«Конкістадор у панцирі залізнім» став предметом для дискусій на тогорічному форумі YES, він дійшов до Росії, його прочитали в Російському інституті стратегічних досліджень.
«Конкістадор» це коктейль, що має складні сполуки ідей Солженицина, Шафаревича, Сахарова: «Від імперії інків до імперії геніїв». Усіх хвилювало одне питання. Чи є майбутнє у Росії?
Завершальну, дизайнерську роль у житті «Конкістадора» відіграв Гумільов. Коли стаття зявилась, нарешті треба було їй дати імя. Валентин Бадрак зателефонував Юлії Мостовій, і вона миттєво взяла статтю до роботи.
Є одна крихітна, але цікава деталь щодо зазирання у майбутнє. Спочатку ця стаття мала робочу назву «Точка біфуркації», але їй дали імя «Конкістадор у панцирі залізнім». Натомість «Точка біфуркації» вийшла 7 років поспіль.
Він вміє говорити правду, навіть якщо вона гірка
Це складне питання для усіх часів і народів: як не заплямувати себе у небездоганно чистих життєвих потоках? Одна з найбільш правильних, але найважчих для втілення відповідей говорити правду. Через усе життя, попри багато негараздів, Горбулін знаходив сили так чинити.
Журналістика, яка пройшла через усе життя Горбуліна, була й індикатором, і сироваткою правди водночас. Свого часу Володимир Павлович навіть був членом Спілки журналістів СРСР. Може тому, що він має незабруднене уявлення про журналістику, йому вкрай важко стикатись з тими, хто заплямовує цю професію. Каже, що якийсь час тому він отримав «опік» саме від такого спілкування і тому відмовляв будь-кому.
оцінки Горбуліна не злі, вони більш ніж зважені. Вони допомагають бачити за монументальними фігурами українських політиків лише вразливих людей, очищених від лушпиння їх власної міфотворчості. Переломлення авторських оцінок могли б принести чимало корисного [будь-якій] владі.
Валентин БадракЄ безліч тих, хто мріють узяти у нього інтервю. Цьогоріч вперше за багатороків завіса розірвалась. Кажуть, що «довготерплячий краще за сміливого». Лана Самохвалова (Ярослава Олегівна Мищенко) чекала 10 років.
Напередодні презентації монографії «Світова гібридна війна: український фронт» вона нарешті отримала таку можливість.[6]
Лана Самохвалова: «Вашій статті Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?, надрукованій у газеті «Дзеркало тижня» вісім років.[7] У згаданій статті Ви відкрито застерігали українську владу про можливий розвиток подій у Криму й на південному сході. На жаль, ваш прогноз здійснився зі 100-відсотковою точністю. І з захопленням АРК «зеленими чоловічками» спецназом ГРУ, і з відвертою агресією Росії на Донбасі. Володимире Павловичу, чому так сталося? Були, мабуть, більш глибинні причини, ніж просто особиста безвідповідальність керівних осіб, які не зробили практичних висновків з аргументованих порад вашого інституту? Не запобігли тому, що згодом відбулося.»
Відповідь була невтішною: «Ще довго пожинатимемо наслідки системної та цілеспрямованої деградації державних інститутів».
«Скажіть, питає Лана Самохвалова, от Ви пишете, що Україні треба звикати жити в гібридному світі, а не тільки в умовах гібридної війни, що весь світ стає гібридним. Конкретизуйте, як це жити в гібридному світі: що, починати брехати, не виконувати обіцянок, вдаватися до маніпуляцій?»
Практично не замислюючись, втім, як завжди, він відповів: «Якби я зараз сказав наша сила в правді, це б звучало гаслом? І все ж, якщо говорити щиро, то все-таки в правді наша сила».
Канонада і зброя
Є сукупність статей, які можна порівняти із потужною зброярнею: «Пять сценаріїв для україно-російських відносин» (19 червня 2015 р.), «Чорна діра»: нескінченний тупик урегулювання» (28 серпня 2015 р.), «Чи є життя після Мінська?» (12 лютого 2016 р.), «Гібридна війна: все тільки починається» (25 березня 2016 р.), «2017-й: далі буде» (2 липня 2016 р.), «Хитромудра невизначеність нового світопорядку» (26 серпня 2016 р.), «Точка біфуркаціїї» (4 листопада 2016 р.). Кожне чергове число «Дзеркала тижня» чекали з німим питанням: «Що скаже Горбулін?».
З такою силою і так часто Горбулін раніше ніколи статті не писав. Він говорить, що коли писав «Гібридну війну як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу» (23 січня 2015 р.), вперше відчув усю складність ситуації. Так зявилась канонада статей.
Кожна стаття Горбуліна це потужна зброя, значно потужніша, ніж просто інформаційна зброя. Як канонада є сильною й тривалою стріляниною з багатьох гармат, що мають на меті ураження різних позицій противника, так і статті Горбуліна вже стали одним з видів особливої зброї у гібридній війні. Але якщо у традиційному розумінні зброя має вбивче призначення, то зброя Горбуліна, як двогострий меч, розрахована не лише на знищення зовнішніх і внутрішніх ворогів, але і на зміцнення миротворчих цінностей суспільства.
* * *Мабуть, багато видань хотіли б надати свої шпальти статтям Горбуліна. Втім, чи дійсно багато видань наважились би надрукувати його статті? Чи була б багатомільйонною армія читачів?
«Дзеркалу тижня» поталанило? Ні, команда Ю.В. Мостової це заслужила. Поталанило тим, хто може і вміє читати Горбуліна. Особливо, коли він пише на сторінках «Дзеркала тижня».
* * *Він відповідальний і зосереджений.
Він самодостатня індивідуальність, але будь-яка команда хотіла б бачити його своїм гравцем.
Він впливовий і водночас дуже чутливий до будь-якої несправедливості.
Він вміє відстоювати національні інтереси на будь-якому рівні, і абсолютно не вміє шукати для себе у цьому вигоди.
Він впевнено ставить під сумнів беззаперечність того, що провісників у своїй вітчизні не чують. Його чують, але, на жаль, не всі і не все, що він говорить.
Йому не подобається, коли його називають патріархом української політики, йому більше до душі образ тіні батька Гамлета.
На питання, як позначили його авторство, які з численних регалій зазначити, він завжди скромно і начебто трохи здивовано, ледь знизуючи плечима, відповідає: «Просто Горбулін».
Він Володимир Павлович Горбулін.
Олександра Ляшенко,доктор економічних наук, професорУкраїнський фронт «Четвертої світової війни»
Володимир Горбулін
http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinskiy_front_chetvertoyi_svitovoyi_viyni.html
Політична ситуація в Україні має всі ознаки затяжної системної кризи. Сьогодні мало хто із серйозних вітчизняних і закордонних експертів зважиться зробити прогноз політичного розвитку країни. Прискорення і непередбачуваність внутрішніх і зовнішніх процесів стали прикрою несподіванкою для всіх основних політичних гравців країни.
Зрозуміло, що ситуація в Україні істотно залежить від відносин між провідними світовими і регіональними потугами. Але нинішня тотальна відкритість українського соціуму і влади робить Україну «міжнародним резонатором» зручним обєктом, за допомогою якого зясовують відносини не тільки країни ЄС, Росія і США, а й окремі політичні та корпоративні групи всередині кожної з них.
«Глобальна нестабільність» чи початок «Четвертої світової війни»
Глобальна дестабілізація. Глобалізація принесла з собою нові виклики. Демократичні здобутки «відкритого суспільства» опинилися під загрозою перманентної політичної нестабільності. Це стосується не лише України. В ЄС політична ситуація протягом останніх пяти років далека від стабільності. Провал референдуму щодо Європейської конституції, масштабні акції протесту профспілок проти соціальних реформ, які проводить Єврокомісія, зростання популярності євроскептиків. Хвилі дестабілізації докотилися і до Латинської Америки, де раптом домінуванню США було зроблено виклик у вигляді режиму Уго Чавеса в Венесуелі, перемоги Моралеса в Болівії та посилення Фіделя Кастро на Кубі, якого у Вашингтоні зарано списали з рахунків.
Аналітики відзначають посилення загрозливих тенденцій у глобальному масштабі. Старі організації та альянси (ООН, НАТО, G7 тощо) перестають відбивати нову політичну й економічну реальність, міжнародне співтовариство спішно намагається формувати нові альянси та інституції (G8, ШОС, ідея включення Індії і Китаю до складу Міжнародного енергетичного агентства та ін.) і реформувати старі. На межі кризи перебуває Світова організація торгівлі. Дохійський раунд переговорів зірвано, оскільки Америка, Європа і країни, що розвиваються, не змогли домовитися.
У багатьох державах зростає націоналізм як політичний, так і економічний. Радикальні режими проводять випробування балістичних ракет і, всупереч волі розвинених країн, продовжують розробку ядерної зброї. Попри антитерористичну кампанію провідних країн світу продовжує діяти всесвітнє ісламське терористичне підпілля.