Сподіваємося, що Координаційна Рада здолає барєр, біля якого ми засиділися, а саме: перейде від «координації взагалі», від безпредметних «погоджень позицій», словесної повені й безкінечних зясувань стосунків до реалізації цілком певних, точно окреслених, зорієнтованих на конкретні справи ефективних програм і проектів. Це можуть бути програми «етнобізнесу», «українсько-українських» ділових проектів щодо відродження питомого українського підприємництва в місті й на селі. Ми можемо й мусимо братися за те, щоб від розтягнутого в добрих намірах і в невизначеній перспективі задоволення культурно-національних потреб української діаспори перейти до практичного розвязання одвічної проблеми шкільних підручників, аудіовізуальних матеріалів тощо. Коли б українцям усього світу вдалося побудувати в Україні паперову фабрику за технологіями, які вже розроблені нашими вченими, це було б варте виграної великої битви, або й більше. Ми шукатимемо чіпких до справи патріотів-українців в усіх країнах їхнього поселення.
Вже очевидно, що від спорадичності, певною мірою неконтрольованості контактів українства на часі опановувати чіткіші за структурою, формами й змістом підходи. Маємо здолати перебільшення можливостей світового українства (типу «діаспора нам допоможе»), отой первісний і цілком зрозумілий погляд на діаспору як на донора. Співпраця наша має стати взаємовигідною, отже, ефективнішою обопільно. А для цього потрібна модерна система взаємної інформації. Адже, скажімо, Україна ще не має достовірної картини економічного та іншого потенціалу діаспори, і наші культурно-освітні й ділові кола мало знають, з чим і по що звертатися до земляків за кордоном. Так само зарубіжним українцям бракує вичерпних даних про стан економіки, торгівлі й культури в Україні, про можливості їхньої діяльності тут. Йдеться справді про всеукраїнський єдиний світовий інформаційний простір, багато в чому протилежний лиховісному такому «простору» під егідою Москви. У наших звязках з діаспорою народна ініціатива й самодіяльність поки що, за необхідністю, були вирішальні, але ми мало ще використовуємо можливості тих українців, які обіймають поважні посади в ділових, фінансових, урядових структурах своїх країн проживання. Я не думаю, що Верховна Рада, уряд України не підуть назустріч нашим пропозиціям у галузі громадянства, встановлення режиму найбільшого сприяння, певного протекціонізму й пільг для закордонних українців, аби наша співпраця з ними мала не символічний, атрибутивний характер, до чого ми, на жаль, виявляємо велику схильність у державотворенні. Так само сподіваємося, що українська влада зважить на численні пропозиції більше «замкнути» на співпраці з діаспорою посольства України. Маємо надію на те, що, врешті-решт, ініціюємо чи пролобіюємо державну програму всебічного, сказати б, зрощення діаспори з рідною землею в галузі точних наук, технологій, ноу-хау, інженерії, фінансів, бізнесу, медицини, фармацевтики, туризму, видавничої справи. Не можна в цьому відставати від практичніших, досвідченіших (а, може, й патріотичніших) росіян. Відомствам і фірмам України годі нехтувати звязками з діловими структурами зарубіжних українців, залишаючи тутешнім і тамтешнім патріотам лише розчулені бесіди чи взаємні бідкання.
Активна, справді самовіддана допомога української діаспори Україні факт на сьогодні абсолютно незаперечний. Наші брати й сестри, занесені жорстокими вітрами історії в різні кінці світу, живуть нашими болями й проблемами, намагаються перебрати на себе чимало тяжких тутешніх клопотів. Досить бодай згадати численні громадські фундації, покликані до боротьби зі страхітливим привидом Чорнобиля на українській землі. Всім відома широка допомога діаспори Україні від коштів на амбасади й аж до оргтехніки та літератури з питань нашої репресованої історії й безжально нищеної культури Ми безмежно вдячні за все те славним синам і донькам України громадянам інших держав. Але я уриваю цей реєстр одразу ж після перших його позицій, бо хочу зосередити нашу увагу на тому, що ми маємо робити далі.
Всесвітній Форум українців окреслив головні стратегічні напрями, на яких і повинні зосереджуватися зусилля всіх тих, хто прагне бачити Україну справді розвинутою й авторитетною в світі державою. У резолюції Форуму підкреслювався такий істотний момент: «Йдеться не про складання якоїсь нової альтернативної програми виведення молодої держави з економічної кризи, а про обєднання зусиль, конкретні угоди, підприємництво, бізнес із регіонами, де живуть наші земляки, про їхнє активне сприяння в ньому, а головне повну віддачу кожним свідомим українцем своїх знань, умінь, ініціативи нашій спільній справі тут, в Україні».
Всесвітній Форум українців окреслив головні стратегічні напрями, на яких і повинні зосереджуватися зусилля всіх тих, хто прагне бачити Україну справді розвинутою й авторитетною в світі державою. У резолюції Форуму підкреслювався такий істотний момент: «Йдеться не про складання якоїсь нової альтернативної програми виведення молодої держави з економічної кризи, а про обєднання зусиль, конкретні угоди, підприємництво, бізнес із регіонами, де живуть наші земляки, про їхнє активне сприяння в ньому, а головне повну віддачу кожним свідомим українцем своїх знань, умінь, ініціативи нашій спільній справі тут, в Україні».
Спробую бодай пунктирно сказати про деякі речі конкретні.
Перше. Я вже говорив про єдиний світовий Український інформаційний простір. Невипадково сказано: хто володіє інформацією, той володіє всім. Всі подальші пункти тісно з цим повязані.
Друге. Етнобізнес. Маємо шукати кадри для читання курсів з проблем ринкової економіки для наших аудиторій, партнерів для створення спільних «українсько-українських» підприємств, обєднань бізнесменів і спеціальних фондів.
Третє. Візьмімо до уваги той факт, що чимало українців посідають ключові пости в адміністративних та економічних структурах колишніх держав Радянського Союзу. І тут теж, як мовиться, непочатий край роботи, що має початися з ґрунтовного вивчення потенціалу східної діаспори й плідної співпраці з нею.
Четверте. У світі існують професійні структури, які вже навіть своїми назвами й «профілями» буквально напрошуються до співпраці з Україною. Скажімо, чи можемо ми обійтися без участі Товариства українських інженерів Америки чи без українських банків систем «Тризуб», «Карпатія», «Самопоміч», «Будучність», «Певність», «Нова громада»? А це ж тільки окремі, довільно взяті приклади! Маємо розробити цілу програму конкретних професійних контактів України й діаспори, взаємодії різних важливих інституцій чи навчальних закладів.
Пяте. Нещодавно в нашій пресі зявилася така пропозиція: «Слід негайно розробити проект спеціальної державної позики України, щоб продавати її за ВКВ представникам української діаспори, використавши створений у такий спосіб фонд для стабілізації курсу гривні після її введення. Як свідчать підрахунки зарубіжних прихильників цієї ідеї а їх чимало, таким чином можна було б зібрати від 6 до 7,5 мільярда доларів за умови, що кожна з 700750 тисяч українських родин у західних країнах в середньому внесе до цього близько 10 тисяч доларів.
Є й інші про створення фонду для допомоги в переселенні в Україну офіцерів-українців тощо. Про деякі з них сподіваємося почути з доповідей п. М. Жулинського, п. П. Мовчана, п. М. Слабошпицького, з виступів членів Ради.
Я висловився проти утриманства у стосунках з діаспорою, а ось, бачте, знову неначе говорю лише про потреби України. Дуже привабливий девіз Джона Кеннеді: «Не думай, що вітчизна може дати тобі, думай, що ти можеш дати вітчизні», але він аж ніяк не може вичерпати принципи взаємодопомоги в українстві. І західна, і східна діаспора надто багато втрачали від того, що невільна вітчизна не могла як слід піклуватися про українців світу. Дорогі наші закордонні брати і сестри, не нарікайте, що більше говорю про Україну. На жаль, ми значно менше й досі знаємо про ваші пекучі потреби. Вони різні в різних краях, але ми мусимо знати про них достеменно все, щоб зробити максимум для їх задоволення.
Все залежить від нашого розуму, нашої енергії, волі і працьовитості.
Дякую за увагу.
Вісник УВКР. 1993. 1
Відкритий лист Президентові України Л. М. Кравчуку, Голові Верховної Ради І. С. Плющу, премєр-міністрові України Л. Д. Кучмі
Вельмишановні керівники української держави! Українська Всесвітня Координаційна Рада звертається до вас із настійним закликом скоригувати зовнішню політику України таким чином, щоб у ній нарешті знайшов належне місце захист прав українців, що проживають на територіях сусідніх країн, в СНД, особливо в Росії. Необхідність такої постановки питания зумовлена не лише нормами й практикою тих держав, які, шануючи власний авторитет і гідність, твердо обстоюють інтереси своїх етнічних меншин в інших країнах (Польща, Угорщина, Німеччина, Росія), а надто в Україні, де саме повага до вільного розвитку неукраїнців може правити за взірець гуманізму й національної толерантності. Бачимо, наприклад, що захист росіян, ба й представників інших націй, що розмовляють російською мовою (тобто й частини українців), став чи не головним напрямом, наріжним каменем зовнішньополітичних акцій Президента, Верховної Ради й уряду Російської Федерації щодо країн Балтії, Молдови, Закавказзя, інших регіонів колишнього СРСР. Саме це питання, незрідка навіть штучно й необґрунтовано, висувається на перший план у стосунках Росії і держав СНД, визначає політичні, економічні, військові взаємини РФ з сусідніми урядами і парламентами. Нагадаємо лише недавню поїздку групи народних депутатів та громадських діячів Росії з метою інспекції становища росіян в Україні і любязний прийом цієї делегації у наших вищих державних інстанціях. Не будемо вже говорити про безперервні (і небезуспішні) та, на жаль, безперешкодні силкування офіційних і громадських діячів Росії підбурювати росіян України до боротьби проти української незалежності, спроби перетворити їх на своєрідних «фольксдойчів», аби вони діяли в інтересах реставрації імперії СРСР (Крим, Донбас, Закарпаття).