Володимир Кривенко
Одіссея практиканта
Перше відрядження
Частина перша
Господи! Оце щастя, в яке навіть важко повірити! Я в повітрі!!! Я лечу на АН 24 в незнайомий мені Миколаїв у перше в моєму житті відрядження для проходження літньої практики. За те, що мене, студента, кадрові налагоджувальники будуть вчити уму-розуму, мені не тільки будуть платити зарплату, за коштом фірми возити на літаках, та іншому (крім таксі) транспорті, але й годувати за 2.60 в день!..
За якийсь час це стало нормою, а потім вже й не вистачало, і навіть дратувала скупість наших, невідомо ким і коли створених норм, щозахищали наші молоді організми від тотального переїдання Але тоді мені було дуже ніяково одержати стільки грошей тільки за те, щоб мене чомусь навчили Мені платили, аби я тільки вчився Було, колись, й таке
Я прикипів до ілюмінатора до, болі в очах, вдивляючись в вечірній краєвид, що пропливав під крилом літака.
Ну що, студент, підморгуючи Едіку, сказав, повертаючись до мене, Віктор:
Що треба робити після того, як колеса цього геніального витвору людської думки торкнуться землі?
Ну спитати в когось з місцевих як дістатися до того містечка, і де той винзавод, де ми маємо працювати, трохи невпевнено, відчуваючи якийсь підвох, промовив я.
Ти що, алкоголік? Ладен з літака вистрибнути, аби швидше до винного заводу добігти? Але ж він не в Миколаєві, потерпи до Веселинова і далі зі співчуттям:
Що, дуже сушить після вчорашнього?
Якого «вчорашнього»? Ви що, хлопці, я взагалі майже не пю.
Ха! Розсмішив! Корова, і та пє. А щоб студентЕдік! Ти ще не забув наші студентські роки?
О-о-о! То були часи! Едік замріяно примружив очі, згадуючи щось дуже-дуже приємне, а потім, скоса глянувши в мій бік, щоб у мене не виникло сумнівів, удавано спрагло ковтнув, облизавши тонкі губи.
Прилетіли ми до Миколаєва пізно ввечері. Дорогою з аеропорту мої колеги наввипередки розписували принади готельного життя. Хвалились, що за «Українську з перцем» ми не лише отримаєм(о) пречудовий номер, навіть тоді, коли інші, менш досвідчені претенденти, можуть лише помилуватись табличкою «місць немає».
Та за таку нашу «візитку» вдячний адміністратор просто на руках занесе нас до номеруа, та ще й колискову на ніч поспіває
Дійсність виявилась більш суворою, ніж очікувалось. Наше поява в готелі з «Золотим ключиком» у вигляді за «Української з перцем» ажіотажу не викликала. По вестибюлю в повній безнадії з кутка в куток тинялося пара десятків конкурентів з такими ж «ключиками», як наш, з «Київськими тортами», та з якимись загадковими пакунками, але місць все одно ні для кого не було.
По радіо пролунав гімн Радянського Союзу. Диктор побажав всім співгромадянам спокійної ночі і пішов спати. Колеги мої, давно вже втративши самовпевненість, розмірковували: чи все ж почекати обіцяних після другої години ночі розкладушок прямо в вестибюлі, чи якось діставшись до вокзалу, переночувати на лавах залу очікування. Віктор, трохи пом'явшись, сказав:
Взагалі-то в мене є де переночувати, але вести туди всіх вас я не можу, самі розумієте
Едік, збивши непокірну чуприну, теж промовив, якось загадково і трохи з жалем поглянувши на мене:
Так у мене тут теж «номер» у місті є, де міг би притулитись, але теж одномісний
Так ви що, з-за мене отут з тим «Золотим ключиком» стовбичите?
Ага! хором відгукнулись Віктор з Едіком. Прямо, як ті персонажі з мультику» Двое из ларца, одинаковых с лица», подумалось мені.
То відправляйтесь, не муляйте очі, а «Золотий ключик» ми для іншої мети пристосуємо Ну, хоч би, щоб познайомитись
Колеги знову перезирнулись.
Так ми ж, наче, за тебе, студент, відповідаємо, якось нерішуче промовив Віктор.
А я думаю, нам хвилюватися нема чого. Якось з полегшенням сказав Едік. Бачиш, як він зріло, щодо «Золотого ключика» запропонував? Значить в ситуації розбирається, в халепу не вскочить, а ранком зустрінемось, та й поїдемо далі.
Ти, Едік, завжди був егоїстом, радісно і теж з полегшенням сказав Віктор. І до мене:
То що, ми пішли?
О, а ви ще тут? «здивувався» я. Ми ж, наче, вже домовились!
Ну, тоді бувай, на добраніч!
І вам добре виспатись!
Хлопці пішли, а я трохи повештавшись по вестибюлю, вийшов на ґанок готелю. Повз готель проходив наряд міліції, міліціонер і, як тоді було заведено, з два дружинника. Я витяг сигарету з пачки BONDу, яку перед вильотом з великими складностями добув «для представництва», клацнув запальничкою, раз, вдруге, втретє Батькова безвідмовна, ще фронтова, запальничка, але бензин скінчився
Не хоче? Поцікавився міліціонер, підходячи ближче. А от у мене сірники є, а сигарети скінчились
«Нет в мире совершенства», відповів я словами Екзюпері і сумно похитав головою.
То може якось виправимо ситуацію? засміявся міліціонер, простягаючи мені сірники. Я запалив сигарету, випустив клуб диму і простягаючи сірники і пачку дорогоцінного BONDу міліціонеру сказав:
Навряд.
Чому? Запалюючи й собі сигарету спитав міліціонер.
Чому? Та тому, що приїхав я до вас, наладку автоматики на вашому винзаводі робити, а ви мене он як зустрічаєте, маю тепер от тут на сходах ночувати.
А що, місць немає?
А чого б це я тут вночі вештався, якби були? Вже б сьомий сон додивлявся
А ти сам звідки? Запитав міліціонер.
З Києва, відповів я, але тут на те не зважають
Ой, правда? Зрадів міліціонер. і я з Києва, а тут на практиці.
То ти ще й земляк? удавано розгнівано запитав я. Ну, то зроби для земляка добре діло влаштуй на нічліг.
Так я ж зам'явся міліціонер, я ж практикант тільки, і в чужому місті
Ти не практикант, а міліціонер, а міліція, як мене ще в школі вчили «мене береже»! Тим більш, що я земляк, і не байдикувати, а працювати сюди приїхав.
А може його в діжурку? подав голос один з дружинників. Земляк все ж!
В діжурку не можна, похитав головою міліціонер, там начальство час від часу з'являється, влетить так, що потім буде що згадувати От, хіба що в червоному куточку, під Феліксом Тільки там не дуже зручно, тапчан такий жорсткий
А мені, хоч під Карлом, хоч під Фридріхом, аби виспатись, бо весь день на ногах, та ще з цією осоружно-важкою сумкою подумав я, а вголос сказав:
Нема питань, я звичний, ведіть!
Ну, то пішли?
Пішли, от тільки речі заберу.
Таким чином першим готелем в моєму житті став райвідділ міліції міста Миколаєва.
Тапчан, обтягнений чорною шкірою, і справді був не з леб'яжогопуху, особливо бокові качалки Спав я, однак, на диво, «як убитий». Прокинувся десь о пів на восьму. Черговий, що був попереджений про мою присутність «під Феліксом», привітався і ввічливо поцікавився:
Ну, як тобі спалось у нас?
Дякую, пречудово! Вік би у вас ночував!..
О-о-о, не треба так казати, засміявся черговий, бо ще збудеться
Пригостивши чергового на прощання BONDом, я вийшов в ранковий Миколаїв і досить бадьоро потяг свою сумку до готелю. На моє здивування, Едік вже чекав на мене.
Де ти був? На вокзалі ночував?
Ні, в міліції
Та ти що? аж зблід Едік.
Що накоїв? Що нам тепер на фірмі скажуть? Почав бідкатись він. Тобі що, а нам прогресивки тепер, як своїх вух весь квартал не бачити!.. То що сталося? Може ще якось викрутимося?
Та ви вже й так викрутились; кинули мене напризволяще, а самі у своїх подружок під боками вигрівались
Вигрівались? аж підскочив Едік. То, може, Віктор і досі вигрівається, а я всю ніч отут на асфальті вигрівався, бо там зірвалося, а з вокзалу поперли, бо там, бач, тільки з квитками можна ночувати Я, оце думав, дочекаюсь тебе, та й поїдемо самі, а Віктор, як вигріється, то хай наздоганяє А тут, виявляється ще з міліцією треба домовлятися То що ти встиг скоїти?
Та не переживай ти за ваші вуха, побачите ви їх, підморгнув я Едіку.
Які ще вуха? не зрозумів Єдік.
Ну, прогресивки ваші, хоч, як по-чесному, то слід було б їх у вас таки відібрати. А в міліції я у друзів-земляків гостював, ще запрошували Едік недовірливо похитав головою.
Не брешеш?
Отакої! Йди, спитай, тут недалечко.
Ти дивись, який ти, студент, і в міліції вже корешів встиг завести! Добре, якщо не брешеш. Ну, ходімо.
А Віктор? Може почекаємо ще трохи?
Та пішов він Хай тішиться-вигрівається, не маленький, наздожене!
То ми на автовокзал?
Нащо? В тебе зайві гроші? Вчись, студент, може, колись, з тебе люди будуть Зараз ми доберемось до траси, а там автостопом до Веселинова на шару.
То чи варто, не більш карбованця зекономимо.
А ти хіба не чув, що копійка до копійки копа вимальовується. Ти знаєш скільки нам за цей місяць по Миколаївщині наколесити доведеться? Веселиново, Вознесенське, Першотравневе, Арбузинка, Баратовка і знову Миколаїв. Це ж за 250300 км. набіжить. Добре, якщо ще туди-сюди кататись не доведеться, якщо щось з ладу вийде
Так нам же всі ці переїзди-перельоти вже наперед оплатили, розгубився я.