Для зручності читання та кращого зберігання книги, на нижній дошці оправи закріплювали металеві півсфери, або жуки. У монастирських бібліотеках практикувалося прикріплювати книгу ланцюгом до пюпітра.
З ІХ ст. на палітурках здійснювали тиснення. З часом тиснення ускладнилося. У різних країнах Європи, окремих містах, існували свої традиції щодо поліпшення зовнішнього вигляду книги. Так, деревяні палітурки обтягували тонкою шкурою чи оксамитом, прикрашали дорогоцінними камінцями або вкривали ажурними пластинками, виготовленими із золота чи срібла з емаллю. Збереглися книги, оправа яких виготовлена з кістки. На них вирізані силуетилюдей або сцени з Євангелії.
У часи Відродження мистецтво оправи книги найрозвиненіше в Англії та Італії. В цих країнах уперше зявились інкрустації на оправах, здійснені з кольорової шкіри.
Підраховано, що для написання Біблії великого формату, потрібно 318 овечих шкур. Але їх завжди не вистачало. Тому практикували змивати та зішкрібати пемзою і ножем з пергамену старий текст, а поверх нього писати новий. Вивести попередній текст, однак, повністю не вміли. Він однаково проступав, а старе чорнило просочувалося зі середини. Напевно, саме тоді народилося прислівя: «Що написане пером, того не вирубаєш топором». У такий спосіб були знищені тексти античних часів, а твори IVV ст. замінили творами авторів, що жили у VІІ VІІІ ст.
Вважається, що папір винайдений у ІІ ст. в Китаї. Технологію виготовлення паперу з шовку та целюлози китайці тримали в таємниці. Лише 751 року, коли араби захопили Самарканд, секрет виробництва паперу вийшов за межі кордонів Китаю. Попервах араби завезли його в Месопотамію, Сірію та Єгипет, де зводили папірні. Араби експортували папір в Європу через Іспанію і Сицилію, які в ХІ ст. перебували під їхньою владою. Папір проник, звичайно ж, до Італії. З Італії папір завозили в Південну Францію, Німеччину, а пізніше в Польщу, Чехію. З Іспанії готовий папір везли на північ Франції, до Англії та Скандинавських країн. Названими шляхами поширилося виробництво паперу.
Перші папірні зявилися в Італії, що мало місце в 1276 році. У Франції 1348 року, Німеччині 1389, Англії середині XIV ст., Голландії, Норвегії, Данії середині XIV ст., Польщі 1493, в Чехії 1499 року. Через те, що виготовлення паперу потребувало багато води, то папірні будували на берегах озер та річок.
Незважаючи на те, що кожна майстерня володіла своїми секретами з виготовлення паперу (завдяки їм полегшувалася праця та поліпшувалась якість паперу), процес його виробництва на всіх підприємствах майже однаковий. У Європі папір виготовляли зі льняного ганчіря. Його дрібнили, замочували у воді, розтирали. Цю суміш на добу залишали у воді з додаванням гашеного вапна для відбілювання. Потім суміш віджимали і знову заливали водою. Перемелювали суміш до однорідної маси, яку переливали у великий чан. З чану паперову масу черпали прямокутною формою деревяною рамою, дно якої встелене металевим переплетенням. (Горизонтальні струни називались вержери, а вертикальні поттюзо.) Розміри рам були різні. Коли раму рівномірно коливали, то через отвори з волокон стікала вода. З маси, що осідала на дні рами, витискували вологу і перекладали на повстину.
Паперові аркуші, складені в стопу й перекладені повстиною, клали під прес, витискуючи залишки води. Повстини виймали, аркуші знову клали під прес. Згодом аркуші розвішували і сушили. Сухі аркуші розгладжували шліфувальною кісткою на мармуровій дошці. Їх проклеювали тваринним желатином, сушили і знову розгладжували. Після цього папір пакували для його подальшого транспортування.
Між ремісниками, господарями папірень, існувала велика конкуренція. Тому під час виготовленні паперу його мітили водяними знаками, або філігранями. Технологія отримання знаку така. На металеву сітку форми клали фігурку, сплетену з тонких дротиків. Звичайно, на фігурці затримувалося менше паперової маси. Через це папір у цьому місці просвічувався, відтворюючи контури візерунка.
Перша європейська філігрань датується 1282 роком. Її створили в майстерні італійського міста Фабріано. На філігранях зображували голови биків, квіти, плоди, фрукти, хрести, ваги. Пізніше використовували фігурки зі зображенням геральдичних знаків. Кожний паперовий млин мав свою філігрань.
Незважаючи на те, що папір коштував значно дешевше від пергамену і його виготовляли в достатній кількості, богослужбові книги продовжували писати на пергамені. Священики вважали папір не довговічним. Задля міцності між крайніми листками кожного зошиту вкладали пергаментні смужки. Згодом від цього відмовилися. Проте до згину паперового зошита кріпили шкуратяну смужку, щоб нитки, якими зшивали зошити, не перетирали папір.
Незважаючи на те, що папір коштував значно дешевше від пергамену і його виготовляли в достатній кількості, богослужбові книги продовжували писати на пергамені. Священики вважали папір не довговічним. Задля міцності між крайніми листками кожного зошиту вкладали пергаментні смужки. Згодом від цього відмовилися. Проте до згину паперового зошита кріпили шкуратяну смужку, щоб нитки, якими зшивали зошити, не перетирали папір.
У кінці XIV ст. папір широко використовувався для написання документів і кодексів. Врешті-решт папір витиснув пергамен.
Роль паперу в книгодрукуванні надзвичайно велика. Папір став тією матеріальною базою, на якій способом друку твори множилися в сотнях і тисячах екземплярах.
Використання інструментів для письма залежало від матеріалу, на якому велися записи. Наприклад, камінь і метал вимагав різця, пензля або металевого стержня, щоб карбувати текст. Коли складали текст на восковій табличці, то користувалися деревяною або металевою паличкою, гострою з одного кінця і плоскою з іншого. Одним кінцем писали, а другим виправляли помилки, розгладжуючи віск. Таку паличку називають стилем. На папірусі писали каламом. Таку паличку отримували з очерету або дерева: зрізали тонший край прямої палички так, щоб надріз був рівний і однаковий з обох боків. Край заточували особливо старанно, адже від нього залежала краса і чіткість написаного. У ХІІ ст. користувалися і каламом, і пташиним пером. Використовували пірїни яструба, пелікана, лебедя, ворона, гуски. Гусячі пера характеризувалися еластичністю, міцністю.
У ранньому Середньовіччі горизонтальні лінії проводили металевими стержнями, пізніше свинцевими. До речі, в античні часи знали і використовували для цих цілей олівці, виготовлені зі свинцю. У часи Середньовіччя, починаючи з XII ст. такі олівці широко використовували не тільки для розлініювання пергаменних аркушів, але й для малювання. Так, монах Теофіл писав, що малювали паличкою, у склад якої входило три частини свинцю і одна бронзи.
Іноді вільний кінець палички прикрашали набалдашником або фігуркою святого, єпископа чи монаха. Серед інструментів писця бачимо циркуль, олівець, лінійку, декілька ножичків і пемзу для стирання помилок. Їх писці зберігали у спеціальних пеналах або коробках.
Незамінний атрибут писця чорнильниця, виготовлена з рогу, срібла, можливо, золота. Чорнильниці були відкриті або закриті.
У Китаї чорнило виготовляли ще до нашої ери. У античні часи користувалися чорнилом, виготовленим із сажі смолистих дерев або спаленої слонової кістки з додаванням оцту. Античне чорнило легко змивалося. Атож писці користувалися для виправлення помилок водою і гумкою. До нас дійшла легенда, що в часи Калігули під час поетичних змагань авторів невдалих віршів примушували злизувати їх язиком.
У Середні віки існувало багато рецептів виготовлення чорнила. Здебільшого його робили з чорної кіптяви, яку змішували з клеєм або олією. Виготовляли чорнило також з соку чорнильних горішків з глеєм. Чорнильні горішки ростуть на дубовому листі. Найкращими вважалися чорнильні горішки з Леванта (Сирії, Палестини, Лівану). Таким чорнилом широко користувалися в країнах Азії та Близькому Сході.
Кольорові чорнила виготовляли з мінералів, зокрема, сірчанокислого заліза, оксиду міді, хромокислого калію. Потрібну речовину тонко товкли, змішували з дистильованою водою. Отриманий екстракт фільтрували. Існувала категорія майстрів-ремісників, що виготовляла і продавали чорнила. Наприклад, французька Королівська канцелярія споживала велику кількість чорнила. В одному свитку читаємо про постачання майстром у названу канцелярію бутлів з чорнилом від 3 до 10 разів на місяць. А поет Петрарка жалівся в листі, що він, бідолаха, позбавлений можливості придбати чорнила, щоб переписати виступ Цицерона.
Давня українська книгаНайстаріші памятки давньоруської писемності датовані ХІ століттям. Давніших документів не знайдено. З цієї причини нам не відомо, який вигляд мали найперші літери словянського алфавіту.
Минулого століття мусувалося, що наші предки здобули письмо тільки після хрещення Русі. Дійсно, після офіційного навернення язичників у християнство, що мало місце 988 року, з Візантії та Болгарії невпинно поступали богослужбові книги. Сучасні вчені доводять: ще до хрещення Русі суспільне життя східних словян сягнуло рівня, що потребував ефективного засобу для фіксування інформації. Учені підтверджують це припущення наявним фактом: у Північному Причорноморї археологи знайшли камяні плити, нагробки, амфори з таємничими, нерозбірливими знаками. Можливо, це перша, на жаль, забута, писемність українських пращурів.