Амвросій довго дивився на Тараса, неначе бачив його вперше.
Чого це ви так дивитесь?
Дивуюся, яким ти став.
Яким?
За ці дні ти дуже подорослішав
На війну іду, повідомив Тарас.
Коли?
Завтра вирушаємо. Спочатку буде відправа. Поляки окремо, ми окремо, а потім усі разом вирушаємо.
Завтра день первоверховних апостолів, нагадав монах. Гетьман спеціально вибрав цей день?
Не знаю. Гадаю, від нього тут мало що залежало. Що накаже король те й мусить гетьман виконувати.
Мало ти знаєш Станіслава Жолкевського, задумливо відказав Амвросій. Він рідко слово у слово виконує накази короля. Якби так було три роки тому, той-таки Зиґмунд не сидів би зараз на троні і не посилав би православних воювати з православними.
Хіба я такий один? знизав плечима Тарас. Бог дасть, усе буде добре. Я говорив про вас матері. Вона буде приходити до вас.
Не треба Нехай про себе думає. Тебе ж не буде поруч, а Мошко залишиться.
Він не посміє її чіпати! Я його попередив.
І що? Він злякався?
Не знаю, злякався чи ні, але я йому пояснив, що буде, коли він наважиться порушити наказ гетьмана. Він же не дурний!
Це вірно.
Десь у Жовкві задзвеніли дзвони, скликаючи православних на вечірню. Амвросій перехрестився.
Мені пора іти. Тарас підвівся. Благословіть, отче!
Він нахилив голову. Брат Амвросій важко підвівся, тричі перехрестив юнака, потім поцілував у чоло.
Бог із тобою, отроче! сказав він. Нехай бережуть тебе янголи небесні!
Тарас поцілував монаха в руку, натягнув на голову чорну шапку і швидко покинув келію. До табору ще чималий шмат дороги, а сонце вже сховалося за гору
Але Тарас несподівано запізнився. Щоб скоротити шлях, юнак вирішив не обходити Жовкву. Крокуючи твердим, висушеним спекою путівцем, Тарас зауважив перед собою миловидну дівчину, яка несла кошик, закритий синьою тканкою. Іншим разом юнак, може, і пройшов би мимо, але дівчина лукаво стрельнула зеленми очима, і він зрозумів, що пропав Від несподіванки Тарас зупинився. Те саме зробила й дівчина. Вони стояли так і дивилися один на одного. Юнак уважно роздивлявся дівчину. Цей лукавий погляд і цей кирпатий ніс він уже десь бачив За останні два місяці можна було полічити на пальцях ті миті, коли він узагалі бачив дівчат, адже життя у таборі повністю виключало появу там жінок (за винятком тих, хто відвідував своїх чоловіків). Отож Тарас майже одразу впізнав дівчину. То була Марушка кухарка вельможної пані Реґіни Жолкевської. Він бачив її лише мимохідь у той визначний момент, коли вирішив піти до війська. Тоді Тарас довго не міг забути оті незвичайні зеленаві очі У нечасті відвідини Жовкни він кожного разу шукав незнайомку. У свою чергу, Марушка теж не могла відлучатися від кухні, адже була наймолодшою і виконувала ту роботу, яку давали їй старші. А оскільки старшими для неї були всі, то можливості просто вийти за межі замку у неї зовсім не було. Але доля подарувала їм зустріч
7
Польний гетьман Станіслав Жолкевський прибув під смоленську фортецю тридцятого вересня, наступного дня після того, як там зявилися війська Сапіги і Стадницького. Позаду залишилися два довгі місяці, здавалося, безконечних переходів, нікому незрозумілих розпоряджень короля та гетьмана, які часто суперечили один одному. Жолкевський не хотів сперечатися, а тим більше заперечувати королю Сигізмунду, але деякі накази його королівської величності, котрі той посилав із численними записками, були або згубні для війська, або наперед приречені на невиконання. Так сталося і в Орші, куди військо гетьмана прибуло одночасно з королем. Литовський канцлер переконав Сигізмунда, що настав саме той час, коли можна практично без бою взяти Смоленськ. Короля майже вдалося переконати, але деякі сумніви заставили його поцікавитися думкою Жолкевського. Гетьман виступив категорично проти такої поспішності, мотивуючи це тим, що до Смоленська добрих два переходи, війська стомлені і, що немаловажно, їм досі не виплатили обіцяних грошей. На його здивування (та й не тільки його), Жолкевського несподівано підтримав Ян Потоцький. І один, і другий добре знали про небезпеку подібної поспішності. Король Сигізмунд Ваза, котрий постійно підганяв інших, тим не менше, коли справа доходила до прийняття рішення, був людиною нерішучою. Він старався перекладати остаточне рішення на інших, щоб потім, у разі невдачі, було кого звинуватити. А якщо опонент виявиться правим також не страшно: хто посміє відібрати у короля його перемогу?! Цього разу Сигізмунд вирішив не ризикувати. В душі він сподівався, що захисники Смоленська самі прийдуть до нього з ключами від міста. Тоді він утре носа всім.
Подібні стратегічні суперечки і придворні інтриги мало хвилювали гайдука Тараса Сопоху. Зрештою, про них він і уявлення не мав. У складі загону Сідельника Тарас чесно подолав весь шлях від Берестя до Смоленська, при цьому двічі довелося латати взуття воно не витримало двомісячного переходу. Про те, що йому досі не видали обіцяної ще перед походом платні, Тарас не переживав що заплатять, він не сумнівався, а зараз золоті йому ні до чого. Годувати годують, одягнутися дали, що іще? Наявні у рекрутів гроші ті частіше програвали в кості або спускали на повій, що складали обовязковий атрибут чималенького обозу. Щоправда, послугами «жриць кохання» користувалися здебільшого німецькі найманці, але і тут траплялися поляки. Гетьман Жолкевський спробував було заперечити проти присутності повій у своєму війську, але король настояв на своєму: інакше німецькі найманці просто не пристали б на його запрошення. І Станіслав Жолкевський махнув на це рукою, мовляв, робіть, що хочете, тим більше, що німці підпорядковувалися безпосередньо королю Сигізмунду.
Смоленська фортеця височіла над навколишньою місцевістю на лівому березі Дніпра. За рікою в низовині лежало саме місто. По всьому периметру фортецю оточував високий мур, густо заставлений вежами.
Так, багато християнського люду тут поляже зітхнув Микита Сідельник. Що з нашого боку, що звідтам багато
Жолкевський наказав розбити табір навпроти фортеці у долині, розташованій між монастирями Святої Трійці, Спаським та Богородиці. Оскільки частина смоленців відступила у фортецю, а більшість переправилися на той берег Дніпра, приміщення монастирів зайняли польські воєводи. Литовський маршал Кшиштоф Дорогостайський облюбував Свято-Троїцький монастир; Ян Сапіга зупинився у Спаському, а Станіславу Жолкевському залишився Богородичний. Звідти йому було зручно спостерігати і за табором, і за фортецею.
Поки слуги розпаковували речі, польний гетьман вирішив розвідати обстановку навколо блокованої фортеці. Собі у супровід він узяв лише шотландського та голландського капітанів. Жолкевський не став тривожити німців: по-перше, не надто їм довіряв, а по-друге, основна їх маса ще підступала до Смоленська разом з королем. Що ж до Яна ван дер Рейна та Вільгельма Дугласа, то вони своєю спокійною та незалежною поведінкою заслужили у гетьмана принаймні повагу. Жолкевський розумів, що поява іноземців у війську його королівської величності пояснюється просто: вони прибули сюди заробити грошей. Будуть платити воюватимуть за корону, перестане Сигізмунд давати гроші (а до того йде) тут можливі варіанти: або найманці повернуть мушкети проти короля, або самі знайдуть, як компенсувати неотримане. Але поки що капітани задоволені.
Не розумію я смоленців, зізнався Дуглас. Навіщо вони спалили своє місто?
Щоб нічого не дісталося нам, пояснив Жолкевський, оглядаючи згарище, яке лише позавчора було житлом для людей.
Дізнавшись, яка сила суне на місто, жителі Смоленська підпалили деревяні будівлі. Поживитися загарбникам було нічим.
У повітрі досі витав запах горілого дерева.
Але ж ми згодом підемо звідси! продовжував шотландець. Де ж вони житимуть?
У землянках. Але свого чужим не віддадуть.
Шотландець скрушно похитав головою чи то від усвідомлення того, що поживитися нічим, чи то від жалю до бездомних жителів. Жолкевський на це нічого не відповів, а ван дер Рейн сказав:
Штурмом Смоленськ не взяти. Тут допоможе лише облога.
Невідомо, чи мають обложені гармати, мовив Жолкевський. Якщо так, то сутужно нам доведеться. Як ви вважаєте?
Запитання гетьман адресував Дугласу. Той вже встиг змиритися з думкою, що тут нічого не залишилося для поживи, і повністю переключився на фортецю.
Не думаю, що така фортеця не має жодної гармати, сказав він. Зрештою, можна спробувати невеликий штурм, тоді й зясується, є за стінами гармати чи немає.
Боюся, маленького штурму не вийде.
Як це?
Його величність захоче захопити Смоленськ одразу. І переконати його у протилежному буде важко.
Ян ван дер Рейн ще раз подивився на високі стіни фортеці і заперечно похитав головою.
Лише облога, повторив він. І сил менше витратимо, і людей менше погубимо.
Невідомо, що скаже король, відповів йому гетьман.
Його королівська величність прибув під смоленську фортецю наступного дня. До шести тисяч, що прибули двома днями раніше, додалося ще три з половиною тисячі. Зі слів Сигізмунда, до міста підходять ще чотири тисячі гусарів і піхоти. Таким чином, фортецю готові були атакувати майже пятнадцять тисяч воїнів (якщо не брати до уваги всіх слуг, кухарів, музикантів і повій. На останніх, правда, мало хто надіявся). На здивування Жолкевського, король не зібрав одразу військову раду, пославшись на втому. Сигізмунд відпочивав до обіду наступного дня, поки до Смоленська не прибули решта. Лише тоді король запросив всіх до себе. Погода надворі зіпсувалася, всім дошкуляв пронизливий східний вітер, що було дивиною у таку пору, а тут, у домі якогось боярина, було тепло і безпечно.