395 року християнська церква розділилася на римсько-католицьку, очолювану Ватиканом, та греко-православну з центром у Візантії. Мовою першої було обрано латиницю, другої грецьку мову і грецьке письмо. Розкол вплинув на розвиток писемності серед східних словян. На початку Х ст. чорноризець Храбр, болгарський історик словенської писемності, у «Сказаннях про письмена словенські» розказує про два етапи у розвитку словянського письма. На першому словяни-язичники ворожили і читали за допомогою рисок та зарубок. На другому словяни, які прийняли хрещення, писали римськими і грецькими письменами. Друге письмо було «без оустроения», не відповідало словянській вимові. Тривало так доти, поки» людинолюбець Бог послав святого Костянтина Філософа, названого Кирилом, мужа праведного й вірного, який створив для них тридцять письмен».
У Музеї книги і друкарства України у відділі рукописної книги представлено для споглядання цікавий експонат пряслицю, знайдену під Києвом, у Лютежі. Пряслиця кружальце з глини або шиферу, яке жінки кріпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя праці під час гуртової роботи (приміром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вчені, представлена в Музеї пряслиця виготовлена в VIIVIII ст. На ній бачимо не піктограму, а писемні знаки. Можливо, вони є чертами і різами, про які писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знімок збільшений в багато разів і представлений у вітрині в розгорнутому вигляді. Прикро, що вчені досі не прочитали напис.
Перекладали Святе письмо для словян зрозумілою для них мовою «словянські апостоли» рідні брати Кирило (826869) і Мефодій (820885). Вони походять з портового міста Солунь, що в Македонії, заселеного греками і словянами. Старший Мефодій спочатку служив військовим, потім стратигом в одній із візантійських провінцій. Відійшовши від світських справ, став монахом, а згодом ігуменом у монастирі Поліхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освіту, працював патріаршим бібліотекарем у Константинополі. У складі імператорських місій Кирило бував у різних країнах, де навертав язичників до християнства. Для того, щоб вести дискусії зі злісними язичниками, Кирило вивчав їхні мови. Як блискучий полеміст, мав дар переконувати людей.
Наприкінці 862 року до Константинополя прибуло посольство від моравського князя Ростислава. Посли просили імператора Михайла направити до Моравії місіонерів, які б проповідували Євангелію зрозумілою для її мешканців мовою.
Не пізніше 863 року Костянтин Філософ (Кирило) та його брат Мефодій вирушили до Великої Моравії. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладені церковні книги, записані новоствореною абеткою.
З виявлених памяток словянської писемності найдавнішими є написи на стінах та керамічних плитах церкви болгарського царя Симеона (893927) в Преславі, давній столиці Болгарії. Написи відносять до кінця ІХ ст. Вони створені частково кирилицею, частково глаголицею двома абетками словянського письма.
Ми знаємо, що кирилиця, більш просте і зручне письмо, витіснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кінця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканці Хорватії та Далматії.
Отже, в ІХ ст. суспільний розвиток східних словян досяг такого рівня, коли усне мовлення не вповні задовольняло людей. Адже постійно виникала потреба в обміні інформацією та її збережені. Цей час, «як правило, збігається з появою адміністративних, культурних, релігійних та інших інститутів». [21, 19]
І щодо матеріалів, на яких писали наші пращури. Широко використовували бересту і дощечки. Також писали на стінах, глиняному посуді, карбували слова на камінних плитах.
У давньоруських текстах слово «книга» вперше зустрічається в Остромировій Євангелії (10561057), де вжите у множині. Це свідчить про трактування слова у ширшому, ніж конкретний предмет, розумінні. В однині слово «книга» зафіксовано 1263 року в рукописному списку. У ті часи під книгами розуміли твори літургійного і церковно-повчального характеру. Це й не дивно. Адже перші книги на наших землях були християнськими, богослужбовими. Згодом назва «книга» поширилася на всі кодекси.
Згідно з періодизацією давньої руської книги, перший період її розвитку почався в Х ст. і тривав до середини ХVІ. Особливості цього періоду такі.
З прийняттям християнства в Київську Русь поступали богослужбові книги, написані грецькими літерами. Завдяки книгам русичі знайомилися з культурними надбаннями Візантії. У ХІ ст. писемність поширилася землями Київської Русі. Відсоток писемного населення міст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дає підставу гадати, що наші предки ще за століття до хрещення знали грецьке літеро-звукове письмо. І мають рацію ті науковці, що відмічають: «лише за одне покоління переписувачів та книжників не могли скластися такі стиль і правопис русько-словянської чи словяно-руської мови, які ми бачимо в перших наших письменників». [21, 17]
Згідно з періодизацією давньої руської книги, перший період її розвитку почався в Х ст. і тривав до середини ХVІ. Особливості цього періоду такі.
З прийняттям християнства в Київську Русь поступали богослужбові книги, написані грецькими літерами. Завдяки книгам русичі знайомилися з культурними надбаннями Візантії. У ХІ ст. писемність поширилася землями Київської Русі. Відсоток писемного населення міст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дає підставу гадати, що наші предки ще за століття до хрещення знали грецьке літеро-звукове письмо. І мають рацію ті науковці, що відмічають: «лише за одне покоління переписувачів та книжників не могли скластися такі стиль і правопис русько-словянської чи словяно-руської мови, які ми бачимо в перших наших письменників». [21, 17]
Незважаючи на міжусобні війни, культурне надбання русичів було спільне. Книга, переписана в Києві, Чернігові чи Галичі, сприймалася однаково по всій Русі. Ставлення до книги було вельми шанобливе. У князівських палатах увечері, при свічі, грамотний чоловік читав уголос і на розпів книгу, а всі присутні уважно, з благоговінням його слухали. Напевно, кожен присутній знав повчальну проповідь Нестора Літописця, складену року Божого 6545 (за нашим літочисленням 1037 рік): «Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось. Вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму. Я призвала страх Господній; у мене порада, у мене мудрість, у мене сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене. знайдуть благодать», повчав Літописець, послуговуючись притчами Соломона. Якщо бо шукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із Богом або зі святими мужами». [10, 8990]
Щороку в скрипторіях, відкритих при монастирях і князівських дворах, переписували десятки книг. За підрахунками вчених, протягом ХІІ ХІІІ століть загальний книжковий фонд становив близько 140 тис. томів. Памятниками тієї пори є Реймська Євангелія (перша пол. ХІ ст.), Остромирова Євангелія (10561057), Ізборники Святослава (1073 і 1078).
Поряд із перекладною творилася оригінальна література: складання художніх творів, літописів. Житій святих. Перлина художньої літератури Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» (друга пол. ХІІ ст.).
Татаро-монгольське нашестя, а згодом польське владарювання негативно позначилися на творенні руської книги. Книг, написаних або переписаних в ті часи, до нас дійшло дуже мало. Але ті, що дійшли, переконливо свідчать про високий рівень українського книжкового мистецтва. Отак, книга «Київський псалтир», що написана уставом, прикрашена багатьма мініатюрами на євангельські теми. А в Радзивілівському літописі, що близький до списку «Повісті времяних літ», нараховуємо понад 600 мініатюр з історії України Руси.
Тепер про підготовчі дії, що передували написанню книги. Спочатку вибирали текст, який хотіли переписати. Потім готували знаряддя для писання та художнього оформлення книги.
Пера (гусячі чи лебедині) замочували в спеціальному розчині, старанно їх чинили. Ми вже знаємо, що на дощечках, залитих воском, писали бронзовими стилосами. Але цими інструментами зазвичай користувалися під час навчання грамоті, або побутових записів. У давні часи не виробляли еластичних сортів металу. З цієї причини металеві пера зявилися лише в середині ХІХ ст.
Ось давній рецепт чорнила: «Горішків (з дуба) зважити стільки ж, що і клею з вишні, і стільки вони разом заважать взяти меду. Клей замочити в меду в кислому, доброму. За дві неділі чи пізніше, коли стане як дріжджі, візьми доброго меду, потовчи орішки, просій через сито і лий на орішки меду кислого три яєчні шкаралупки і додай клей і змішай. Приготуй залізячки довгі. Привяжи їх до шнурка, щоб було їх потім добре витягувати, і опусти їх в посуд з розчином і постав в теплі і зважай, щоб не застудити, і тричі на день помішуй і проціджуй, як встояться, то куштуй, і якщо не солодке, то додавай медку». [21, 2930]