Пітер впевнено просувається до стійки, весело киває жінці, та вдавано посміхається, не перестаючи наливати. Пітер про щось питає, жінка на знак згоди киває головою так само не приховуючи ненависті, так само пильно озираючи зал. Пітер відчиняє бокові двері, Паша прослизає за ним і опиняється в сусідньому залі. Тут теж стоять столи, теж усе забито військовими, так само гамірно, і голоси зливаються в загрозливе голосіння, проте в кінці залу, під сходами, що ведуть кудись нагору, на другий поверх, є маленький столик, якраз на двох, і Пітер прямує туди, мимохідь вітаючись із бійцем, чорним від диму й алкоголю. Той, не дивлячись, махає рукою Пітеру й щось говорить, і коли Пітер відходить і падає на пластиковий стілець, боєць далі говорить і киває головою, ніби розмовляє з кимось невидимим. Паша присідає поруч із Пітером, звідкись відразу ж береться риба й алкоголь у пластикових стаканчиках. Пітер недбало підхоплює стаканчик і навіть стукає об чийсь інший пластиковий і одноразовий. Одноразове шурхотіння пластику, одноразове переливання алкоголю в горлянку. Пітер бадьоро затримує свій стаканчик у повітрі, потім ледь помітним рухом виливає його вміст під стіл, на камяну холодну підлогу. Після цього дістає з маленької, ледь помітної кишені так само маленьку фляжку, обтягнуту коричневою шкірою, відкручує, наливає собі звідти чогось смачного. Паші, втім, не пропонує Паша хапає губами стаканчик, переливає в себе гірку палючу вологу місцевого розливу, закашлюється, хтось соває йому просто до рота шматок риби, і Паша старанно її пережовує, забиваючи запах паленого алкоголю мертвим запахом риби. Пітер дивиться на все це з чіпкою уважною огидою, причому незрозуміло, що саме цю огиду викликає Паша чи риба. Втім, Пітер швидко бере себе в руки й знову посміхається, і кричить щось у натовп, відповідаючи на чиєсь запитання, і коментує почуте за сусіднім столиком. Надпиває своє та береться за Пашу.
Ви чим займаєтесь? питає.
Паша вагається, якою йому відповідати. Зрештою, відповідає російською.
Я вчитель, говорить коротко.
Ага! сміється Пітер.
Лізе до кишені, дістає одну за одною дві пачки цигарок: нерозпечатану, з дешевими міцними, і почату, з полегшеними, майже без нікотину. Дешеві ховає назад, натомість виймає дві полегшені, одну простягає Паші. Паша відмовляється, Пітер дбайливо ховає зайву сигарету до початої пачки, а ось іншу недбало підхоплює губами, дістає з непомітної кишені новеньку «зіппо», великим пальцем лівої руки вміло відкидає кришку, підпалює, ховає запальничку назад до кишені, затягується. Він так болісно примружується, ловить себе на думці Паша, ніби самосад курить.
І де ваші учні? питає його Пітер, випускаючи дим, від чого голос його звучить хрипко й довірливо.
На канікулах, пояснює Паша.
Пітер охоче киває головою.
Ага, каже, на канікулах. Школу й вигадали заради канікул, говорить. Я на канікули завжди їздив рибалити зі своїм старим.
На річку? уточнює Паша.
На океан, говорить Пітер.
На який океан?
На Тихий.
Паша не знає що відповісти.
Ви куди збирались їхати? питає Пітер, не дочекавшись відповіді.
В місто, Паша нервово совається на стільці. Пітер говорить так привітно, що йому відразу ж починаєш не довіряти.
Ага, знову тішиться Пітер. Справи?
Справи, подумавши, погоджується Паша. Племінник в інтернаті. Забрати хочу. На вихідні.
У вас тут, бачу, щодня вихідні.
Паша думає, що краще на це промовчати.
Мабуть, іншим разом заберу, додає, помовчавши.
Ага, підтримує його Пітер, місяці через два.
Чьо через два? не розуміє його Паша.
Ну, поки нова лінія фронту встановиться, поки пункт пропуску запустять, пояснює Пітер. Що ж ви його раніше не забрали, раз у вас канікули? Ви що новин не читаєте?
Не читаю, чесно зізнається Паша.
І я не читаю, зізнається Пітер. Я їх пишу, додає він, витримавши дещо закоротку паузу й, розсміявшись, випускає навсібіч тютюновий дим.
І шо робити? розгублено запитує Паша. У нього зі здоровям проблеми, боюсь за нього.
Забирайте його тепер, радить йому Пітер, посміхаючись, вони ще кілька днів будуть звідти виходити, показує він на бійців довкола, їм усім зараз буде не до вас. У місті влада міняється. Хто знає, що буде з інтернатом. Новій владі, киває він головою в бік, де на його думку має тепер бути нова влада, не до інтернатів. Будуть чистити місто після ваших.
Не читаю, чесно зізнається Паша.
І я не читаю, зізнається Пітер. Я їх пишу, додає він, витримавши дещо закоротку паузу й, розсміявшись, випускає навсібіч тютюновий дим.
І шо робити? розгублено запитує Паша. У нього зі здоровям проблеми, боюсь за нього.
Забирайте його тепер, радить йому Пітер, посміхаючись, вони ще кілька днів будуть звідти виходити, показує він на бійців довкола, їм усім зараз буде не до вас. У місті влада міняється. Хто знає, що буде з інтернатом. Новій владі, киває він головою в бік, де на його думку має тепер бути нова влада, не до інтернатів. Будуть чистити місто після ваших.
Паші ріже слух оце ось його «після ваших», але він стримується, не заперечує.
Там же стріляють? припускає Паша.
Тим більше, погоджується Пітер. Тим більше. Не хотів би я канікули під артобстрілом провести.
Паша гарячково думає. Не вигадує нічого кращого, як подзвонити старому. Дістає «нокіа», набирає.
І звязок теж, місяці через два буде, коментує Пітер. І то якщо ваша влада постарається, Пітер знову робить наголос на слові ваша. До цього не старалась, додає.
Паша дивиться на екран покриття справді немає. Хоча ще вчора вночі все було в нормі.
Вони спеціально глушать, пояснює Пітер, щоби ваші, показує довкола, не знали, яка ситуація. Ніхто нічого не знає, ніхто нікому не довіряє. Середні віки, додає він і старанно бичкує наполовину докурену сигарету в зробленій із порожньої пивної банки попільничці. Ви не історію викладаєте? прискіпливо дивиться на Пашу.
Ні, відповідає Паша, не історію.
Правильно, хвалить його чомусь Пітер, у вашій країні історію вчити як рибу ловити: ніколи не знаєш, що витягнеш. Хоча мені подобається ця ваша любов до історії, говорить Пітер, дістає нову сигарету, знову клацає «зіппо», знову пускає в стелю дим, правильно-правильно, розбирайтесь, копайтесь, молодці. Що би я вам порадив, продовжує Пітер, відкинувшись на спинку стільця й затиснувши сигарету двома пальцями, і Паша слухає його, аж зауважує, як до зали ввалюється четверо військових, і обличчя в них особливо темні, а рухи важкі й нервові, й очі в них червоні від злості та диму, окидають поглядом приміщення й чітко, безпомилково, відразу вираховують поміж бійців двох цивільних Пашу й Пітера і рушають у їхній бік, невблаганно оминаючи столи. І за столами раптом помічають цей рух, і розмови стихають, усі дивляться вслід цим чотирьом, що сунуть до їхнього столу, всі завмерли й напружились, лише Пітер так захопився розповіддю, що нічого не зауважує, сидить спиною до всіх, розглядає Пашу за пасмами диму й говорить із такими серйозними паузами, ніби сам дослуховується до власного голосу. Я б вам радив обережно поводитися з історією. Історія, знаєте, така штука він замовкає на мить, добираючи в голові щось мудре, і раптом зауважує загальну тишу, і дивиться на Пашу пильно-пильно, і Паша не може зрозуміти, що він від нього хоче, аж тут до нього доходить, що він Пітер дивиться в його окуляри, дивиться й бачить там віддзеркалення тих чотирьох, що нависають у нього за спиною, і на якусь мить паніка пробігає його обличчям, нервово сіпається кутик вуст, і вена на шиї здригається від судомного бажання обернутися, проте Пітер уміло бере себе в руки й затягується, щоправда дещо нервово, але затягується, акуратно випускає в повітря дим і завершує, яку ніхто не має права у вас відібрати!
Хто такі? говорить йому просто в потилицю перший. Паша злякано розглядає його берці з розбитими носаками, з налиплою торішньою травою, так само розбиті наколінники, важкі бокові кишені, наповнені чимось гострим і залізним, акаем, який він тримає на руках, мов немовля, що ніяк не засне, розгрузку з кількома запасними ріжками, ошмаття кольорового скотчу на рукавах, а головне ніж, що стримить зі спеціальної кишені в районі серця, з чорним руківям і глибокими на ньому зарубками. Паша мимоволі починає перераховувати ці зарубки, але боєць повторює:
Хто такі?
Другий і третій стають обабіч, аби перекрити можливі шляхи втечі. Хоча яка втеча? думає Паша у відчаї. Яка втеча? Четвертий визирає першому з-за плеча та дивиться з такою підозрою, що Паша аж здіймає окуляри, нібито щоб їх протерти, а насправді щоб усього цього не бачити. А ось Пітер озирається на голос із безтурботною посмішкою:
Преса, говорить він і запихає руку в глибоку кишеню, очевидно, за посвідченням, і всі четверо вмить напружуються, але Пітер уже виймає руку й простягає їм необхідні папери. Все гаразд, намагається говорити легко й просто, преса. Ось посвідчення.