Ян ван дер Рейн ще раз подивився на високі стіни фортеці і заперечно похитав головою.
Лише облога, повторив він. І сил менше витратимо, і людей менше погубимо.
Невідомо, що скаже король, відповів йому гетьман.
Його королівська величність прибув під смоленську фортецю наступного дня. До шести тисяч, що прибули двома днями раніше, додалося ще три з половиною тисячі. Зі слів Сигізмунда, до міста підходять ще чотири тисячі гусарів і піхоти. Таким чином, фортецю готові були атакувати майже пятнадцять тисяч воїнів (якщо не брати до уваги всіх слуг, кухарів, музикантів і повій. На останніх, правда, мало хто надіявся). На здивування Жолкевського, король не зібрав одразу військову раду, пославшись на втому. Сигізмунд відпочивав до обіду наступного дня, поки до Смоленська не прибули решта. Лише тоді король запросив всіх до себе. Погода надворі зіпсувалася, всім дошкуляв пронизливий східний вітер, що було дивиною у таку пору, а тут, у домі якогось боярина, було тепло і безпечно.
Сам же король, зручно вмостившись біля натопленої печі, спідлоба розглядав прибулих. Саме від них залежало прославить він своє імя тут, під смоленською фортецею, чи вона стане йому поразкою. Знав король, що кінцеве рішення однаково буде за ним (правда, яким воно буде, ще не вирішив).
Починайте, ваша милосте! звернувся Сигізмунд до гетьмана Жолкевського. Ви тут уже третій день і знаєте більше за нас.
Дякую, ваша величносте! схилив голову Жолкевський. Ви праві: я прибув у Смоленськ на святого Михайла,[19] і лише пан канцлер (кивок у бік Лева Сапіги) та пан маршал (те саме Дорогостайському) випередили мене. Тим не менше у мене вистачило часу оцінити обстановку.
І яка вона? поцікавився король.
На жаль, ваша величносте, вона несприятлива. Наближення вашої величності не викликало у московитів великого ентузіазму, на що ми сподівалися. Хоч війська Скопіна і покинули місто, у фортеці знайшлося до сорока тисяч гідних до бою чоловіків. Це не рахуючи ще приблизно стільки ж жінок і дітей, які при необхідності також можуть взяти зброю.
Хто ними керує?
Воєвода Шеїн.[20] Якщо судити з тих чуток що доходять до нас, ми зіткнулися з гідним суперником.
Що ж ви пропонуєте? запитав канцлер Сапіга. Не брати фортецю?
Саме так.
Ці слова польного гетьмана викликали у присутніх шум. Ті на мить навіть забули про присутність короля. Сигізмунд не спішив припиняти суперечку. Він хотів, щоб вельможі висловилися проти пропозиції гетьмана. Сам же Сигізмунд вже прийняв рішення.
Гамір припинився так само несподівано, як і почався. Вельможі якось одночасно замовкли, засоромившись своєї нестриманості. У кімнаті настала тиша.
Що ви пропонуєте? запитав король.
Залишити біля фортеці частину війська. Або взагалі нікого не залишати і йти одразу на Москву, де нас чекають.
А Смоленськ?
Смоленськ сам віддасться нам, як тільки ми захопимо Москву.
Ви пропонуєте у себе в тилу залишити укріплену фортецю? запитав Ян Сапіга.
У цьому нічого страшного немає. Без Скопіна смоленці не мають шансу на успіх.
Тут підвівся Людвік Вайнер.
Ваша величносте! З вашого дозволу я дозволю собі заперечити панові гетьману.
Всі з цікавістю подивилися на Вайнера. А той спокійно продовжував:
Нехай вашій величності буде відомо, що в Німеччині є більш неприступні фортеці і, тим не менше, мені доводилося брати їх. Смоленська фортеця не може похвалитися ні розташуванням, ні стінами, ні оборонцями. Перебіжчики розповідають, що власне воїнів у фортеці не більше пяти тисяч. Не розумію, чому пан гетьман так боїться штурму?
Та тому, що нас зустрінуть не пять тисяч, а всі сорок! запально відповів Жолкевський.
Почекайте, ваша милосте! зупинив його король і, звертаючись до Вайнера, запитав: Ви впевнені, що зможете вже завтра взяти фортецю?
Так, ваша величносте! Завтра захисники Смоленська приспустять перед вашою величністю свої стяги! впевнено сказав Людвік Вайнер.
Король Сигізмунд лише розвів руками.
Тоді нехай пан гетьман поки що відпочине! сказав він. Я гадаю, що дорога сюди стомила вас. Відпочиньте, а завтра ви нам будете потрібні. При здачі фортеці ваша присутність, пане гетьмане, обовязкова.
Станіслав Жолкевський сприйняв сказані із сарказмом слова короля спокійно, тільки зрадницьки затремтіла нижня щелепа. Тим не менше гетьман нічим не виказав себе, лише схилив на знак згоди голову. Тут подав голос мальтійський кавалер Бартоломео Новодворський.[21]