Так, так, сусідонько. Вчора була в крамниці, хотіла марлі на завіски купити, а продавщиця мені: «Дід Левко всюсіньку закупив, збирається помирати і хоче, щоб марля була у два слої».
І хустини за ним не докупишся: збирається гробарям не які-небудь простенькі хусточки, а все шерстяні та шовкові
Онука Оксана порядкує в Левковій хаті, жовтою глиною мастить долівку, підводить охрою під стінами, трусить татарським зіллям і луговою мятою, протирає цілий іконостас фотографій господа готується до приїзду гостей.
А дід Левко покашлює на подвірї не дає спокою ядуха. Він щойно закінчив збивати труну. Вона готова і цілісінька лежить перед ним і вабить у своє сосново-кленово-вербове лоно. Дід повертає її на всі боки, ще і ще забиває цвяхи, щоб бува не розскочилася там, на тому невідомому підземному світі. Дід веселий і задоволений: нарешті він домігся свого, труна ніби вже є, жаль, поки що дощок не вистачає на віко. Лізе він на горище, тягне звідти добрий оберемок пахучого сіна і мостить його в труні.
Бач, киває Горпина до Оксани, боїться твій дідок боки намяти на тому світі.
Дід підбиває сіно, потім потихеньку, щоб не розломити труну, влягається в неї. Босими ногами пробує дістати краю, але все вийшло дуже зручно труна в міру задовга, в міру заширока: майстер знав замовника, і все вийшло дуже справно, тільки сіно коле в голову.
Дід схопився, побіг до хати, стягнув з тапчана квітчасте рядно, маленьку подушку. Розстелив, підтушковуючи з боків, розправив у ногах, поклав під голову подушку і аж тепер улігся.
Коли це рипнула хвіртка у двір з пакунком під пахвою чалапає бригадир Оксентій. Левка ніби водою знесло з домовини. Він хутенько стягнув квітчасте рядно і застелив зверху домовину вийшло так, ніби це стоять собі звичайнісінькі ночви і господар не дуже хоче виставляти свої злидні, вкинуті туди для прання, перед такими поважними людьми, як-от Оксентій.
Доброго вам здоровячка, Левку!
І вам того, Оксентію.
Оце баба передала вам ринку ковбаси. Ви вже вибачте, що ми не зразу боржок віддали.
А хіба ви брали у нас ковбасу? Оксентію, щось ви плутаєте.
Старий та забудькуватий ви, діду, стали. Вже не в памяті, як самі навіть односили до моєї господи, бо я такий був пяний, що не міг і на ногах стояти.
Дід Левко отетеріло дивиться і на замотану білою хустиною ринку його ж таки виробу, і на кривого Оксентія.
Оксано, було таке чи ні?
Оксентій підморгує до Оксани не підведи, мовляв, скажи, що було, адже ти памятаєш, чого викручуватись.
А Левко постарався подалі відвести Оксентія від непоміченої труни
Рипнула хвіртка і першим вийшов Оксентій.
Він тримав біля грудей двома руками новенькі горщики, він незмінно дмухав у них, а з них викочувався приємний для Оксентія гул. За бригадиром, піднімаючи через перекладину спочатку одне колесо, потім друге, викотив возика, оббитого по краях дошками, в них упиралися горщики, глечики, миски й інше гончарське начиння сам дід Левко.
І Левко підїжджав від хати до хати, був хто вдома діставав горшки, нікого не було горшки ставилися на призьбу, на хатній поріг або ж просто чіплялися, як і в давнину, на кілки плоту. За дідом бігали діти і лозинами видзвонювали в глиняні дзвони.
Не інакше, здурів Левко, згідливо кивали біля криниці дві баби, пробуючи із новеньких, тільки що одержаних від діда ринок, свіжу джерельну воду.
В останній обхід пішов.
Кажуть, навіть круг гончарний нахвалявся побити перед смертю.
Ви подумайте тільки!
Не може вибачити селу образи, памятаєш, Мотре?
Ще б не памятати
І ось дві такі ж баби, одягнуті по-зимовому, біжать з горшками, повними тліючих вугликів, від хати до хати, потім щезають у сінях.
А зимовий морозний вечір наповнюється скрипом полозів. Двоє втомлених чоловіків, зарослих рудою щетиною, у великих чоботях, у замурзаних шапках-вушанках тягнуть невеликі сани. На них загорнута в кожух, накрита рядном лежить жінка вона тяжко дихає, сходить парою, китиці хустини давно вже стали бурульками.
Коли на вибоїнах вона зойкує, мужчини боязко озираються і цитькають на неї людська упряжка іде садами, ярами, городами, віддалік від пробитої дороги.
Мужчини вже було направилися до приземкуватої довгої клуні з осілим верхом, проминувши чорні зрізи соняшників, як раптом з відкритих дверей вийшли два поліцаї. Вони вели попідруки дівчину, що відбивалася від них.
Мужчини вже було направилися до приземкуватої довгої клуні з осілим верхом, проминувши чорні зрізи соняшників, як раптом з відкритих дверей вийшли два поліцаї. Вони вели попідруки дівчину, що відбивалася від них.
Кінчай, попалась, умовляв її високий красивий поліцай.
Приїдеш з Німеччини ото будеш фрау! Пяний веснянкуватий тлустяк з підбитим оком нахабно лапає спійману.
Мужчини, які везуть сани, залягли в яру, один із них рукавицею затулив рот жінці, що стогнала, рипіли ялові чоботи служителів рейху, покірно йшла, зневірившись у всьому, Оксана.
А позаду за ними пленталась Маройка, її мати, в одному сірому зношеному піджачку, несучи під рукою бутель самогону, і протягувала повну склянку вслід за дочкою, і кляла її на чому світ стоїть.
А щоб ти грілась і не зігрілась! Казала тобі, сиди в шопі, танцюй, як холодно, не лізь у хату, шмаркачка! Вони тебе зігріють, вони тебе зігріють! Випийте, хлопчики, випийте, спасібоньки, що забрали її, спасибі, Грицьку, спасибі, Мусій! Спасибі, однокласнички
Чи стогнала, чи то сміялась, випивала одним духом склянку за склянкою, і рипіли на морозі ялові чоботи односельців-поліцаїв, і билася в руках, чіпких і невблаганних, молода «фройляйн». І знову на ходу випивала Маройка, але тільки вже з бутля, яким так і не відкупилась
Левко стояв за грушею і чекав сани.
Нарешті двоє мужчин зняли шапки пара повалила від розіпрілих голів. Жінка з покусаними губами і руками перестала стогнати, тільки беззвучно задихалась. Параска вискочила з хати і, оглянувшись по боках, кивнула Левкові й двом пришельцям сани залишились порожніми.
Невчасно, Сидоре, сьогодні облава в Німеччину гонять! брався за голову Левко, радився з сином і другим партизаном, тихим і веселим.
Просто з лісу в Берлін попадем, віджартувався той
Параска розігрівала казанки, лила воду в миску. Малого Івася загнала на піч, щоб той не дивився на породіллю.
Жінка кричала ще надривніше, коли її винесли в комору від хати до хати рухався поліцайський обхід, рипіли чоботи на морозі
За столом на дванадцяти стільцях сиділи поліцаї на чолі зі старостою. Гладкий, розчервонілий, він термосив своїх пяних колег і підіймав тост за Левка.
За господаря пємо! За господаря!
Товстий Мусій з підбитим оком реготав.
А я знаю, чого він добрий! А я знаю! Він добрий, а синочки його де? Де його знаменита дюжина? Де твої братики? тягнув за вухо Івася, який сидів у кутку.
Параска ставила на стіл картоплю в лушпайках, огірки, помідори, різала холодне сало, і раптом із комори пролунав несамовитий крик кричала породілля.
Параска схопилася за голову. Поліцаї притихли, перезирались. І тут Левко встав, обнімаючи старосту, і заспівав так, як він не співав ніколи в житті. За ним голос за голосом почали підтягувати сільські хлопці, яким зручніше було співати, ніж полювати за дівчатами і відправляти їх у Німеччину. Вони були пяні, махали тяжкими головами, як коні в полудень, знову і знову наливали собі гіркої буряківки. Параска бігала туди-сюди, носила вологі гарячі ганчірки, казанки з водою, усміхалася старості в одній кімнаті, приймала роди в другій. Левко співав як божевільний, пяний Мусій стріляв по миснику, розбиваючи вщент одну за одною всі миски, тарілки, куманці, баранчики. Біля дверей у коморі стояв Сидір зі своїм товаришем, вони тримали німецькі автомати напоготові й не дихали.
А батько тим часом у божевільній агонії кричав, співав, бив свої ж горшки, крутив свій порожній гончарний круг і цей гул, ці крики приглушували крики породіллі і перший різкий і тоненький, як соломинка, крик народженої дитини
Прибігли за ним, і страшна звістка врятувала становище. Він одягнув куфайку, поставив відро на сани, щойно привезені з лісу, поклав гаки і, не усвідомлюючи, що робить, напівпяний, напівхворий, потягнувся до криниці. Там уже стояли староста, поліцаї, люди, що збіглися. Сусіди перед ним розступилися, як перед катом. Левко привязався до ланцюга, два поліцаї крутили корбу, ліхтар він тримав в одній руці, а другою рукою відштовхувався від льодяного наросту деревяного зрубу криниці. Левко спускався на дно. Вгорі горіли сині зорі, внизу, в круглому отворі води, освічена ліхтарем, плавала побита, утоплена Оксана чорне волосся гойдалося у воді
Її поклали на сани Левка. Вона зразу ж покрилася крижаною кіркою.
Матір її, Маройку, тримали за руки, але вона продовжувала вклонятися Левкові в пояс: