Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки - Лідія Гулько

Лідія Гулько

Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки

Передмова від автора

Більшість робіт, зібраних у одну книжку, написані в 20072016 роках. Вони заслухані членами Науково-методичної ради Музею книги і друкарства України ірекомендовані для читання перед аудиторією та публікації. У свою чергу ці роботи є результатом і продовження виставок, у організації та створенні яких я брала участь. Зокрема, з історії букваря, ювілейних дат Остромирової Євангелії, «Слова о полку Ігоревім». Мною підготовлено два Каталоги, а саме: видань та ілюстрацій творів Лесі Українки і Василя Симоненка, що зберігаються у фондах МКДУ, з передмовами до них. Я досліджувала історію створення першої друкарні на Півдні, в Миколаєві, та її продукцію. Додам ще проведення екскурсій експозицією Музею та читання лекцій у школах і бібліотеках (близько тисячі), виступи на конференціях і наукових семінарах, публікації в наукових журналах та ЗМІ. У видавництві Ірини Гудим (Миколаїв) побачили світ мої науково-популярні книжки: «Миколаївська гражданська друкарня» (2014) і «Таємничі знаки, або Біля витоків української писемності» (2015).

У цьому збірнику також дослідження робіт художників, що працювали й працюють над ілюструванням та оформленням книги.

Поважний вік і стан здоровя схилили мене до думки зібрати творчий доробок і разом опублікувати. Ділюся знаннями з просвітницькою метою.

Приємного читання.

Лекції

Як створювалася книга у минулому?

І. Вступ.

ІІ. 1. Створення книги:

 у стародавні й античні часи. Виготовлення деревяних і глиняних табличок, папірусу;

 аборигенами Америки;

 у часи Середньовіччя. Виготовлення пергамену;

 у часи Відродження. Мистецтво оправи книги. Виготовлення паперу;

 інструменти для писання та фарби.

2. Давня українська книга:

 до прийняття християнства;

 у Х ст.  першій пол. ХVІ ст.;

 з другої пол. ХVІ ст. до кінця ХVІІІ ст.

3. Типи кириличного письма.

4. Оздоблення давньої української книги.

5. Вплив рукописної книги на друковану.

ІІІ. Висновок.

Література.

У центрі нашої уваги перебуватиме книга витвір людського генія і копіткої праці. Походження слова «книга» остаточно не встановлене. Можливо, його корені в співзвучному слові старокитайської мови, що в перекладі означає «сувій, згорток». У європейських і передньоазійських мовах термін «слово» має три значення: предмет, твір і частина твору. Але, зазвичай, слово «книга» тлумачать, виходячи зі сьогоднішніх реалій. А це зшиті в блок аркуші паперу та взяті в картонну чи мяку обкладинку, красиво ілюстровану.

Книга пройшла шлях довжиною в сотні й тисячі років розвитку і врешті-решт набрали звичного для нас вигляду. Найдавніші книги мають вигляд наскальних малюнків, написів на стінах гробниць, храмів чи посуді. Пізніше творилися книги у вигляді глиняних табличок, папірусних сувоїв, написів на пальмових листках і бересті. Усі вони є живими книгами, в яких віддзеркалена історія людства, його досвід, заповіт прийдешнім поколінням.

Вже стародавні люди цікавилися навколишнім світом і мали потребу зафіксувати думку.

Писемність, однак, виникла на етапі розвитку людства, коли продуктивні сили і суспільні відносини досягли досить високого рівня. Він же, за висловом Ф. Енгельса, почався в добу плавлення залізної руди і перейшов у добу цивілізації. У результаті було винайдене буквене письма. Отже, письмо зявляється в період формування держави. Щоб зрозуміти і вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знати історію народу, який її створив. Ось чому, досліджуючи книгу, створену в минулому, вдаватимемося до історичних фактів та подій.

У стародавні та античні часи для писання використовували дерево, глину, камінь (пісковик, туф, а з часів Августа мармур). Писали на дубових, самшитових, липових дошках, які попередньо відбілювали гіпсом. На камінних брилах висікали урочисті надписи, епітафії, тексти, присвячені визначній історичній особі.

Письмовим матеріалом служив і метал. Щодо використання бронзи, то читаємо в одному джерелі: «Тит Ливий указывает, что договор, заключенный консулом Спурием Кассием в 493 г. до н. э. был зафиксован на бронзовой колонне, а Дионисий Галикарнасский упоминает о бронзовой стеле в храме Дианы на авентине с записью договора царя Сервия Тулия, заключенного с латинскими городами. «Законы двенадцати таблиц» были выгравированы на бронзовых досках.

В древнем Риме ветеранам войска за 25-летнюю службу выдавались две бронзовые таблички как свидетельство их заслуг перед государством». [6, 10].

До нас дійшли стародавні дощечки, облиті воском, із написами. Їх називали вощеними або восковими і широко використовували для ведення записів, підрахунків, переписки.

Як виготовляли дощечки для писання? Задля цього на дощечці розміром 12 см на 14 см або 9 см на 11 см, відступаючи від краю 12 см, робили заглиблення до 1 см, яке заповнювали воском.

Грамотні люди носили книжечку з двох дощечок (диптих), або трьох (триптих), навіть більше. Для зручності кожну деревяну табличку збоку просвердлювали, пропускаючи крізь отвори шнурок. При цьому таблички складали одна з одною воском усередину.

Овідій в «Любовних елегіях» зобразив горе юнака, до якого повернулися таблички, які він надіслав своїй коханій:

У музеях на античних вазах маємо можливість споглядати зображення школярів, у руках яких таблички. Оригінальні воскові таблички, що датуються І ІІ ст., знайдені в кінці ХVIII ст. в містечку Верешпатак (сучасна Румунія), де раніше перебувала 11 римська колонія, інші в Помпеях (поблизу Неаполя), містечку, що постраждало під час виверження Везувію. На цих табличках відбиті тексти торгових угод, орендних договорів, підрахунків. [6, 10]

Кращий матеріал для письма порівняно з дощечками, звичайно, папірус. Його виготовляли в Єгипті ще в IV тис. до н. е. з рослини, зарослі якої вкривали дельту Нілу. Про це відомо з творів Теофраста і пізніше Плінія Старшого. Вони залишили докладний опис як самої рослини папірус, так і процесу виготовлення з нього матеріалу для письма, названого теж папірусом.

Виявляється, тригранне стебло папірусу розрізали вздовж, а потім кожну частину розчіплювали на окремі смуги. При цьому внутрішню частину стебла, як більш еластичну, розрізали тонкими смугами, а ті, що біля країв, ширшими. Нарізані смуги сортирували відповідно до їхньої якості та довжини. Їх розкладали одна біля одної на столі з похилою поверхнею. Зверху клали другий шар смуг, розміщуючи їх впоперек, і мочили нільською глинистою водою. Для того, щоб із волокон виділився клейкий сік, смуги пресували. У такий спосіб отримували аркуш довжиною в стебло папірусу, а шириною від 10 до 40 см. Щоб отримати довгу папірусну доріжку, аркуші послідовно зєднували. Довжина деяких доріжок сягала понад 20 метрів.

Аркуші сушили на сонці, потім обробляли спеціальним клеєм, який отримували з хліба шляхом нагрівання у воді. Суміш наносили на аркуші тільки наступного дня. Оброблений папірус не ламався. Його старанно полірували мушлями або слоновою кісткою. Підготовлений для писання матеріал розлініювали впоперек, щоб рівними виходили стовпці. Писали лише з одного боку. Папірус, заповнений текстом, називали томом, що в перекладі означало «частина». Для зручного користування до тому з двох боків кріпили валики з дерева, рогу чи кістки. До кінця валика вішали табличку з іменем автора та назвою тексту. На кожен сувій одягали футляр зі шкіри або тканини, який називали тогою. Сувої зберігали в спеціальних ящиках (scrinium), а в бібліотеках на стелажах (armarium). Люди зі статками в будинках тримали для цих цілей красиві сундуки з кедрового або кипарисового дерева.

Перший аркуш сувою називався протокол, а останній есхатокол. Бувало, з папірусу виготовляли книгу сучасного нам вигляду. З цією метою з аркушів формували стопу, яку скріплювали за зразком воскових табличок.

Незважаючи на те, що папірус крихкий, ламкий матеріал, до нас дійшло немало папірусних сувоїв та окремих аркушів і стоп. Вони виявлені здебільшого в Єгипті й Тунісі, тобто в країнах із сухим кліматом. Час виготовлення більшості сувоїв це І, ІІ ст. н. е.

У ІІ тис. до н. е. на зміну папірусу прийшов пергамен, міцніший матеріал. За переказами, між Єгиптом і Пергамом тривало економічне і культурне змагання. Коли у Пергамі планувалось створити велику бібліотеку, то цар Єгипту Птоломей V (ІІ ст. до н. е.) заборонив поставляти туди папірус. Пергамці знайшли вихід: вони удосконалили метод оброблення шкури молодої тварини.

Такі біло-жовті аркуші дуже тривкі, до того ж на них писали з двох боків. Їх назвали пергаменом. Але римляни оброблену шкуру для письма називали «мембраною». Ще б пак! Добре вичинена, вона була міцною і еластичною, легко згиналася.