пустельники можуть бути досить таки товариськими. Наприклад, деякі з них носять на раковині для додаткового захисту пекучу актинію. Сама актинія при цьому харчується шматочками, що перепадають з «хазяйського столу». Є навіть пустельники, що вважають раковину непотрібною, саджають актинію прямо на спину і сміливо розгулюють по морському дну.

Не відповідає дійсності поширена думка, начебто молюски не мають зубів. Насправді багато молюсків користаються оригінальним механізмом для захоплення і здрібнювання їжі так званою радулою. Це еластична рогова стрічка з поперечними рядами зубів на зразок напилка. Ці зуби виглядають у різних молюсків по-різному. Мязи рухають радулу вперед-назад і зуби труть їжу, відриваючи від неї шматочки. При цьому самі зуби поступово зношуються, випадають, особливо на передньому краї радули, а на задньому виростають і рухаються вперед нові.

Помиляється той, хто вважає начебто червяк маленька незначна істота. В Австралії, наприклад, живе червяк довжиною приблизно 3,6 метри, здатний видавати звук, схожий на дзюркіт води при зливі з ванни. Це так званий гігантський дзюркотливий червяк Гіпсленда. Австралійці дуже шанують свою «королеву червяків» і щорічно влаштовують на її честь справжні фестивалі. А уряд навіть виділив кошти для збереження цього унікального створіння.

А от добре відомий морякам корабельний хробак насправді не хробак. Це так званий морський свердлувальний молюск тередо. Зовні він дійсно схожий на хробака: подовжене тіло, на передньому кінці якого збереглися дві стулки раковини. Зрушуючи і розсовуючи ці стулки, тередо свердлить деревину, занурену в море,  днище судна, палі, обшивку пристані. Раковина покрита дрібними гострими зубчиками, які і точать дерево. Тирса, що створюється під час свердління, йде на корм тварині.

Червячки, яких можна побачити у грибах, фруктах і овочах, насправді не є червяками. У грибах це здебільшого личинки грибних комариків, а також деяких жучків, у фруктах переважно гусениці плодожерок.

Згідно з досить поширеним уявленням, гусениці малорухомі і харчуються винятково листям та плодами рослин. Однак це невірно. Насправді гусениці не гидують і мясними стравами. Так, наприклад, на Гавайських островах живуть зо два десятки видів метеликів-пядунів, чиї гусениці ловлять мух та інших дрібних комах. Хижа гусениця має в довжину два-три сантиметри, її кінцівки озброєні гострими пазурами. Бачить гусениця погано і під час ловів жертви покладається в основному на дотик. Варто необережній мусі торкнутися однієї з численних щетинок, які усівають тіло гусениці, як хижачка робить блискавичний випад і схоплює здобич. Цей кидок триває одну дванадцяту частку секунди. А метелики, як їм і належить, харчуються нектаром квітів.

Невірно, начебто у всіх тварин кров тільки червоного кольору. Кров низки тварин, що знаходяться на нижчих щаблях еволюції (павуки, скорпіони, краби, молюски, головоногі) має блакитний колір. Вчені інституту зоології Мюнхенського університету (Німеччина) визначили структуру гемоцианіну речовини, яка на відміну від гемоглобіну має у своєму складі не залізо, а мідь і додає крові блакитного кольору. Гемоцианін, так само як і гемоглобін звичайної червоної крові, виконує функції переносу кисню з легень до тканин. Але, на відміну від гемоглобіну, що поєднує чотири підодиниці, кожна з яких може звязувати і вивільняти один атом кисню, у гемоцианіні мається аж 24 підодиниці, які при цьому у чотири рази крупніші за підодиниці гемоглобіну. Дослідники вважають, що молекула гемоцианіну є ідеальним переносником кисню. У павуків немає вен і артерій, тому кров омиває усі тканини, а гемоцианін забезпечує при цьому точну регуляцію, і необхідна кількість кисню надходить у потрібне місце. Функція гемоцианіну відповідає також температурному режиму павука, який визначається температурою навколишнього середовища.

Розділ 2. У світі рослин

Знаменитий сибірський кедр насправді не кедр, а сосна. Справжній кедр теплолюбний і живе на півдні, за звичай, у горах. Усього у світі відомо три види кедрів: кедр ліванський, який росте у Лівані, Сирії, Малій Азії (це його зображено на державному прапорі Лівану); кедр гімалайський, що зростає в західних Гімалаях, і кедр атласький мешканець північно-західної Африки, який росте у горах Атласу.

Мал. 2.1. Справжній ліванський кедр і «кедр» сибірський

А от рослина, що не боїться суворих сибірських морозів і облюбувала собі великі простори Сибіру і Далекого Сходу,  це сосна. Невідомо, хто і коли вперше назвав сибірську сосну кедром, але назва прижилася. Крім сибірської сосни кедрами також неправильно називають ще далекосхідну корейську сосну, європейську кедрову сосну і кедровий стланик. Утім, і в наших краях можна зустріти справжній кедр. Кедр гімалайський, наприклад, не така вже і рідкість у багатьох курортних містах Чорноморського узбережжя Криму.

Коли хочуть підкреслити струнку чоловічу статуру за звичай кажуть: «Стрункий, як кипарис». Однак насправді назва цього вічнозеленого красеня має жіноче походження. Як говорить давня легенда, давним-давно на березі моря жила красуня на ймення Кипариса. Одного разу покохала вона прекрасного юнака і вирішили молоді люди одружитися. Але були вони бідні, тому в пошуках щастя юнак відправився в далеке плавання. Довго чекала свого нареченого Кипариса, щодня виходила вона на високий берег і дивилася, чи не зявиться в морській далечіні корабель. Коли ж, нарешті, зрозуміла дівчина, що не дочекається коханого, здійняла вона у розпачі руки до неба та й залишилася отак стояти, перетворившись у струнке дерево.

Кипарис відомий в багатьох країнах Середземноморя, в Індії і Середній Азії з незапамятних часів. Його красою захоплювалися багато поетів, письменників та художників. До речі, за формою кипариси можуть бути не тільки стрункими, але і найрізноманітнішими карликовими, плакучими, сріблястими, хвойними. Одним з численних різновидів кипариса є яловець, який на відміну від своїх південних родичів морозостійкий, тому зустрічається й у наших широтах.

Всім нам з раннього дитинства начебто б відомий пролісок. Але запитайте кого-небудь, що це таке і одержите самі різні відповіді. Й усі вони здебільшого будуть вірними, тому що проліском називають не одну, як багато хто думає, а одразу декілька лісових весняних квіток. Енциклопедичний словник пояснює, що пролісок це « рід багаторічних трав сімейства амарилісових». І далі: «проліском називають також анемону і ряд інших трав, що цвітуть навесні». Більш визначене тлумачення слова «пролісок» дає Володимир Даль: «досить загальна назва рослин, які цвітуть одразу ж по сході снігу» У середній смузі Росії пролісками називають медунку, чубарку, вітрогонку лютичну і гусячу цибулю жовту. І все-таки існує й справжній пролісок. Це три синіх або білих, розкинутих у сторони пелюстка на тоненькій стеблинці. Щоправда, у середній смузі він не зустрічається і любуватися ним можуть лише жителі більш південних широт Росії і, безумовно, України.

А от назва пролісок зовсім не повязана зі словом «ліс». Спочатку квітка звалася «пролізок» від дієслова «лізти». Його листочок, згорнутий у трубочку, пролазить не тільки крізь товщу торішнього листя, але й крізь сніжну кірку. Помилковою є і думка, начебто проліски є першими весняними квітами. За звичай першими на пагорбах, південних схилах ярів, витягнувши шийки убік сонця, по сусідству з холодними брилами сірого злежалого снігу зявляються квіточки матері-й-мачухи. Але саме їх, перших, ніхто не називає ні пролізками, ні пролісками.

Також помилково ми називаємо мімозою рослину, яка насправді є австралійською акацією. Колись її завезли на Чорноморське узбережжя як декоративну рослину. Там вона добре прижилася і навіть здичавіла. Це вона австралійська акація цвіте у лютому-березні на узбережжі Чорного моря жовтими пухнатими кульками, які виглядають такими ніжними і беззахисними на тлі нашого лютневого снігу.

Мал. 2.2. Так виглядає справжня мімоза

А справжня мімоза росте в Бразилії, у нас її розводять лише в оранжереях. Це про неї розповідають, що вночі вона складає свої листочки (вони дуже схожі на листя акації, тільки дрібніші) і опускає їх. Так само мімоза складає свої листочки і начебто завмирає, якщо її вдарити, або хоча б доторкнутися до неї. Звідси пішов відомий вислів «соромязлива, як мімоза».

Невірно, начебто всі рослини цвітуть навесні. Дійсно, дерева розцвітають найчастіше весною. Проте, наприклад, лугові трави цвітуть за звичай влітку. З липня і до пізньої осені можуть цвісти всілякі буряни, наприклад, полинь, лобода. А цвітіння амброзії, пилок якої є причиною алергійних захворювань, триває з кінця липня і аж до самих заморозків.