Вельмишановний пан Юрій Шимко, Президент Світового Конгресу Вільних Українців, організації, чию історичну діяльність ми високо цінуємо, сформулював це так: співпрацю в нашій Координаційній Раді здійснювати «в межах потреб для специфічних завдань для координації спільних проектів» себто, як я розумію, для цілком і винятково конкретних справ. Це якраз і є та ніша в житті світового українства, якої ми шукали для Координаційної Ради Форуму.
Високоповажна пані Уляна Дячук, голова Українсько-Американської Координаційної Ради, також підтримала спрямованість проекту Статуту на (цитую): «розпрацьовування конкретних програм для реалізації їх».
Достойний голова Координаційного Комітету допомоги Україні з США, вельмишановний пан Богдан Бурачинський бажає: «Щоб УВКР скоро стала дійсно всеукраїнським координаційним органом і обєднанням громадської дії, а не форумом політично-партійних маневрів чи навіть особистих амбіцій». У дуже змістовних зауваженнях до Статуту і пан Бурачинський, і пані Дячук, і пан Шимко пропонують низку слушних артикулів для практичного здійснення саме ділової, прагматичної моделі Координаційної Ради та її Управи. Пані Уляна навіть підкреслює, що Управа має називатися Діловою.
Я зобовязаний окремо зупинитися на документі, що називається «Принципові основи співвідношення СКВУ з Українською Всесвітньою Координаційною Радою», підписаному паном Президентом Юрієм Шимком, бо тут заторкнуті чи не найважливіші засади стосунків не лише однієї з авторитетних організацій Західної діаспори з нашою новопосталою Радою, а й подальших взаємин усього українства. Це потрібно для того, аби ми всі розуміли одне одного і не блукали в хаосі поговорів, чуток, підозрінь, сумнівів, яких завжди є доволі в будь-якому людському спілкуванні. І які я, щиро кажучи, дуже не полюбляю, певно, як і ми всі. Бо маємо в тому тумані багато привидів і химер, які часом коли не зводять з розуму, то збивають спантелику. Президент пан Шимко обстоює автономію і суверенітет своєї, повторюю, широко знаної і високо шанованої організації. Цей документ і є маніфестом цілковитої незалежності СКВУ, повної свободи його дій і суверенної правосильності в усіх відношеннях.
Коли б я навіть дуже хотів, я не знаходжу жодного приводу, ані титли для полеміки супроти такого кредо. Кажуть, СКВУ і наша Координаційна Рада якимось чином можуть змагатися за першість, за вплив, ще за щось. Я не уявляю, що ми могли б не поділити, та й узагалі що ділити? Кажуть, СКВУ заохочує українську діаспору в державах СНД навязувати з ним тісні контакти і навіть записуватися до нього. Та дай Боже здоровя і сил панові Шимкові і його побратимам в СКВУ ширше розпросторювати свій вплив ще й на східну діаспору. Кому це може зашкодити? Тільки не українству. Вважаю, що слід лише подякувати СКВУ за те, що в його діяльності зявиться і такий напрямок. Якщо внаслідок цього глибока мерзлота денаціоналізації і русифікації українців від Москви до Далекого Сходу почне швидше танути, це стане ще однією славною позначкою у клейнодах СКВУ.
Але не варто забувати всім і вся, що центром українства був і є Київ.
Наша Координаційна Рада за своєю природою не може ставитися нетолерантно, без належної поваги і уваги до жодної, наголошую до будь-якої організації діаспори. Навіть не лише з моральних, а й суто прагматичних міркувань. Особливо Західна діаспора, на мій погляд, демонструє всім нам у науку таку структуралізацію громадської спільноти, яка виникає не з чиїхось примх і забаганок, а з питомих потреб людей, і тому робить цю спільноту життєздатною. Мережа організацій діаспори не касує суперечностей і протиріч політичних, людських, яких завгодно. І, можливо, саме тому і скріплює пружно, міцно і гнучко, різні осередки різних людей різної долі і умовин життя у їхній вищій єдності кровній, національній на землях інших націй.
Я зовсім не хочу сказати, що Координаційна Рада має стати геть дальтонічною і не помічати всіх політичних кольорів українства, ігнорувати їх чи не вирізняти. Це було б утопією, ілюзією. Скажу інше: коли щось і здатне пригашувати взаємні пристрасті людей однієї крові, то, на мій погляд, лише одне: спільна праця, спільний клопіт, імператив виживання в конкуренції з іншими спільнотами.
Ось що мається на увазі, коли ми кажемо, що засадничим напрямком і засобом діяльності УВКР та її Управи хочемо визначити роботу на досягнення прикінцевого, дуже конкретного і всім видимого результату. Мається на увазі уміння точно вибрати, визначити окремі цільові програми, виявити, хто має інтерес до того, аби за них узятися і довести до пуття. Немає жодної сфери життя, у якій, коли ми всі погодимося, що можемо і хочемо до чогось докласти сил, організувати «толоку», то Координаційна Рада відмовилася б шукати оптимальне рішення і спосіб дії. Не може бути жодної організації і окремої особи, з якими, коли б вони побачили свій приватний інтерес у спільній справі, Координаційна Рада не шукала би співпраці.
Я не претендую на вичерпний, усебічний виклад і обґрунтування завдань і способів дії нашої інституції. На те ми Рада, щоб радитися. Одне, проти чого повстає все моє єство, це те, щоб слово «координація», закладене в назву нашого органу, розумілося чи трактувалося як нехтування прав організацій і осіб, як нескінченні копирсання в тому, хто, де, коли і з ким, і кому, і що сказав, був чи робив, і що думає, і як живе, і чого прагне. Або як говорили в наших селах, у кого галіхве ширше. Координація в моєму розумінні це копітке, уважне вивчення і ефективне виявлення гуртом того, яку спільну справу і хто хоче і може робити; це зясувати, чи досить сил і коштів для того маємо; це чітка організація дій усіх потрібних виконавців.
Звичайно, цілковитої певності в тому, що ми вже навчилися і вміємо працювати саме так, раціонально і ефективно, чітко і цілеспрямовано, у мене особисто ще немає. Та коли оце недавно прочитав, що, наприклад, серед 700 тисяч громадян США, які, за переписом 1980 року, назвалися українцями, майже 20 % фахівці вищого класу в різних галузях економіки, культури, власники фірм і підприємств, а, скажімо, в Канаді кожний восьмий українець має університетську освіту, а кожен десятий працює у сфері управління бізнесом і в торгівлі, то вже не так дослухаюся до скептиків (а треба сказати, що їх аж занадто), які провіщають нашій Координаційній Раді, що вона «ні до шевства, ні бондарства», і взагалі «не тратьте, куме, сили»
Поза сумнівом, наш постійний орган Всесвітнього Форуму українців має всі підстави розраховувати коли не на режим найбільшого сприяння, то принаймні на ту належну увагу Президента, уряду, керівників Верховної Ради, яку наші вищі достойники виявили самому Форумові. А якщо владні інстанції, державні органи України забачать у Координаційній Раді конкурентів і поспішатимуть випередити нас у всіх галузях національного життя, ми готові бути у них підмайстрами. Славолюбність наша стосується лише слави України і всього українства.
Йдеться зовсім не про те, аби надати ґрунт урядовцям переносити свої політикування на терен усього українства. Повторюю, ми всіляко будемо оберігати УВКР і майбутні Форуми від цього, стояти на сторожі примату всенаціональної єдності. Але виключати зовсім з цієї єдності державні інституції, сахатися співпраці з ними тільки для того, аби зберегти нашу недержавну цнотливість, і в той же час декларувати наше бажання сприяти розбудові Української держави це ставити перед собою якісь ірреальні завдання на кшталт квадратури кола. Ми не боронимо нікому, хто має для цього дозвілля і хист, займатися схоластичними студіями на цю тему. Але до себе кличемо тих, хто має спраглість до живих справ, до буденної роботи на благо всього українства. Що нас розділяло цілі століття і в останні роки ми всі добряче знаємо. Треба ж колись уже цілком зосередитися і на тому, що нас обєднує.
Хай не здасться вам дещо несподіваним, що я спрямовую неозору проблематику на тему «Держава Україна українська діаспора» здебільшого в прагматичне річище.
Пошукова робота української думки, творчі зусилля українського інтелекту мають бути безперервними. Координаційна Рада Форуму мусить якнайактивніше підключатися, аби інтенсифікувати мозкову атаку кращих умів світового українства стосовно актуальних пекучих проблем, що постали перед українським народом від його провідників до трударів і захисників. Маємо намір здійснити низку науково-практичних і теоретичних досліджень, висновки й прогнози яких знадобляться і політикам, і практикам. Будемо запрошувати найкваліфікованіших фахівців і експертів з різних наукових установ України й закордоння нам конче потрібна ясність і ще раз ясність про себе і про світ, у якому живемо. Слід, наприклад, визначити, що відчутною перевагою у контрпозиції щодо України Росія завдячує не останнім чином своїм аналітикам, стратегам і тактикам її державності (великодержавності) як у Москві, так і за рубежем. Численні російські державні й недержавні наукові інститути й фонди досконально, пильно стежать за плином історичних подій. А здійснення їхніх сценаріїв і варіантів у економіці, політиці, культурі, військових заходах, на міжнародній арені Україна відчуває надто драматично й загрозливо.
Сподіваємося, що Координаційна Рада здолає барєр, біля якого ми засиділися, а саме: перейде від «координації взагалі», від безпредметних «погоджень позицій», словесної повені й безкінечних зясувань стосунків до реалізації цілком певних, точно окреслених, зорієнтованих на конкретні справи ефективних програм і проектів. Це можуть бути програми «етнобізнесу», «українсько-українських» ділових проектів щодо відродження питомого українського підприємництва в місті й на селі. Ми можемо й мусимо братися за те, щоб від розтягнутого в добрих намірах і в невизначеній перспективі задоволення культурно-національних потреб української діаспори перейти до практичного розвязання одвічної проблеми шкільних підручників, аудіовізуальних матеріалів тощо. Коли б українцям усього світу вдалося побудувати в Україні паперову фабрику за технологіями, які вже розроблені нашими вченими, це було б варте виграної великої битви, або й більше. Ми шукатимемо чіпких до справи патріотів-українців в усіх країнах їхнього поселення.