Жінко, принеси хліба! Ти ж знаєш, я не їм без хліба! Остап Свиридович спересердя кидав ложку в тарілку, і борщ червоними маками розквітав на ще мить тому сніжно-білій скатертині.
Мамо, можна добавки? простягав свою миску Руслан.
Де тобі ту добавку? кидалась на чоловіка Танечка, враз забуваючи про свої недуги. Вже черево таке, що скоро в двері не пролізеш! Як додому повертатимешся?
Не слухай її! Зараз усе буде, Русланчику, відказувала теща, нарізала хліб Остапу Свиридовичу й, ухопивши порожню миску, квапилась на кухню. На брудній плиті часу відшкребти засохлий та пригорілий бруд не було, там постійно щось шкварчало та кипіло стояли чотири каструлі. В найбільшій розміром з баняк для варення булькала зупа, шматочки картоплі раз у раз намагались вистрибнути з киплячої води. На сусідній конфорці варилися макарони білястими слизькими вуграми плавали у щедро здобреній олією воді. На третій стояв чайник свистів-шипів, знімався на мить, щоб розлити кипяток по чашках, і знову вирушав свистіти-шипіти з новою порцією води. На четвертій у чавунному баняку домлівало мясо крупно нарізані шматки свинини з великою кількістю жиру аби ситніше було насичувались ароматами моркви та цибулі.
Катерина витерла піт, що рясними краплями виступив на чолі та носі, й кинула погляд у дзеркало біля дверей. На неї дивилась худа, як тріска, жінка з розпашілим вилицюватим обличчям і масним волоссям, забраним під хустку щоб у страви не сипалося. Жовтий кухонний фартух був поцяткований різномастими плямами, наче ластовинням. Жінка перевела погляд на свої руки і зойкнула під короткими обламаними нігтями застрягли червоні шматочки буряків та іншого куховарського бруду. Катря вхопила ніж і взялася виколупувати бруд з-під нігтів, коли з кімнати залунав невдоволений голос чоловіка:
Жінко, то ти принесеш ту вечерю, чи мені піти якоїсь іншої шукати?
Несу-несу! Катерина кинула марну справу та почала набирати в тарілку макаронів та мяса. В Остапа Свиридовича була важка рука і така ж вдача він любив, щоб усе було вчасно. Не встиг зять вчасно прийти до вечері сидить голодний, бо без нього почнуть, та ще й за стіл не пустять (хіба Катря згодом потай погодує). Не попрасувала дружина сорочку отримала ляпас, щоб добре утовкмачила собі, що чоловік її не якийсь там столяр-муляр мусить на роботу у всьому чистому та випрасуваному щодня приходити.
Ось! поставила на стіл тарілку.
Котра зараз? спитав, наколюючи виделкою стікаючий соком шматок мяса.
Чверть на шосту.
Чверть на шосту то добре. О сьомій футбол! Будемо дивитись!
Тату, в мене серіал! істерично скрикнула Танечка. Від вашого футболу в мене голова болить!
Нічого! Підеш до іншої кімнати!
Та вас і там чути! Тату, мені не можна нервуватися, лікар казав!..
То не нервуйся, хто тобі заважає! статечно порадив батько. Він уже давно не переймався забаганками вічно недужої і плаксивої доньки.
Бабцю, давай побавимось! Артемко вчепився у Катрину спідницю. Блакитні очі єдиного онука дивилися на неї янгольськи-благально.
У що? змилостивилася Катерина.
У лікаря, хірурга! Ти ляжеш на підлогу, у тебе буде зараження крові! А я буду тобі ампутувати ногу! з азартом узявся пояснювати малий. А потім руку! І другу!
Катря отетеріла. І в кого тільки вдався їхній Артемко?
Котра година? знову зарепетувала Софія Онуфріївна.
Чверть на шосту, мамо! обізвалася Катерина.
То вже стільки часу минуло, як ми за стіл сіли, а ти мене навіть не починала годувати! Ото невдячна! Я її народжувала, виховувала, щоб вона мене голодом мордувала! Ах ти ж чортова дочка!..
Насправді Софія Онуфріївна півстоліття тому народжувала Остапа Свиридовича, а Катрі уже понад три десятки років, як доводилася свекрухою (її матірю була мовчазна Дарина Миколаївна), але ніхто в химерній сімейці уже цим не переймався, матерями Катря кликала обох старих.
Зараз принесу, мамо! як завжди, гукнула роздратованій бабусі і глянула на онука, що досі тримався за поділ її спідниці. Побався поки з Рексом, Артемку, тільки не кусайте одне одного, заради Бога! відчепила малого від спідниці і знову на кухню.
Сперлась на стіну, видихнула повітря крізь зціплені зуби. Від постійних криків боліла голова, нестерпно хотілося тиші. Відсунула сині фіранки і відчинила вікно в кухні не було чим дихати. Небо виявилось чорнющим, наче от-от розпочнеться страшна буря.
Так швидко темніє. Дивно, зараз лише чверть на шосту Що ж це з погодою коїться? сказала сама до себе і потягнула носом десь поряд запахло горілим. Ой, лишенько!..
Рідини у макаронах майже не залишилось, вони почали підсмажуватися просто в каструлі. Катря швидко долила туди кипяченої води з каністри.
Та де там ця бісова жінка?!
Мамо, мені щось зле!..
Бабцю, Рекс мене кусає!
Ото виростила дочку, навіть води не принесе!
Катю, та дай уже старій поїсти!
Добавки!
До голосів додався гавкіт і скавчання Рекс таки отримав прочухана за те, що кусав малого Артемка. До цих звуків долучився плач онука і скиглення доньки. В Катерини запаморочилася голова. Перед очима розповзлася чорна пляма. Вона заступила всю кухню і проковтнула жінку. Уже давно Катерині не було так солодко і добре, як у тій густій чорній тиші, але й відтам її дістали голоси.
Жінко!
Мамо!
Бабцю!
Катю!
Вона розплющила очі й побачила, що лежить на підлозі. Нікому з великого сімейства й на думку не спало зазирнути до кухні, аби перевірити, чи не трапилося там чого. А на кухні смерділо паленим борщ википів, мясо згоріло, макарони перетворились на липку білу масу. Жінка кинулася до плити і вимкнула усі конфорки. Визирнула до вітальні, обвела розсаджену за столом родину нестямним поглядом.
Котра година? тільки й спитала у домашніх.
Чверть на шосту! гаркнув Остап Свиридович. Уже давно час вечеряти, а на столі ще нічого немає!
Зараз буде! жінка сполошилася і кинулася до мийки відшкрібати каструлі. Голодну родину слід було нагодувати, і при тому чимскоріше, бо крику буде не оберешся. Як же добре, що скоро всі поснуть. Ще трохи часу, і буде ніч, а там і ранок.
Мій тихий, солодкий ранок з блаженною усмішкою жінка поставила на плиту каструлю з водою й увімкнула першу конфорку. Ще зовсім трохи часу!
Але час родини Старостенків зупинився чверть на шосту вечора, бо о пятій ранку родина ще мирно спала. Саме чверть на шосту постійно показував їм великий настінний годинник, куплений головою родини у годинникаря з передмістя Богданового діда. Годинник зупинив їхнє життя. Ні, численній родині видавалося, що вони все роблять, як завжди, прокидаються о сьомій ранку (чоловіки збиратись на роботу, Катерина готувати їм сніданки), сідають за стіл о восьмій, споживають яєчню, запивають кавою, йдуть на роботу, відпрацьовують належний час, повертаються додому і сідають вечеряти рівно чверть на шосту вечора, як звикли. Насправді Старостенки постійно тільки те й робили, що сідали вечеряти. А їхня Катерина увесь час лише готувала і накривала на стіл. Життя їм пішло по зачарованому колу. Вони застрягли у своєму вечірньому часі чверть на шосту. Хоч великий настінний годинник Богданового діда зупинився вранці, його стрілки, звісно, не показували, день зараз чи вечір просто чверть на шосту.
Час, за котрим продовжували жити бранці годинників.
Розділ VІ
Убивці часу
Цього ранку Богдан прокинувся чверть на шосту (іншого часу годинники просто не показували). Точніше, цього ранку Богдана нахабно розбудили. Спочатку десь нагорі ніби гримнув вибух, затим приїхали пожежні машини з пронизливими сиренами, і вже довелося прокидатися в їхньому будинку щось сталося, усім мешканцям наказали негайно евакуюватися. Навіть «швидка» навідалася одразу дві карети. У чому був, Богдан вискочив на вулицю, і з напівсонним Грубасом на руках (цього кота навіть кінець світу не розбудить) приєднався до купки таких самих переляканих сусідів. Що сталося?
Зясувалося, у їхньому будинку вибухнув балон із газом. На горішньому поверсі, у двокімнатній «хрущівці» Старостенків. Схоже, дружина господаря залишила на ніч увімкненою газову плиту. Хоч, швидше за все, вона її майже не вимикала відколи зупинилися годинники. Ніхто з великої галасливої родини не вижив. Постраждали й кілька сусідніх квартир. Коли ж пожежники разом із міліцією та «швидкими» поїхали з місця пригоди, забравши з собою сім чорних поліетиленових пакетів з трупами, сусіди вирушили на огляд опечатаної «нехорошої» квартири. Собак там не знайшли обидва велетні-псевдосенбернари ніби випарувались із помешкання. Може, хоч вони врятувалися?
Богдан теж пішов на оглядини, завбачливо зоставивши Грубаса вдома. Сусіди голосно обурювались (це ж увесь будинок міг у повітря злетіти!), нишпорили випаленими кімнатами Старостенків, морщили носи від смороду паленого мяса, а Богдан стояв і дивився перед собою на стіну. На обвуглений годинник, змайстрований колись ще його дідом, весь у сажі та кіптяві, як і стіни довкола. Почорнілі стрілки досі показували чверть на шосту. Тільки ніхто вже у цій оселі не сідав вечеряти. Стіл згорів, як і його господарі. Це сталося рівно чверть на шосту. Богдан обережно зняв ще теплий годинник зі стіни і виніс його на вулицю. Закопав неподалік під кущем шипшини, всіяним зморщеними брудно-помаранчевими плодами, що їх добре збирати на запашний зимовий чай. Особливо допомагає від застуди. Вцілілі сусіди мовчки стояли і дивилися, як Богдан закопує у мерзлу землю те, що зосталося від годинника погорільців. Ніби то він Старостенків закопував стояли, як на похороні. Хтось із сусідів позичив йому лопату. Навіть не питаючи, навіщо.